mari » 10 травня 2010, 13:15
АНТиРАК
НОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ
Девід Серван-Шрайбер,
доктор медичних наук,
доктор наук
ВСТУП
Рак дрімає в кожному з нас. Наші тіла, подібно тілам всіх живих організмів, постійно продукують дефективні (пошкоджені) клітини. Через це і утворюються пухлини. Проте в наших тілах є і цілий ряд механізмів, які здатні розпізнавати і перешкоджати розвитку таких клітин. На Заході від раку помирає одна людина з чотирьох, троє ж продовжують жити. Спрацьовують захисні механізми, і помирають вони з інших причин
У мене рак. Вперше мені поставили такий діагноз п'ятнадцять років тому. Я пройшов звичайний курс лікування, і рак на деякий час відступив, але згодом знову повернувся. І тоді я вирішив вивчити все, що можна, щоб допомогти своєму тілу захиститися від цієї хвороби. Деякий час я очолював Центр інтегральної медицини Піттсбурзького університету. Як учений і лікар, я мав доступ до безцінної інформації про природні методи профілактики і лікування раку. До теперішнього моменту мені вдається стримувати зростання ракової пухлини ось вже протягом семи років. У цій книзі я хотів би розповісти вам декілька історій - наукових та особистих, - розкривають мій досвід.
Після хірургічної операції і курсу хіміотерапії я запитав у свого онколога:
- Що я повинен робити, щоб жити повноцінним життям? І які запобіжні заходи мені слід дотримуватися, щоб уникнути відновлення хвороби?
- Не треба робити нічого особливого, - відповів він. - Живіть як жили. Ми будемо періодично проводити магнітно-резонансну томографію, і якщо ваша пухлина повернеться, ми виявимо її на ранніх стадіях.
- Але хіба немає якихось вправ, які я міг би робити, якоїсь дієти, якої потрібно дотримуватися або, навпаки, уникати? Хіба мені не треба якось працювати над своїм світоглядом? - Запитав я. -
Відповідь колеги здивував мене:
- У тому, що стосується фізичного навантаження і режиму харчування, робіть так, як вам хочеться. Гірше не буде. У нас немає наукових доказів, що якийсь особливий підхід здатний запобігти повторенню хвороби.
Думаю, він мав на увазі, що онкологія являє собою надзвичайно складну область, в якій багато що змінюється із запаморочливою швидкістю. Лікарям і так вже важко встигати за новітніми діагностичними та терапевтичними розробками. У боротьбі з моєю хворобою ми використовували всі ліки і всі визнані медичні методи, відомі на той момент. Що ж стосується взаємодії розуму і тіла, тих чи інших варіантів режиму, деяким з моїх колег дійсно не вистачає часу (або бажання) дослідити ці сфери.
Як лікарю мені відома ця проблема. Кожен з нас спеціалізується у своїй області, і ми рідко щось знаємо про фундаментальні відкриття, звіти про які публікуються в престижних журналах на кшталт «Science» або «Nature». Ми помічаємо їх тільки тоді, коли для багатьох людей запропоновані методики стають предметом апробації . Однак досягнення вчених часом можуть захистити нас ще до того, як подальші дослідження приведуть до створення нових ліків або процедур, спрямованих на профілактику або лікування хвороби.
Мені потрібні були місяці досліджень, щоб прийти до розуміння того, як я можу допомогти своєму тілу захиститися від раку. Що я зробив для цього? Я брав участь у конференціях, у Сполучених Штатах і в Європі, де слухав виступи науковців, які досліджують ту галузь медицини, яка не тільки лікує хворобу, а й працює з «способом життя» пацієнта. Я студіював медичні бази даних і вивчав наукові публікації. Однак невдовзі я зрозумів, що отримана інформація грішить розрізненістю, а повну картину можна отримати, лише зібравши всі крупиці воєдино.
Сукупність відомостей, почерпнутих із наукових досліджень, підтверджує важливість дії внутрішнього захисного механізму у боротьбі проти раку. Завдяки доленосним зустрічам з іншими лікарями і фахівцями суміжних напрямів, що вже працюють в цьому напрямку, мені вдалося застосувати всю отриману інформацію і до мого випадку. І ось що я дізнався: якщо в усіх нас дрімає рак, то у кожного є і прихована всередині здатність мобілізуватися для боротьби з розростанням пухлини. Ми повинні використовувати свої власні захисні механізми. Інші народи роблять це набагато краще за нас.
