В мене рак ШМ виявили два роки тому, на черговому огляді в гінеколога, до якого я ходила перед тим регулярно і лікувала невелку ерозію. Також вявили онкогенні штами ПВЛ 16 та 18 типу.
Зайшла мова про операцію, але на той момент пухлина була неоперабельна і потрібна була хіміотерапія.
Тут я й дізналася, що таке пекло насправді. 2 курси сильноі хіміі призвели до пораження цнс, я не оріэнтувалася в просторі, майже повністю втратила зір (потім частково відновився), тиждень спала по годині і то тільки після дімедролу в/м. Швидка просто розводила руками, коли чула, що я після хіміі - таким людям ім нема чм зарадити
Але все минулося і можна вже було оперувати. 3 операціі одночасно, але і це пережила. 5 тижнів променевоі терапіі, незамітно і пів року лікування минуло.
Після хіміі впало волосся, пригадую, як почало відростати-густе ікучеряве, так приэмно, як вітер розвівав:-) Так і досі відрізати рука не піднімаэться:-)
Було важко, жахливо важко і страшно, але я гнала весь негатив геть від себе і іншим помагала справитися з цим.
Так і досі серце тьохкаэ при кожному аідвідуванні онкодиспансеру, при кожній здачі аналізів, але я не здаюся, бо в своі 31 ще хочу щось в житті досягти. І жити маю для кого - для 6-річного сина ближчоі людини за маму немаэ:-)