Родинний форум "Сімейка"

Пишу цю тему з 2 причин.

По- перше коли я народилась у мене вже не було жодної бабусі. Хоч і моїм батькам було по 34 роки на той час. А бабусь вже Бог закликав... Тому мені завжди їх не вистарчало. Я ходила до сусідської бабусі. Їла в неї вареники, пироги, дивилась як вона робить домашнє тісто, варить зелений борщ і як її хата пахне " запашною старістю".

По- друге часто бачу як бабусь не сприймають. І недочувають вони і поговорити хочуть цілодобово. А з часом надоїдають....

Знаєте так часто ми очікуємо що нас полюблять. приїдуть до нас, навезуть домашніх подарунків... Рахуємо, що це просто повинні робити. Але чомусь не робимо це самі. Чомусь не так часто ідемо на зустріч людям, навіть самим близьким! Чого чекаємо?

Як добре якщо у вас зараз є Ваша бабуся і ви можете її любити і до неї пригорнутись! ВІВАТ!

У мене їх було дві. Зараз залишилась одна (мамина мама). Саме в неї я проводила всі канікули. Саме вона навчила мене:
в"язати крючком та спицями, вишивати, молитись, шити і ще багато всякого хорошого.

Спасибі, Маріє, за тему.

я якраз нещодавно думала про цю тему. Це супееееер тема, Маріє. От зберуся з думками і напишу купу)))) Бо це для мене дуже болюча тема, але й дуже приємна
А наразі гляньте осьце відео. Воно, правда, не про бабусю. Але про наше відношення до людей старших...
http://www.youtube.com/watch?v=bf27Kp1sEyc

Є в мене бабуся Аня.
В дитинстві проводила в неї багато часу, бо живе вона коло мальовничих Медоборів.
Вона медик по спеціальності.
Все життя танцює, співає, видала 3 книги.Відкрила у селі музей.
Була організатором будови греко-католицької церкви у селі.Збирала по світу гроші, стройку організовувала, обіди готовила.
Поїздила по світу.Нас повозила.
Зараз пише 4 книгу автобіографію.
Ото вона http://gazeta.ua/index.php?id=217604

Одна моя бабуся померла, коли мені було 4 роки, а друга - коли було 7. Так що я вас прекрасно розумію, mari. все життя мені їх не вистачало, коли всі мої друзі на літо роз"їжджались до бабусь у село, мені не було куди їхати Не вистачало тієї безумовної любові, котру може дати лише бабуся. Не вистачало їх і на моєму весіллі (на той час в мене не було і дідусів - один помер ще до мого народження, а другий, коли мені було 17).
Це для мене болюча тема. Не можу багато писати...

Мої бабусі..то мабуть найгероїчніші жінки в моєму житті. Бабусі Стефанії 1,5 року тому як не стало...але в моєму серці вона назавжди залишиться прикладом безмежної любові, терпіння, незламності і вірності своїй країні...Вона завжди буде моїм ідейним наставником, людиною вчинки котрої не дозволять збочити....
Бабуся Оля мене виховувала,ми разом живем. З самого дитинства завжди поруч. Вона мене навчила усе що я вмію...від варіння борщу і до :oops: доїння корови) Завжди любляча,завжди найрідніша. Пам`ятаю, коли батьки сварили - бігла до неї) а якщо вже так провинилася, що сварила і вона, то захищав дідусь). Вона часто каже, що своїх дітей (мою маму і дядька) так сильно не любила, як любить тепер внуків. І дуже жаліє ,що не вміла колись дати своїм дітям, такої любові...бо сама росла сиротою.
Так багато ще б хотіла написати, але щось я надто емоційна останнім часом....Зберусь з емоціями - допишу.
А поки, хотілося б побажати усім нашим Бабусям,які є з нами, міцного-міцного здоров`я!