Види раку, що вражають жителів західних країн - наприклад, рак грудей, товстої кишки або простати, - у США і Європі зустрічаються від семи до шістдесяти разів частіше, ніж в Азії.З іншого боку, рівень захворюваності на рак серед японців, які переселилися до Америки, вже через одне-два покоління стає таким же, як і в американців. Повинно бути, щось у нашому способі життя послаблює захист від цієї напасті.
Всі ми живемо під впливом міфів, підривають віру у нашу здатність протистояти раку. Наприклад, багато хто переконаний в тому, що рак пов'язаний насамперед з генетичною схильністю, а не зі способом життя. Та варто поглянути на результати досліджень, і ви побачите, що вірно як раз зворотне.
Якщо б рак передавався через гени, то захворюваність їм серед усиновлених дітей була б такою ж, як і серед їх біологічних - а не прийомних - батьків. Поясню цю думку. У Данії, де походження кожної людини уважно відстежується, дослідники вивчили історію хвороби біологічних батьків більше тисячі дітей, усиновлених при народженні. Висновки, опубліковані в престижному медичному журналі «New England Journal of Medicine», змушують нас змінити всі уявлення про рак. Було встановлено, що гени біологічних батьків, померлих від раку, не доживши до п'ятдесяти років, ніяк не впливають на ризик розвитку раку у дітей, що живуть у прийомних сім'ях. У той же час рак у прийомних батьків (які передають у спадок звички, але не гени), також не дожили до п'ятдесяти років, у п'ять разів збільшує рівень смертності від раку у усиновлених дітей. Це доводить, що на розвиток раку істотним чином впливає спосіб життя, якого дотримується людина.
По суті, всі дослідження проблеми раку сходяться в одному: генетичні фактори викликають смерть від цього захворювання, найбільше, в 15 відсотків випадків. Іншими словами, не існує ніякої генетичної приреченості, і ми можемо навчитися захищати самих себе. Але при цьому необхідно уточнити: на сьогоднішній день ніяких альтернативних методів лікування раку не існує. Абсолютно нерозумно намагатися лікувати рак без давно випробуваних засобів традиційної медицини: хірургії, хіміотерапії, радіотерапії, імунотерапії, а незабаром до них додасться і молекулярна генетика. І все ж зовсім нерозумно нехтувати природною здатністю нашого тіла захищатися від злоякісних пухлин! Ми можемо використовувати цю природну захист або для запобігання хвороби, або для поліпшення результатів лікування.
Протягом п'ятнадцяти років я люто захищав таємницю своєї хвороби. Я люблю свою роботу психоневролога, і я ні за що не хотів, щоб мої пацієнти відчували себе так, наче це вони повинні піклуватися про мене, а не я про них. Крім того, як учений я не хотів, щоб моя думка і мої ідеї сприймалися іншими людьми лише як плоди суб'єктивного досвіду, а не наукового підходу, яким я звик керуватися протягом життя. А як звичайна людина - це знайомо всім, хто хворіє на рак, - я мріяв лише про одне: продовжувати жити повним життям серед живих людей. Зізнаюся, я вирішив заговорити про це не без побоювання. Але якщо б я не був переконаний в тому, як важливо зробити інформацію, яка принесла мені безперечну користь, доступною для тих, хто побажає їй скористатися, я б не написав цю книгу.
Кожен може втілити їх у життя і задіяти тіло і розум, щоб створити власну антираковую біологію. Ці чотири підходи полягають у наступному:
1) захист від нестійкості навколишнього середовища, яка сприяє поширенню епідемії раку [2];
2) коригування раціону харчування таким чином, щоб скоротити споживання їжі, що сприяє появі раку, і збільшити кількість фітохімічних компонентів, здатних активно боротися з раковими пухлинами;
3) зцілення психологічних ран, які підживлюють біологічні механізми, які викликають рак;
4) створення таких стосунків зі своїм тілом, які будуть стимулювати імунну систему і зменшувати запалення, викликають ріст злоякісних пухлин.
Але життя - це не підручник біології. Протистояння хвороби залишає незгладимий відбиток.
