Сімейні стосунки і час

Чи позначились роки спільного життя на ваші сімейні стосунки? Як ви боритесь з буденністю? Як думаєте, яка різниця між "коханням" і "звичкою"?

кохання, яке не розбилось об звичку, - то й є любов


напевне )))))

В нас поки лише 2 роки сімейного життя- то змінилися стосунки в дуже кращу сторону.)
Не знаю, як буде потім, проте, думаю, що потрібно час від часу робити щось один для одного, не обов"язково романтичне, а таке, щоб в іншої половини викликало відчуття поваги, як мінімум, і від того відчуття сильної любові- більш глибшої, іншої.
Робити приємне один для одного, втілювати бажання один одного, розмовляти, цікавитись, співпереживати,
мати щось спільне- спільну справу чи спільне хоббі, інтерес. Це з"єднує. (не рахуючи дітей)
Розвиватись, для того, щоб бути цікавим для іншого, розкривати себе з ним, жити в унісон.

Ми нещодавно відсвяткували другу річницю одруження, а відчуття, ніби живемо разом набагато довше, це в хорошому сенсі, бо розуміємо один одного з пів-слова, однак ще так багато відкриваємо нового один в одному. Згідна на всі 100%, що спільна справа, хоббі, спільні інтереси, не рахуючи сімейних дуже зближують, наприклад одним з таких захоплень для нас є подорожі. Намагаємось вирватись десь в інше місто, на екскурсію, наприклад нещодавно знову відвідали Почаїв, а на польське (римо-католицьке Різдво) плануємо поїхати до Львова, там так гарно перед Святами! Просто надзвичайна атмосфера. Навесні хочемо поїхати в Кам'янець та Хотин. А ще важливо просто любити :)

Як ви боритесь з буденністю? Як думаєте, яка різниця між "коханням" і "звичкою"?

наверное, запала нет? в привычке. Всё ровно.
А любовь - это страсть, интерес, и дух захватывает..

Як ви боритесь з буденністю? Як думаєте, яка різниця між "коханням" і "звичкою"?

наверное, запала нет? в привычке. Всё ровно.
А любовь - это страсть, интерес, и дух захватывает..

А хіба може "захоплювати подих" всі роки сімейного життя? :head:

Дивлюсь, що я ще тут нічого не писала. Ну...боротись з буденністю, наразі, не дуже виходить (буденність переслідує кожен день ) Трохи відчули волю, коли дітей батьки беруть на вихідні. Проте, чогось, кожен займається більше своїми справами, ніж спільними. :( Треба щось придумати, якось працювати над тим, щоб спільний час проводити з користю для подружжя, для стосунків, але як?
Різниця між коханням і звичкою, як на мене, фундаментально полягає в тому, що, якщо кохаєш-то живеш для тої людини, шукаєш її щастя, а не свого...а звичка-то "співіснування", але кожен тут думає за себе. Але, чи можливо постійно жити для коханої людини?

живемо 8 років, не мало я перетерпіла, але не жалію. Я его слепила из того что было..... Дытей вобще не любив не хотів. Зараз чекаємо двойню, та і Руслану вже майже півтора.

живемо 8 років, не мало я перетерпіла, але не жалію. Я его слепила из того что было..... Дытей вобще не любив не хотів. Зараз чекаємо двойню, та і Руслану вже майже півтора.

Тут не справа в тому перетерпіла чи ні,а в тому як зберегти ту іскру :head:

Ми наприклад проводимо багато часу разом,але як?Він за ноутбуком,я за компом.Витягти зараз кудись на прогулянку важкувато ,бо якщо прогулянука з дітьми для мене це задоволення(хоча останні місяці все меньше і меньше ,бо важко фізично),то для чоловіка взагалі напряг.Піти кудись без них нереально,бо нам нема з ким лишити.Хоч іноді ходять в садок,як не сопливлять,але за той час поки сидять дома по роботі накопичується стільки справ,що не знаєш за що хапатись .Коли в нас була няня,також не виходило,тому що вона не жила в нас цілодобово,а працювала до 18 00 вечора і субота неділя вихідний.Згідна ,що при бажанні можна було і вдень погуляти,тільки шось тоді до того не додумувались.
От йдемо ,наприклад з дітьми хороший дорогий ресторан,там де мені подобаєтьс,приємно провести час ,чудова кухня,лишимо купу грошей,а задоволнення 0000000000.І від цього ще більше обідно,тому що разом спокійно за столом посидіти не можемо,а по черзі ганяємо за дітьми.Правда то було ще влітку чи восени,коли малий був неконтрольований, тобто тоді йому ще було важко пояснити,що треба сидіти камінчиком ,зараз було би вже легче однозначно,але тепер я не до цього діла ,мені все меньше і меньше хочеться виходити з дому.

Кілька тижнів тому змушені були лишити дітей у мами,бо через соплі в садочок не ходили,а у нас були термінові невідкладні справи.Ми тільки приїхали відразу пішли вечеряти удвох в нашу улюблену кафешку,пройшлись до дому пішки,прогулялись спокійно,настільки незвично ,бо я знаю що мені завжди потрібно поспішати.Короче певний період собі трішки покайфували,що нас дещо зблизило.Наприклад як прокидаємось вранці ,то вся увага вдразу діткам,а одне одному вже якось не виходить.Все добре,просто супер ,головне що ми щасливі та здорові ,дякуємо за все Богові.Тільки особисто мені не вистачає приємного драйву.

Чи позначились роки спільного життя на ваші сімейні стосунки? Як ви боритесь з буденністю? Як думаєте, яка різниця між "коханням" і "звичкою"?

Цитата: "Шлюб подібний до смерті, мало хто приходить до нього підготовленим"
А вже в самому шлюбі відбувається його будова :) Ну, принаймні, так мені бачиться.
На нашому шлюбі роки позначились позитивно. В першому році сварилися - що страшне!, особливо, коли до свекрухи переїхали жити. А цього року святкували ювілей -5 років, навіть поновили шлюбні обітниці перед священником. Звичайно сваримось і тепер, але не так часто, і не так бурхливо, і приводи вже інші, що теж неабиякий прогрес!
З буденністю боремося зазвичай спілкуванням (дуже нам то подобається) і спільними справами. По можливості гуляємо з дітками всі разом, ходимо на недільну службу, навіть їсти готуємо іноді разом. ;-)
На мій погляд, звичка - інертність, пливеш собі, куди течія винесе, а кохання - то, перш за все, праця, праця над собою, над стосунками з чоловіком, дітьми. Якщо любиш, то не можна просто сісти і заспокоїться, типу, ну от я, такий молодець, люблю і доста. Бо навіть якщо сторонніми справами займаєшся, все одно озираєшся на коханого, бо він вже частина тебе, як без цього?
Тож, якщо час не витрачати надаремно, на на сімейних стосунках він позначиться тільки позитивно! ;-)

[Тут не справа в тому перетерпіла чи ні,а в тому як зберегти ту іскру :head:

Абсолютно згідна. Ми з чоловіком намагаємося якось розбавити ту буденність роблячи один одному якісь приємні сюрпризи, нехай навіть і не матеріальні, приміром, купила квитки в театр, знаючи, що в чоловіка буде в той день вихідний, пішли ми в театр, в антракті випили коньячку, після театру сходили на чай з сирником в "Ретро", робимо один одному масаж ввечері (щоправда чоловіку він вдається краще, ніж мені, я кайфую :oops: ), часто купаємо один одного, спинку тремо, перепрошую за подробиці, а вчора чоловік жартома сказав, що буде на роботі до 10-ї івечора, а прийшов о 5-й - теж привід для радості!!!