Я теж хочу подякувати Марії за таку чудову, зворушливу тему.... Вона мені особливо близька, бо моя бабуся - Ольга Федорівна замінила мені маму, так склалося у житті... Їй уже 88 років, хворіє звичайно, але я дуже сподівюсь, що Господь продовжить її дні і вона ще довго буде зігрівати нас своїм материнським теплом. Важко підібрати слова, щоб виразити мою вдячність їй, коли мене - однорічну дівчинку вона забрала до себе і разом з дідусем, Царство йому небесне, виростила, вибавила.... А зараз наша бабуся тішиться правнучкою, спілкування цих двох людей - бабусі і маленької правнучки - це щось надзвичайне! Дякую тобі, бабусю, що ти у нас є! :angel:

В мене вже не залишилось ані бабусь ані дідусів....і світ якось осиротів без них...
Найбільший вражаючою була доля моїх бабусі та дідуся по материній лінії. Коли вони побрались, за неповний рік після того дідуся забрали в армію, а через пару років бабусю з її матір"ю вивезли на Сибір, через те, що її брат та батько були в УПА. Просто, одного дня прийшли воєнні до хати і сказали, що дають годину "на збори"...Завантажили на машину,потім на поїзд (в товарний вагон..забитий дошками) а потім на пароплав і так довезли до Сибіру. Вивантажили на березі... Пів села, з дітьми маленькими, зі старими... Вони не знали куди їм йти, посідали на березі, запалили вогонь та й почали співати... Через той спів з ближчих хатин підходили люди і скликали інших, казали: "Ето не бандеровцьі - ето люди..." Так їх всіх взяли на ночівлю...а потім почалось будування "посёлка", лісоповал....Каторжна праця з -50 взимку і +50 влітку. А дідуся, тим часом, з армії, за пропаганду національного духу, забрали в тюрму, в лагер. Пробув мій дідусь в тюрмі строгого режиму майже 14 років. Вижив тільки завдяки тому, що був дуже добрим столяром. Під кінець ув"язненя дідусь важив 52 кілограми при рості 1,70. Коли вийшов йому строк - повернувся він до рідного села, до рідного дому, а там-все спустошене, земля -поділена..нічого нема і ніхто не знає куди вивезли його сім"ю...Якось серед людей він дізнався, приблизно, в який район їх вивезли і власним ходом поїхав шукати свою дружину. Через щасливий випадок ( одна старенька бабуся, яка зустрілась йому по дорозі, знала де був той "посёлок") мій дідусь, через 14 років розлуки, відшукав мою бабусю. Там, в Сибірі, в поселенні "Тузейга" народилась моя мама і моя тітка. І аж в кінці 60 років вони вернулись додому і знову, на порожньому місці, почали власними силами відбудовувати хату вже в рідній Україні. Моя бабуся з дідусем для мене є прикладом справжнього кохання і справжньої родини. Глибокої віри і патріотизму.

мешканка, я розчулилась.
Дякую за таку чудову розповідь.

Коли вперше прочитала цього вірша, зразу ж згадала про таку тему....вірш улюбленої Ліни Костенко...

Старесенька, іде по тій дорозі.
Як завжди. Як недавно. Як давно.
Спинилася. Болять у неї нозі.
Було здоров'я, де тепер воно?

І знов іде... Зникає за деревами. ..
Світанок стежку снігом притрусив.
Куди ж ти йдеш? Я жду тебе! Даремно.

Горить ліхтар - ніхто не погасив.
Моя бабусю, старша моя мамо!
Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш!

Якими я тобі скажу словами,
Що ти в мені повік не одболиш!
Земля без тебе ні стебла не вродить,
і молоді ума не добіжать!

Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить,
і насіння у вузликах лежать!
Ну, космос, ну, комп'ютер, нуклеїни,
А ті казки, те слово, ті сади,

І так по крихті, крихті Україна
іде з тобою, Боже мій, куди?!

Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки!
Ще й час є в тебе, пізно, але є ж!
Зверни додому з білої доріжки,
Ось наш поріг, хіба не впізнаєш?

Ти не заходиш. Кажуть, що ти вмерла.
Тоді був травень, а тепер зима.
Зайшла б, чи що, хоч сльози втерла.

А то пішла, й нема тебе, й нема...