ОДНА ІСТОРІЯ
Більше десяти років я перебував далеко від рідних місць і протягом семи останніх з них жив у Піттсбурзі. Я проходив однорічну стажування з психіатрії, продовжуючи при цьому займатися дослідженням, яке почав для своєї докторської дисертації з неврології. Разом зі своїм другом Джонатаном Коеном я керував енцефалографічною лабораторією, що фінансується Національними інститутами здоров'я. Мета нашого дослідження полягала в тому, щоб зрозуміти механізм мислення, зв'язавши його з роботою мозку. Я й уявити не міг, що виявить це дослідження - мою власну хворобу.
Я хотів проводити дослідження мозку, писати статті, виступати на конференціях і сприяти поширенню знання.
Пам'ятаю, як в той чарівний жовтневий вечір я не поспішаючи їхав на мотоциклі по устеленим яскравими осіннім листям проспектам Піттсбурга в свою лабораторію. Джонатан і Дуг чекали мене, щоб провести один з наших експериментів. За мінімальну плату випробовувані, зазвичай студенти, виконували придумані нами розумові завдання. Сканер в цей час фіксував нервові імпульси. Для студентів дослідження представляло певний інтерес, до того ж в кінці сеансу вони отримували цифрове зображення свого мозку, яке могли привезти додому і розмістити на екрані комп'ютера.
Перший з випробовуваних прийшов приблизно о восьмій. Другий, якому було призначено на наступну годину, так і не з'явився. Джонатан і Дуг запитали мене, чи не хочу я пройти тест замість нього. Природно, я погодився. З нас трьох я був, як вони говорили, «найменш технічно підкованим».
Серйозність того, що ми тільки що виявили, заперечити було неможливо. На пізній стадії злоякісна пухлина головного мозку може вбити людину через шість тижнів без лікування ... і через шість місяців з лікуванням. Я не знав, на якій стадії була моя пухлина, але я знав статистику.
Приголомшені, ми мовчали. Джонатан відправив плівки до відділу радіології, щоб на наступний день їх оцінив фахівець, після чого, побажавши один одному спокійної ночі, ми розійшлися.
Я сів на мотоцикл і вирушив до своєї хати на інший кінець міста. Було одинадцятій годині вечора, на яскравому небі дуже красиво світив місяць. Ганна спала. Я ліг і втупився у стелю. Дивно усвідомлювати, що твоє життя може закінчитися саме так ... Це було неймовірно .... Між тим, що я тільки що дізнався, і тим, що було у мене в активі, відразу утворилася гігантська прірва. Займаючись наукою, кар'єрою в кінці кінців, я багато вклав у своє майбутнє. Я відчував, що починаю робити щось корисне, потрібне, що попереду у мене привабливі перспективи ... І раптом я зіткнувся з імовірністю того, що майбутнього у мене взагалі може й не бути.
З цього моменту я вже не був паралізований тим, що трапилося. Факт на обличчя: так, сталося саме те, що сталося. Що ж, будемо вважати це випробуванням. Багато хто проходив через подібне до мене, і я не став винятком. І немає нічого неправильного в тому, щоб залишатися звичайною людиною. Таким же, як усі.
Ось так мій розум знайшов шлях хоч до якогось полегшення. Пізніше, коли я знову впадав у відчай, я навчився приборкувати свої емоції. Але тієї ночі я заснув і на наступний день зміг піти на роботу і зробити кроки, необхідні для того, щоб відкрито подивитися в очі хвороби і ... по-іншому поглянути на своє життя.
Не менш цікаве дослідження проводилося в Інституті Karolinska в Швеції, в тому самому, де відбираються кандидати на отримання Нобелівської премії. Воно показало, що у генетично ідентичних близнюків, всі гени яких схожі, ризик розвитку раку не однаковий. Вчені роблять висновок (і знову публікують його в журналі «NewEnglandJournalofMedicine»): «Успадковані генетичні чинники лише незначно впливають на сприйнятливість до більшості типів неоплазм» (NB: неоплазма означає рак). Це знахідка вказує на те, що серед причин звичайного раку основну роль відіграє навколишнє середовище (7).
Рак - це епідемія, враховуючи масштаби поширення онкологічних захворювань. АНТИРАК
Якщо говорити між нами,То все починається з мами.І казочка перша у світі,І сонячна подорож в літо. Найперші легенькі сніжинки. І сяюче диво - ялинка.Від мами - і літери,Й слово,І зроблена разом обнова.Якщо говорити між нами,То все починається з мами.
