Родинний форум "Сімейка"

От прочитала в одній із тем думку про те що родичі, особливо близькі повинні спілкуватися між собою.
А як ви думаєте, чи справді так?

Якщо одна сторна хоче спілкуватися, а інша ні, то хіба варто робити це через силу?

Я сплкуюсь тільки з тими з ким хочу,незалежно від того чи то родичі чи хто

Я вважаю що повинні хоч намагатися не втратити того спілкування рідні, бо потім в зрілому віці про це пошкодують... Ну не всі звичайно... Але знаю такий випадок, коли сестра не спілкувалася з братом бо чоловік сестри не хотів вони постійно сварилися... Зараз вони про це жаліють, бо чоловік сестри і не спілкується далі, але та сестра ходить до них і до їх дітей і лише жаліє про втрачений час.
Але бачитися наприклад не завжди виходить, то зовсім інше свідомо уникати такого спілкування без будь якого пояснення...

ни не повынни. Шо це за новости. Шо за примусови обовязки таки. Все по желанию.

коли мова іде про самих самих рідних, то мені теж здається шо зв'язки таки треба підтримувати, але якшо людина не йде на контакт декілька раз, то я забиваю на таку людину. Не хоче, значить не треба! не люблю я бігати за людьми.

але якшо людина не йде на контакт декілька раз, то я забиваю на таку людину. Не хоче, значить не треба

я теж такої думки. Маю декілька таких родичів і знаймих, -баба з воза .

Це гаряча тема для мене. Маю хрестного. За життя бачила його напевно 3 рази. А як запросила на власне весілля, то він почав надзвонювати періодично, запросив на празник, ми з чоловіком поїхали, я тоді вагітна вже була. Взяли з собою мою бабцю, бо то її родина. Минулого року на празник не поїхала, він образився. Ну куди з двома дітьми, коли малій 2 міс? І бабця постійно мене тероризує, щоб я до нього дзвонила, питала про здоров"я, дітей, внуків... А я не можу. Не знаю я їх. Каже, що мушу підтримувати стосунки. А де вони всі родичі дорогі були ці 23-27 років мого життя? Воно то ніби добре, стосунки в родині близькій і далекій, але я наймолодша, то де вони?

І в мене подібні є історії.Не можу я просто так дзвонити,вітати,навідувати,як то далеко.Крім родинних,нас не зв"язують ніякі зв"язки,немає нічого спільного...

в мене теж родичів багато але я з ними навіть незнаю про що говорити, так , добрий день- допобачення... вони мною не цікавляться... а мені до них що?!

В мене часто-густо буває, що стосунки з родичами підтримуються на рівні "привіт! як справи? як здоров’я? як діти?", тощо. І начебто спілкуєшся, але в душу без запрошення не лізеш. Вважаю, що я уже не в такому віці, щоб на когось ображатися та не розмовляти. Це все у мене залишилося в юнацькому віці, де панував максималізм: або так, або ніяк. А зараз не витрачаю сили та нерви на непотрібні речі, життя навчило йти на компроміс.