Чи є схильність до післяпологової депресії

[гра з вогнем]

а посиланячко мона?

[Natalinda]

в мене вагітність теж не планова
але як тільки я дізналася, то почала скупляти журнали про вагітність, догляд за дитиною, інтернет...
читала і про післяпологову депресію, саме тому думаю її в мене не було :)

[mari]

Взагалі то є спец.тести(шкали )для оцінки можливої депресії навіть у майбутньому. Хоча звісно вони десь 60відсоткові. Пам"ятайте також, що для виникнення післяпологової депресії має значенння: гормональна різка перебудова, сильні стреси після пологів, важкий фізичний стан після родів,т.і., що передбачити наперед не може ніхто!!!!

[Naya]

ну, в мене от був дуже важкий фізичний стан після пологів(навіть вже думала, що помираю, бо мені вливали плазму і я собі придумала, що шота не те влили, все побивалася, як то Ждан без циці лишиться ; зараз згадую і сміюся, а тоді було тааак важко ), але депресії не було. То завдяки підтримці чоловіка напевне . Не знаю, як би було без нього.
А крім того, я завжди думаю, як може бути депресія в мами, яка дуже хотіла дитину. Вона зобов"язана бути щаслива, а не депресувати. може ще це переконання зіграло свою роль.
Часом в мене бувають зміни настрою, часом хочеться поплакати або завити, але не вважаю то депресією, бо то такі...короткочасні миті. Всяке в житті буває.

[Zaya]

А я чомусь боялась що розвинеться в мене депресія.
І в один момент зрозуміла може таки настати той деприсняк.
Якось соромно стало перед рідними . :oops: Тому сіла і розслабилась. Пройшло. :D

[Mary Awa]

Нещодавно прочитала, що матері, які очікували і планували вагітність-більш схильні до післяродових депресій, аніж ті матері, для яких вагітність була несподіванкою. Аргументувалось тим, що, коли жінка прагне стати мамою, то схильні ідеалізувати материнство і не налаштовуються на майбутні труднощі, на відміну від матерів, для яких вагітність не була очікуваною. Що ви про це думаєте?

Післяпологові депресії бувають і у тих, що планували вагітність і у тих, що її не планували, а у кого частіше, напевно, ніхто точно і не може сказати. Та й поява післяпологової депресії залежить від багатьох факторів (виду темпераменту жінки, її характеру, певної генетичної схильності, стресів під час вагітності, важкості пологів, підтримки рідних....)

[Mary Awa]

але як тільки я дізналася, то почала скупляти журнали про вагітність, догляд за дитиною, інтернет...читала і про післяпологову депресію

Я це все почала робити ще до того, як взнала що вагітна :) Про післяпологову депресію також вже начиталася :) Надіюсь, що мене обмине :) Скоро буде ясно :)

[flower]

хух... мене обминуло...немає і не було ніякої депресії, навіть коли майже 3 тижні сама дома сиділа, навпаки подивлюсь на своє сонечко і так радісно на душі... особливо коли поїсть і потім сміється в сні :)

[Lesya]

А мені іноді здається, що в мене депресія. Двоє малюків і + все інше...
Але коли дивлюся на них, то плакати від радості хочеться. От сьогодні винесла Поліну з спальні, а Ігорчик підбіг і кричить "На на на" це в нього означає дай. Я присіла з нею, а він обняв малу і головкою до її грудей притулився. А тоді поцілував в щічку, погладив по руці, відійшов на 2 кроки і почав наспівувати і танцювати. Не уявляю, де він такого набрався, його ж ніхто не вчив малюків обнімати. І така поведінка в нього з першого дня, як я прийшла з роддому.
:-| В такі моменти депресії точно нема. :family:

[Оксанка]

Ото вам пощастило, дівчаточка!!! ;-) А я про депресію нічого незнала наперед, читала багато про вагітність, про новонароджених, а на ту депресію не натрапляла. І таки не обминуло, вона в мене була! Хоча зрозуміла я, що то була депресія, вже після того, як вона пройшла. Сама собі дивувалася, ну все добре ж, я ПОВИННА бути щасливою, а тут невідомо що на душі твориться,чому? Для мене це було невідомо. Звідки вона взялася, не знаю. Ну, вагітність була планованою, це так, але пологи пройшли нормально, післяпологовий стан також нічого так, а от депресія була. Як то важко було і причин вроді небуло. В сім"ї все гаразд, малятко здорове, я щаслива мама, а на душі так млосно, так сумно, таке щось робиться. Здавалося б, що від радості скакати повинна, а тут сум, плач...Страшне... Але то все пройшло, десь через 1,5 місяця. І все стало на свої місця! Тоді я справді стала ну ДУЖЕ щасливою матусею!
Я оце так пишу, і згадую, що подібне зімною було, коли заміж виходила, причин для радості було достатньо, а я на другий день після весілля плачу, нічого не хочу, нічого не тішить, навіть думки "для чого це все" стали до мене закрадатися, але все також швидко пройшло, і я стала ДУЖЕ щасливою дружиною свого чоловіка!
Ось так, мабуть це від особистості залежить, від характеру, темпераменту...