Родинний форум "Сімейка"

Слава Ісусу Христу!
Отче, цікавить Ваша думка з приводу наступного.
Нещодавно у мене помер дідусь. Рідні попросили зробити кілька фото з похорону. Я зробила, тільки от не розумію, для чого це їм. Моя думка така:
1. Дивлячись постійно на фото померлого ми знову ж і знову ранимо собі душу і повертаємо сум за цією людиною. Це недобре для нас, для нашого здоров"я.
2. Мабуть, це погано і для душі померлого, оскільки постійно плачучи за родичем, якого нема, ми таким чином ніби прив"язуємо його душу до себе і не даєм їй спокою. Відповідно вона не може відійти туди, де їй місце.
3. Трохи лячно і мабуть не дуже гарно тримати фото померлого разом з фото живих родичів. Нехай там і переставлять те фото, все одно, якось мені не дуже спокійно було б, якби в мене вдома були такі фотокартки.

І ще, чи варто сумувати за померлими? Чи може їх просто відпустити і забути? Ну, не в буквальному сенсі, а просто час від часу молитись за їх душі і все.
І як правильно себе поводити згідно християнських обрядів. Вірніше, що каже на це Церква?
Хотілось би почути (прочитати) Вашу думку. Дякую.

Слава на віки!

Думаю, що не варто робити фотографії мертвих, краще робити фото із живих, усміхнених людей, і такими їх пам'ятати. Ми повинні пам'ятати про життя людини, а не про її смерть. Підкреслювати її добрі вчинки, гарні події, успіхи, її досягнення. Також з естетичної точки зору, мертві не завжди приємні на вигляд. Деколи тіло швидко деформується, людину навіть важко впізнати, тим більше після важкої хвороби, аварії, навіть з підвищеної температури повітря, тіло міняється - втрачає колір, форми,тощо.

Однак, деколи можна зробити собі і фото-пам'ятку самого похорону з виправданої причини: для родичів які чомусь не були самі на ньому присутні; померла визначена особа (святий, добрий провідник, велика людина тощо).

Фотографія ніяк не прив'язує душу померлого до землі. Раз людина вмирає, її душа негайно, миттєво відходить на Божий Суд і на осудження Боже (небо, чистилище, пекло).

Чи варто сумувати за померлими? Певно, що так. Якщо вони були частиною нашого життя і зараз їх не має, ми відчуваємо брак цих людей, ми сумуємо, бо їх між нами не має. Сумувати, плакати - це річ нормальна і людська. Ми плачемо чи сумуємо, бо вони нам не байдужі, навіть після смерті; "ми плачемо, бо любимо" (слова Королеви Англії- Єлизавети). Тому Церква допомагає нам пригадувати про життя і смерть усіх наших померлих в призначені дні (1.11; Великодній Світлий тиждень; заупокійні дні Великого Посту).

З християнської точки зору, смерть - це лише двері до вічного життя. Людина ніколи не перестає жити, вона тільки переходить із земського до поза-земського життя. Але смерть - це завжди частина нашого реального життя. Кожен з нас колись помре. Це вже гарантовано. Тому ми не повинні боятися смерті, а прийняти цей факт і до неї бути завжди готовими. Смерть нам більше не ворог (Христос переміг смерть Своєю смертю), тому смерть уже наш друг, який на нас чекає... чекає дарувати нам інше життя, де не має плачу, болю, страждання, а тільки радість і щастя...

;-)