Родинний форум "Сімейка"

Ви пам'ятаєте свої відчуття, коли вийшли з авто з конвертиком, квітами, чоколядами (потрібне підкреслити) і зайшли додому? Було шось особливе, чи все буденно? Шо ви робили в той день? Як організовували побут? Чи спали? Чи обдзвонювали друзів? Чи відбивалися від родичів?

У мене спочатку була якась розгубленість - куди класти, шо робити далі? Їсти? Спати? Тощо... Крім того, меблі в кімнаті трішки по іншому стояли, ніж тоді, коли я їхала в пологовий... :? Був дуже сонячний день і в квартирі спокійно, всі ходили навшпиньки)) :-| . А ще пам'ятаю свою паніку, бо намагалася одягнути спортивний костюм, інший домашній одяг, а всі штани вище колін натягувалися, а вже на попу не натягувалися - дуже поправилася.

з вищепереліченого мала тіко конверт з дєцком))
в хаті погром (муж постійно розривався між пологовим і роботою і в хаті був "наскоками"), ще приїхали батьки і складали ліжечко. коли поїхали мої прийшли мужові. тут прийшлося відбиватися від їхньої допомоги - шос приготувати, попрати, дитину навчити пеленати, купати.... ледь спровадила всіх, бо дуж хтілося нарешті залишитися самим і виключити телефони. наступних пару днів нікоо не приймали, відпочивали від всіх :)

плакала... деякий час після родів жили в свекрухи, поки ремонтували нам кімнату в моїх батьків. мене прийняли дуже добре і дуже допомагали, але я в той час була якась дуже розгублена... на мене періодично накочувалися хвилі такої туги шо не могла стримати сліз. памятаю якраз як виписувалися приїхала додому (до батьків, з ними живу й досі) а там погром, батько втомлений, небритий повзає на колінах стелить паркет (а він у мене інвалід, нога травмована на виробництві), якось так сумно, перебираю свій одяг щоб взяти до свекрухи і плаачу...
одним словом було відчуття, шо я провела років 20 десь на місяці... радість, жаль, ностальгія і якась відірваність від життя - все на купу

Нас з Сашенькою зустріли з пологового з квітами, шампанським і шоколадними цукерками, на таксі ми добралися додому, в той день було відчуття чогось нового, але всі ми були дуже щасливі, просто втома брала своє. Вдома був бардак, який я почала прибирати (де тільки сили взялися ;-) ), просто, коли мій чоловік вдома сам іншого очікувати не доводиться. :grin: Ще памятаю тоді був такий сонячний теплий день (середина вересня), і здавалося, що весь світ радіє разом з нами. В мене отакі сонячні спогади. :-|

мене приїхали забирати чоловік зі своєю мамою, його кум на машині і здоровенні троянди. вдома чекала моя мама.
забирали під вечір, бо поки порішали всі формальності ...
то був напено найхолодніший день цієї зими (-12 градусів), але світило сонце і той сніг на морозі...м-м-м...чарівно

тільки встигла приїхати додому і розвернути свій "пакуночок щастя" :-| , як через 5 хвилин кум вернувся вже з нашою дільничою лікаркою :shock: . вона то думала, що я вже день вдома, а мене виписали пізніше ніж положено. от з того я вже була не дуже рада, бо ні стояти ні сидіти довго не могла через шви, а вона весь час наполягала щоб я стояла і дивилася як тра малу обробляти (наче я 4 дні в роддомі не налюбувалася на ту процедуру :grin: ). потім довго і нудно старалася мене всадити, щоб нагодувати малу :o

а загалом все було якось так сумбурно , нічого толком не пам"ятаю. знаю тільки, що була неймовірно щаслива :-|

Такі гарні спогади!!!! :-| :-| :-|
Дуже приємно читати! :roses:

мене забирали чоловік (з букетом троянд), його батьки, моя мама і брат (приїхали з іншого міста). Чоловік ніс малого, свекор знімав весь процес на камеру і фотографував.
Вдома (ми тоді ще жили в гуртожитку) - чистота і порядок (постарались свекруха і чоловік), зібране ліжечко - з матрасом, білизною (все купляли без мене). Потім всі святкували наш приїзд, а чоловік хвалився, що освоїв вже все, що стосується догляду за дитиною, крім годування :grin: (він майже всі дні провів зі мною в роддомі, спочатку на пологах, а потім ми попросили окрему палату).
Загалом спогади приємні, і хвилюючі.

