о.Мартин » 31 березня 2011, 14:05
Бог прощає усі наші гріхи. Це вільний божественний акт любові. Прощаючи наші гріхи, вони “викреслені” (Вих.32,32), “знищені” (Іс.6,7). Грішник – немов боржник, а гріхи його – борги. Через прощення гріхи прощаються, борг дарується (Лк.7,42; Мт.18,25).
Бог не бажає смерті грішника, а бажає, щоб він жив (Пс.78,38) тому через прощення, людина наново-народжується, отримуючи радість та очищення від Бога (Пс.51,10-14,19; 31,1-11).
Ісус Христос випросив у Отця прощення для усіх грішних. Він молився (Лк.23,34) і пролив Свою Кров (Мк.14,24) для відпущення гріхів (Мт.26,28). Як правдивий Слуга Божий, Він виправдовував “багатьох”, їх гріхи Він прийняв на Себе (1 Пт.2,24; Іс.53,11), бо Він - Жертва, яка спасає світ і приймає гріхи світу (Ів.1,29). А Кров’ю Його ми очищенні, Нею відмиті від наших гріхів (1 Ів. 1,7).
Володіючи всією владою на землі і на небі, Христос передав Апостолам владу для відпущенні гріхів (Ів.20,22). Вони і проповідували відпущенняі гріхів (Ді.2,38;2,31;10,43;13,38;26,18).
У церковній традиції колись напочатку Сповідь була публічною. Це означає, що вірні прилюдно визнавали свої гріхи у церкві, голосно і ясно. Ця практика, яка існувала добрих 8 століть, була незручною та навіть перешкодою для повної сповіді через людський встид. (приватна Сповідь, згідно певних історичних версій, розпочалась у північній Європі між царями, адже цар, князь, інші голубої крови мали приватних капеланів та сповідників). Сповідь була прилюдною і також покута була прилюдною. Канони перших століть приписують прилюдні покути, які навіть тривали кілька років.
Однак, покута – це не покарання за гріх. Покарання за гріх – смерть (Рим. 6,23).
Покута – це надолуження за гріхи. Кожний гріх спричинює духовні рани. Наприклад, образа ближнього – явна рана! Покута за вчинену образу – це перепросити ображену особу. За крадіж – віддати належне! Гнів, злоба – внутрішні рани душі – молитва за тих на кого тримали зло чи гнів чи кого заздрили допомагає лікування ран озлобленої душі.
Покута допомагає грішникові усвідомлювати свій грішний стан, адже покутувати за гріхи можна все життя. Святі додавали собі покути, самовільно хотіли терпіти заради Христа чи грішників. Святий Домінік Савіо у свої 13 років клав камінці до свого взяття щоб терпіти коли бігав і грався з хлопцями які матюкались ображаючи Бога. Він також збирав крижки хліба зі столів, щоб люди хліб не викидали. Ще багато інших прикладів з його життя показують як він – святий покутував свої гріхи.
Покута є також лікуванням душі. Бог прощає нам усі наші гріхи, але деколи важко нам собі простити. Жінка, яка зробила 3 аборти у молодому віці, вже на старості постійно нагадує нерозумні свої молоді роки. Хоча вона давно уже висповідалась зі своїх гріхів і отримала прощення через Сповідь, вона не може дати собі спокою, нагадує як воно колись було, відкриває старі рани - вона ще собі не простила. Належна покута допомагає нам простити і собі найважці злочини.
Покута – це також подяка Богові за прощення гріхів.
Покута – не ціна прощення. Найсвятіша Кров Ісуса Христа – ціна нашого прощення. Жодна наша молитва, жодні наші зусилля не зможуть зрівнятись з безмежною любовю Бога коли Він нам прощає. Тому покута не є відповідним покаранням. Бог навіть не карає – а прощає!
Сповідник не користується карним кодексом у Сповіді, де за кожний злочин – відповідне покарання. Покута дається відповідно до особи. Особи далекі від певного практичного духовного життя, малі діти, розумово неповносправні особи, особи хворі або ті, хто виходить з поважної хвороби, не завжди одинаково сприймають ту ж саму покуту; часто покута стає тільки надмірним безглузним тягарем, і не виконує свої багатогранні цілі.
Також покута відмовити “Молитву з девятого часу” створить конфуз для тих, хто не знає, що це таке девятий час! Покута має бути зрозуміла.
Покута має бути і розумною, так що священик має бути впевнений що особа здатна її відбути, і не будь-як, а з любові до Бога. Здійснити прощу до Зарваниці пішки – не розумна покута для особи, яка ледве ходить. Заборонити людині яка має проблеми з пияцтвом не пити 3 місяці... або не палити - не второпно!
Деколи здається що покути стаються "меншими".
Можливо колись давали суворіші покути, може тому було більше святості... якої так бракує сьогодні.
Правда, що священики-монахи дають більші покути.... однак у Церкві не кількість, а якість покути завжди переважає.
