Мені здається, що багато мамочок, які кажуть, що жертвують чимось (собою) заради дітей, трохи лукавлять. Знаю багато-пребагато випадків, коли це не заради дітей, а через багато різних обставин, і діти, звичайно, є одною з них, але, часто, не вирішальною. Але звучить благородніше "я пресвятила себе сімї, бо так найкраще моїм діткам", ніж "мене не влаштовує моя освіта і роботу хорошу знайти не можу, тому легше всього сидіти вдома, та й сімю це влаштовує".
Діти від цього виграють до пори, до часу.
Для себе я поки це бачу так: з дитиною буду нерозлучною необхідний мінімум, а далі буду старатись розвиватись не тільки в напрямку материнства.
Було б добре на власному прикладі навчити дітей бути адекватним членом суспільства, коханою жінкою, людиною, яка працює над досягненням мети, яка розвивається різносторонньо. Хочу, щоб діти мене поважали не тільки за те, що я їх мама.