А хз, як воно краще. З одного боку, жалію, що вийшла так рано на роботу. А ще чоловік "помагає", мол ти через свої амбіції не приділяєш дитині уваги, треба було сидіти до 3 років, а тепер он давай, роби щось, бо дитина в 2,6 ще досі в штани пісяється. А ще пішли до психолога, а вона з порога: "та дитина аж пісяється, так мами хоче". Коротше, мать-єхідна. А з другого боку, не впевнена, що якби можна було би все повернути, я би сиділа ті три роки вдома.
Не знаю, як мами можуть працювати вдома - я не можу. Мені малий не дає, стоїть, фактично, за спідницю тримає. А коли спить - то хочеться не працювати, а просто відпочити.