Псіхея » 29 березня 2011, 01:26
Дякую вам за запитання. Приємно бачити тут не лише мамусь маляточок, а й більшечких діточок.
Розпочну здалеку. Те що особливих проблем ви не помічаєте - це дуже добре, і це мало б бути закономірністю, адже коли батьки знають чого чекати, то менш гостро реагують на зміни у поведінці дитини.
Десь я вже писала, але повторюся.
Криза - це необхідний та закономірний етап у житті дитини, коли накопичуються зміни в поведінці та розвитку і відбувається перехід на якісно новий етап.
Отже, криза, це не щось страшне, це закономірність, певний етап розвитку, якого неможливо уникнути, його потрібно прожити. Наскільки гостро переживатиме будь-яку кризу дитина - певною мірою залежить від батьків.
В психології говорять про кризу 6-7 років, тобто про вік коли дитина іде до школи. Сам вступ у школу уже є досить вагомою зміною як у житті дитини, так і у житті батьків.
Основною причиною кризи є те, що діти вичерпали розвиваючі можливості ігор. На протязі усього дошкільного життя гра була улюбленим заняттям хлопчиків і дівчаток, вона була стимулом до їх розвитку. Через неї діти освоювали різні соціальні ролі і відносини, вдосконалювали свої вміння, вчилися керувати своїми емоціями і поведінкою. Але рано чи пізно настає момент, коли гра вже не задовільняє потреби дитини у пізнанні. Діти прагнуть стати дорослим, які, на їхню думку, знають відповіді на всі питання, саме їм все дозволено, саме вони вирішують, що можна, а що ні.
Діти потрапляють у ситуацію «хочу і не можу» і вона їх абсолютно не влаштовує. Вони вибирають найрізноманітніші форми протесту для висловлення свого невдоволення. Наприклад, дитина починає проявляти ревнощі і підозрілість відносно батьків та інших дорослих членів своєї сім'ї. Дівчатка та хлопчики нав'язливо переслідують тат і мам, намагаються не залишати їх наодинці один з одним, наївно вважаючи, що саме в ці моменти дорослі обмінюються якоюсь особливою інформацією, прихованою від дітей.
Ще однією формою протесту є негативізм (заперечення). Він діє відносно минулого дитини. Діти починають з недовірою ставитися до того факту, що колись вони були малі та безпорадні. Їм не віриться, що раніше вони із захопленням гралися кубиками, що це їх карлючками обмальовані сторінки книг. Колишні улюблені іграшки, припадають пилом по кутках. Діти тягнуться до нової діяльності, іграшки вже не здатні захопити їх по-справжньому.
Часто дошкільнята доходять до актів ненавмисного вандалізму. Так вони намагаються переробити, удосконалити те, що мають. Дорослі ж сприймають їх дії як поломку, коверкання хороших речей. Наприклад, дівчинка стягує з ляльки гарну сукню і вбирає її в обривки тюлевих фіранок, які для неї символізують бальне вбрання, а для інших лише каприз і свавілля. Спроби змінити ляльці зачіску призводять до того, що та втрачає половину волосся. Хлопчики піддають переробці свої старі машини, намагаючись створити з декількох моделей одну суперконструкцію. Довести почату справу до кінця їм вдається далеко не завжди. Як результат - купа пластмасового і металевого брухту. Все це не викликає захоплення у дорослих і батьків. Вони дорікають своїм нащадкам у відсутності ощадливості, неохайності і марнотратстві.
Діти часто починають протестувати проти вказівок батьків. Наприклад коли дитина чує від мами "Погрався - прибери іграшки" - то може або ж ігнорувати прохання, або ж активно протестувати, мотивуючи це тим що "це мої іграшки і я роблю з ними що хочу"
Засобом подолання негативних проявів кризи є створення умов для початку освоєння дитиною навчальної діяльності, тобто вступ в школу, адже в період кризи формується готовність до шкільного навчання. І в цьому полягає її позитивне значення.
Також батьки мають пам’ятати: якщо в шість років малюк – це дитина дії, то в сім – це дитина роздумів. Не потрібно докоряти дітям у бездіяльності. В цей вік діти живуть напруженим і насиченим внутрішнім життям, намагаєються усвідомити досвід, який набули в школі, спілкуючись з вчителем і однокласниками. Дорослі мають розуміти, якщо їхня дитина усамітнилася – це не пусті фантазії, а напружена внутрішня робота.
Також дітям цього віку характерне почуття справедливості, але поки що воно одностороннє: вони гостро відчувають несправедливість щодо до себе, але не помічають, якщо самі несправедливі до інших.
