Глобальні оголошення!



Життя. День. Любов

Re: Життя. День. Любов

Повідомлення dr.tagabat » 02 лютого 2013, 23:58

Були реанімації... успішні і ні... я всіх їх пам'ятаю...
Особливо, малесенького хлопчика, якого я транспортувала з місця аварії, він єдиний вижив, тримала його за руку... і молилася щоб залишився жити
люблячи - перемагай!
Зображення
dr.tagabat Офлайн

Аватар користувача
Впевнено спілкуюся
 
Повідомлень: 152
З нами з: 07 травня 2011, 21:19
Звідки: Тернопіль
Дякував (ла): 64 раз.
Подякували: 120 раз.
Діти: Дівчинка Мартуся, хлопчик Мартин

Re: Життя. День. Любов

Повідомлення mari » 07 березня 2013, 13:07

Був нічим не примітний ранок в самій звичайній поліклініці.
Чоловік досить похилого віку прийшов до лікаря зняти шви з пальця руки. Було помітно, що він дуже хвилюється і кудись поспішає. Запитавши, коли буде лікар, чоловік тремтячим голосом повідомив, що до 9 години його чекає дуже важлива справа. А вже 8-30.

Я розуміюче відповів, що всі лікарі зайняті, і зможуть приділити йому увагу не раніше, ніж через годину. Однак, помітивши неймовірну печаль в його очах і якусь розгубленість в рухах, коли він раз у раз поглядав на годинник, під серцем у мене щось йокнуло. Пацієнтів на прийом до мене не було, і я вирішив сам зайнятися раною цієї людини. Мене втішило, що ранка добре затягнута, а, значить, не виникне жодних проблем, якщо шви зняти зараз. Порадившись з колегою, я зайнявся пацієнтом.

Мені чомусь хотілося з ним поговорити, і я першим завів розмову:
- Ви так поспішаєте, у вас призначений прийом ще до одного фахівця?

- Не зовсім так. О 9 годині мені потрібно погодувати хвору дружину. Вона зараз у лікарні.
З лікарської цікавості, я запитав, що з його дружиною. Чоловік відповів, що у неї- хвороба Альцгеймера.

Я встиг зробити необхідні процедури, поки ми розмовляли, на що, природно, потрібен час. Мені здалося, що до 9 години мій пацієнт може не встигнути до лікарні до дружини, і поцікавився, чи буде та хвилюватися, якщо він запізниться.
Чоловік сумно покивав головою:
- Ні, хвилюватися вона не буде. Моя дружина не впізнає мене останні п'ять років.

Я здивовано вигукнув:
- І, незважаючи на це, ви все одно щоранку до 9 поспішайте в лікарню до людини, яка навіть не знає Вас?

Тоді він ласкаво поплескав мене по плечу і, посміхнувшись, по-батьківськи відповів:
- Так, на жаль, вона не знає хто я. Зате я пам'ятаю, хто вона. З нею я був щасливий все своє життя.

Я підійшов до вікна і довго дивився услід за ним.
І тільки коли постукали у двері, зрозумів, що плачу.
Мурашки пробігли по моєму тілу, і я сказав: "Це та любов, про яку мрію і я ..."

з нету
Якщо говорити між нами,То все починається з мами.І казочка перша у світі,І сонячна подорож в літо. Найперші легенькі сніжинки. І сяюче диво - ялинка.Від мами - і літери,Й слово,І зроблена разом обнова.Якщо говорити між нами,То все починається з мами.
mari Офлайн

Аватар користувача
Психотерапевт
 
Повідомлень: 6650
З нами з: 13 листопада 2009, 16:55
Звідки: Тернопіль
Нагороди: 2
Мамуся-творець (1) жіночі посиденьки (1)
Дякував (ла): 3738 раз.
Подякували: 6894 раз.
Діти: 18 річна донька-студентка Анна Марія

Re: Життя. День. Любов

Повідомлення Золота Осінь » 10 липня 2013, 13:06

mari читала і теж плакала. Любов є. Але за своєї буденністю, клопотами, лінню ми мало придліяємо увагу близьким нам людям. А потім дуже шкодуємо. Дійсно, потрібно жити так ніби живеш останній день. Не боятися своєї чуйності, і бути милосердними до усіх людей.
Золота Осінь Офлайн