Дуже цікаво читати такі різні спогади! В мене також декілька є. Забирали мене з пологового будинку чоловік, батьки мої та чоловікові з квітами. Всі зйомки не вдалися, то була вже затерта касета в камері... Коли зайшла в квартиру, була ДУЖЕ приємно вражена: Гарнюще ліжечко з балдахіном, під стелею рожеві і білі кульки, чистенько та прибрано!!! Коли розгорнула своє щастячко, то часто міряла температуру тіла своєї донечки, бо сильно налякали в пологовому будинку,що дитятко може перегрітися чи замерзнути. Мені здалось,що доці холодно (градусник був електронний, як зрозуміла потім, недосконалий) і давай її роздівати повністю і класни на свій теплий животик! Так і грілися. Але щось досі сумніваюся в точності тих градусів, мабуть все було нормально, просто якась паніка. А далі... післяпологова депресія... сумно, радісно, знову сумно, одиноко, дивилась на донечку і плакала від щастя! І думка частенько одна була, як можуть таких крихіток вбивати ще до народження... Часто слухала, чи доця дихає, і вночі і вдень, також лякали синдромом раптової смерті... Все внормувалося і стало на свої місця десь через 1,5 місяця, вже і депресія пройшла і освоїлася в новій ролі! Слава Богу всі страхи залишилися позаду, зараз нам вже 3 рочки!

З пологового нас з доцьою забирали чоловік, мій батько і кума. Чоловік зустрічав з квітами і повітряними кульками, кума фотографувала. Такою компанією і поїхали додому. Всі троє сіли на кухні, трохи відмітили, а я залишилась з малечею в кімнаті, дивилась як вона спить і любувалась нею. Потім тато і кума пішли, ми залишились втрьох і було таке дивне відчуття - ось ніби як і до пологів ми одні дома, але уже не двоє (третя в животику ;-) і), а троє...і так якось було незвично. Пам'ятаю, дивилась на доцю і розуміла, що хочу піклуватись про неї, хочу захистити від усього лихого. Вона лежала така маленька і беззахисна... Так було приємно нарешті опинитись дома, поруч з чоловіком. Хотілось відключити всі телефони, і щоб ніхто не турбував.

happymami написав:Ви пам'ятаєте свої відчуття, коли вийшли з авто з конвертиком, квітами, чоколядами (потрібне підкреслити) і зайшли додому? Було шось особливе, чи все буденно? Шо ви робили в той день? Як організовували побут? Чи спали? Чи обдзвонювали друзів? Чи відбивалися від родичів?

Пам"ятаю. Частково. В той день чоловік до мене приїхав з другом сім"ї (в нас машини нема, а народжувала я в іншому місті). Без квітів (я не хотіла чогось). Нас виписали якраз на Святвечір, а мали б виписати на Різдво. Але я вже не висиділа б там так довго, тому знаючи наперед, шо нічого святкового не буде все-таки наполягла на виписці. Мама-на роботі, тато-вдома. Ну шо, приїхали, положили отой згорточок на ліжко. Воно собі спить. Посапує. А мені якось сумно. Сумно, шо нема свята. :( Не накритого столу, і шуму. В той момент уваги хотілося, мабуть. :? Потім понаходили всі і вся. Почали кидати порадами і указами. Депресія не забарилась, хоч я думала, шо в мене її не було. Але аналізуючи тепер розумію, шо таки була. Хотілось спокою. Єдина людина, кому я тоді позвонила - Іванна Євгенівна.
Я була рада, що нарешті вдома, бо терпіти не можу тих білих стін, білих халатів, запаху ліків і тому подібне, але це все.