 

Re: Життя. День. Любов

Повідомлення ІВАНОЧКА » 06 серпня 2013, 09:10

йой начиталась, наплакалась.... найцінніше що ми маємо це життя, і жити потрібно кожної хвилини, бо назад не повернеш.
ІВАНОЧКА Офлайн


 

Re: Життя. День. Любов

Повідомлення Ольчик » 06 серпня 2013, 11:28

Теж плакала, читаючи....
В мене на руках померла бабуся - вона ще зранку поїхала на дачу, я збиралася в школу на екзамен, мама на роботу.... Ще кілька хвилин, і вдома залишилася б тільки молодша сестра...
Бабці стало погано по дорозі на дачу, дякуючи Богу, добрі люди привезли її додому.... пропонували в лікарню, та вона хотіла додому. Мама бігала, дзвонила в швидку, просила приїхати швидше, бо людина вмирає, просила спеціальну репнімаційну бригаду.... На черговий дзвінок почула у відповідь - не дзвоніть більше, що вже померла, чи що...
А я сиділа з бабусею на лавці в дворі і просила дихати і не залишати нас...
Життя коротке, а ми часто марнуємо дорогоцінний час.... Поспішайте жити і дарувати любов - в цьому і є сенс життя...
Зображення
Ольчик Офлайн

Аватар користувача
Впевнено спілкуюся
 
Повідомлень: 140
З нами з: 23 лютого 2013, 20:28
Нагороди: 3
випускниця школи материнства (1) за тривале грудне вигодовуванн (1) за дитя форуму (1)
Дякував (ла): 205 раз.
Подякували: 134 раз.
Діти: Донечка

Re: Життя. День. Любов

Повідомлення Олюся » 26 серпня 2014, 03:33

Було це 9 років тому 23 серпня 2005 року. Мій брат вже кілька місяців xворів, але 3вечора йому стало гірше ми (я, мама і тато( не спали цілу ніч були коло нього, він марив і постійно щось говорив ... 3ранку мама пішла на куxню 3робити сніданок, а тато читав Акафіст, молився і якось на кілька минуток 3адрімав. Я міцно - міцно обняла брата і молилась, а потім він обернувся і подивився на мене, в його очаx я прочитала "Олічка я тебе дуже люблю, дякую що ти біля мене, будь сильною і допоможи батькам все це пережити". І якось в цей момент минуток на 2-3 я просто вирубалась xоча спати я не xотіла 3овсім. А потім я відкриваю очі і бачу як мій брат лежить на спині 3і складеними руками і 3акритими, а я його обнімаю. Я почала ним трясти робити масаж серця, тато штучне диxання, а мама страшно кричала (як потім ро3ка3ували сусіди, але я цього не памятаю і по сей день і xто викликав швидку те не памятаю. ЛИше памятаю як буквально 3а 5 минут пригналась швидка і ска3али що нажаль нічим вже допомогти не можуть.
Потім був мій д3вінок в міліцію, на той час я там працювала в чч і якра3 на 9 годину мала йти на роботу. Вони мені допомогли 3 питанням щоб обійшлось бе3 міліції і бе3 ро3тину все. І ще памятаю що я на поxороні стояла як стіна і 3овсім не плакала, то були люди які ка3али, що я брата в3агалі не любила. А я просто немогла плакат при мамі і татові, лише постійно старалась ї 3аспокоїти, бути сильною і допомогти їм це все пережити. А потім цілими ночами плакала не просиxала, коли мене ніxто не бачив.
А той погляд в мене і ще досі перед очима, ніяк не можу його 3абути.
П.С. пишу то все, 3гадую і ридаю. xочу повернутися на кілька років на3ад обійняти брата і не відпускати. Я 3а ним страшено скучила
Олюся Офлайн


Тільки роззираюся
 
Повідомлень: 28
З нами з: 23 липня 2014, 16:27
Дякував (ла): 17 раз.
Подякували: 25 раз.
Діти: два синочка: Сашулька - 27.08.2009
Владік - 29.05.2013

Поперед.

Повернутись до Сімейні стосунки



Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість