КАЗКИ і повчальні історії для дорослих-відкрито для записів

[mari]

Що ми шукаємо в своєму дні? Радість чи печаль? Здатність радіти дрібницям або погоню примарним світлим майбутнім?

Що знаходимо ми в кожній хвилині? Творчість або рутину? Можливість рухатися вперед або відмовки, які дозволяють посидіти на місці ще пару років?

Життя складається з маленьких миттєвостей. Які вони у Вас?

Сьогодні я хочу подарувати Вам Машину казку. Чудову і чарівну, ніжну і чарівну:

«Жила-була на світі маленька Квіточка. Жила вона на прекрасному лузі в оточенні пахучих трав і квітів. Як і все під Сонцем, вона радісно ловила теплі промінчики і купалася в ранковій росі. Жила собі Квіточка, не тужила, аж поки одного разу не задумалася: а як же там на небі живеться Сонечку? Адже воно так високо, так далеко від цього прекрасного лугу і таке самотньє на синьому просторі.

І раптом Квіточці стало сумно: як же Сонечку повинно бути страшно там, нагорі. Адже звідти можна й упасти. І до того ж поговорити ні з ким ...

Чим далі поринала у роздуми Квіточка, тим більше втрачала свою колишню радість і безтурботність. ЇЇ яскраво-жовті пелюсточки стали майже коричневими, а соковита зелень листя пожухла і обвисла.

І хто знає, чим би закінчилася ця історія, якби в один прекрасний момент не прилетів до Квіточки Метелик. Як завжди він овіяв її пелюстки ніжним подувом своїх крилець і сів у саму серединку Квітки.

Від цього дотику Квіточка злегка здригнулася: вона так поринула у роздуми, що перестала помічати все навколо. А Метелик була настільки здивований таким незвичним настроєм і станом Квіточки, що не витримав і запитав: «Ти що, захворіла?»

І Квіточка повідала Метелику про свої думи гіркі, про те, як шкода їй Сонечко, яке на небі одне-однісіньке і ні з ким йому поговорити. І знову замислилася.

Тут Метелик почав швидко махати крильцями, так що Квіточка заколихалася на своєму ослабленому стебельці, і тут же подивився на Метелика, не розуміючи, що з нею. І розповів тоді Метелик про те, як у Всесвіті все влаштовано - справедливо і гармонійно. Що всі знаходяться відпочатку на своїх місцях і займаються своєю справою - і Сонечко у небі і Квіточка на лузі. І вже кому як не Метелику знати це, адже він буває і прекрасним Метеликом і непривабливою гусеницею і непомітною лялечкою.

Метелик розповів, що все на світі приходить у свій час. Як пори року змінюють одна одну і кожній з них притаманні свої погоди та явища, так і кожній істоті у Всесвіті свій час, місце й справа.

І тут зрозуміла Квіточка, що зовсім Сонечку не сумно і не самотньо, адже воно дарує Радість всьому живому - у нього дуже важливе і відповідальне завдання!

І як відразу легко стало на душі в Квіточки! Вона ще більше полюбила Сонечко, і кожен день стала вітати його і дякувати.

А Метелик, побачивши, як відразу розквітала Квіточка, від радості засвітилася яскравими квітами, і вони з Квіточкою стали найпрекраснішим єдиним творінням на всьому лузі. І довго ще потім на лузі ходили легенди про Квіточку, яка переливалася всіма кольорами веселки і ніби ширяла над землею. »

На сьогодні все

tan-kan@mail.ru

[mari]

Перший урок доброти


Зовсім недавно я їхала у міжміському автобусі, поруч сиділа жінка, років п'ятдесяти. Я дістала дві мандарини, і запропонувала один їй. Жінка посміхнулася, взяла мандарин, і на її очах виступили сльози. Вона понюхала його, і сказала: "А колись я вважала що з'їсти мандарин - це щастя". І вона розповіла мені цю, дещо сумну історію ... А хочете, - сказала я, - Вашу історію, почує вся країна? Жінка сумно посміхнулася: "Таких історій, дитинко, тисячі, і навіть ще більш сумних ..." Коли вона виходила з автобуса, обернулася і сказала: "Як хочете". Я помахала їй рукою: "Я розповім!"

У дитячий будинок я потрапила коли була маленькою дівчинкою, і майже перед самим Новим роком. І ось, Новорічний ранок. Приїхали шефи, з якогось заводу, привезли подарунки, і вручили їх нам. Отримала подарунок і я, вчепилася в нього своїми ручками, і чекала-недочекавшись, коли можна буде відкрити пакет, з якого так смачно пахло цукерками, вафлями хрусткими, і особливо мандарином! Ах, мандарини ... я їх і їла то, тільки один раз ... На короткий час я забула про всі негаразди, і мені здавалося, що щастя, це і є ці мандарини.

Ранок закінчився і ми розійшлися по кімнатах, в яких жили. Як тільки я переступила поріг, до мене підійшла дівчинка, яка верховодила в нашій групі, і яку всі слухали. Вона забрала у мене подарунок, і сказала: "А новеньким, ще рано їсти солодке - зуби випадуть." Навколо всі засміялися. Не знаю чому, але я теж засміялася, може від шоку, може від переляку. Незабаром всі забули про мене, зашелестіли обгортками, стали показувати один-одному цукерки, і потягнувся аромат очищених мандаринів.

Я не плакала, я просто сиділа біля вікна, а сльози самі котилися з очей. Коли лягли спати, я лежала і мріяла, що прилетить чарівник - Дід Мороз, на своїй чарівній трійці, і забере мене звідси. З цього брудного містечка, похмурого дитбудинку, від плямкають під ковдрою в темряві дітей.

Вранці, прокинувшись, я відкрила свою тумбочку, і побачила в ній цукерки. Їх було 6 штук, і цілих три мандарина!

З тих пір, коли я їм мандарини, то згадую цей випадок, і перший урок доброти, невідомих мені до цих пір, дівчаток.

Тетьяна

[mari]

Бог відповів ні

Я попросив Бога забрати мою гординю, і Бог відповів мені - ні,
Він сказав, що гординю не забирають, від неї відмовляються!

Я попросив Бога дарувати мені терпіння, і Бог сказав - ні!
Він сказав, що терпіння з'являється в результаті випробувань, його не дають, а заслуговують.

Я попросив Бога подарувати мені щастя, і Бог сказав - ні!
Він сказав, що дає благословення, а буду я щасливий чи ні, залежить від мене.

Я попросив Бога вберегти мене від болю і Бог сказав - ні!
Він сказав, що страждання віддаляють людину від мирських турбот і наближають до нього!

Я попросив у Бога любити інших так, як Він любить мене.
Нарешті ти зрозумів, про що треба просити, - відповів Бог.

Я попросив сил, і Бог послав мені випробування, щоб загартувати мене.

Я попросив мудрості, і Бог послав мені проблеми, над якими мені треба ламати голову.

Я попросив мужність, і Бог послав мені небезпеки.

Я попросив любові, і Бог послав нещасних, які потребують моєї допомоги.

Я попросив благ, і Бог дав мені можливості.

Я не отримав нічого з того, що хотів, я отримав все, що мені було потрібно! Бог почув мої молитви.


Мати Тереза

[mari]

Про орлів і качок

Згідно одної індійської легенди про створення світу, Всевишній спочатку створив черепашку і опустив її на дно моря. Так черепашка жила не зовсім цікавим життям. Їй не потрібно було робити нічого іншого, як відкривати шкаралупу, випивати трохи морської води і знову закривати її. День за днем черепашка не робила нічого іншого, окрім як відкривала і закривала, відкривала і закривала шкаралупу.

Потім Всевишній створив орла і віддав йому свободу польоту і здатність досягти найвищих вершин. Для нього майже не існувало меж. Але орлові довелося заплатити за свободу: Щодня йому доводилося боротися за здобич. Нічого само не падало йому в обійми. Коли у нього були пташенята, для того, щоб дістати достатньо корму для них, йому доводилося полювати весь день. Але цю ціну орел платив з радістю.

Нарешті Всевишній створив людину і спочатку підвів її до черепашки, а потім до орла і запитав, яке життя він вибирає.
Можна вибирати з двох способів життя. Черепашка символізує тих людей, які не здатні розширювати свій кругозір. Ціна цього в тому, що впродовж життя їм часто доводиться робити одне і те ж.
Але ж це просте рішення", - скажете Ви. Природно, кожній людині слід було б вибрати долю орла. Багато хто вирішує так, що їм не потрібне ні життя орла, ні життя черепашки. Вони хочуть отримати переваги життя орла, але не хочуть платити за це. Тому шукають такого звіра, який відповідає їх "очікуванням". І, нарешті, знаходять такого звіра - це качка.

КАЧКИ

Якщо дивитися поверхнево на речі, то качка схожа на орла. Насправді, проте, йдеться про двох, абсолютно різних, тварин. Якщо Ви знаєте на що треба звернути увагу, відразу відрізните качку. Обидва птахи уміють літати. Але доки орел парить високо, качка летить поблизу води.

Найбільш помітною характеристикою качки є її крякання. Уранці, коли прокинеться, - крякає, якщо хоче їсти, - крякає. Якщо чимось невдоволена, - крякає. Якщо інші качки забирають у неї корм, - крякає. Якщо не досягне заданого результату, - крякає.Якщо чимось невдоволена, - крякає. Якщо інші качки забирають у неї корм, - крякає. Якщо не досягне заданого результату, - крякає. Крякати замість справи погана концепція.


КАЧКИ "В РОБОТІ"
Розглянемо декілька прикладів, в яких характер качки чітко помітний.
Чи траплялося Вам заходити в ресторан готелю через 15 хвилин після того, як офіційно закінчився сніданок? Якщо при цьому Ви зустрінетеся з качкою, то почуєте: "Жалкую, але Ви запізнилися. Хіба Ви не бачили табличку зовні? Сніданок подаємо до 10 годин. Кря, кря, кря.".

Орел, навпаки, скаже: "Шведський стіл, на жаль, ми вже прибрали. Чи приготувати що-небудь на кухні для Вас? Чого бажаєте"?

ВІДМІННОСТІ - Взнаєте орла? Орел діє, поки качка крякає. Її крякання складається з суцільних відмовок, пояснень, безглуздого базікання, бурчання і топтання на місці. Качок одного дня звільнять. Вони перші, яких принесуть в жертву при кризі. І потім она скаже: «Яка несправедливість! Напевно, моя особа не подобалася начальникові». А орлів просунуть по службі. Поважно, щоб не бути качками і не крякати замість того, щоб прагнути до досягнення результатів. Ось деякі відмінності між качками і орлами :
Качки говорять: "Я не можу собі це дозволити"! Орли запитують: "Що робити, щоб дозволити собі це"?.
Качки песимісти, - а орли оптимісти.
Качки розповідають один одному негативні враження. З цією метою влаштовують навіть качині зустрічі. Орли переважно говорять про позитивні справи.
Качки роблять тільки обов'язково необхідне і часто навіть цього не роблять. Орли пройдуть і наступну, за останньою, милю. Роблять більше, ніж від них чекають.
Качки працюють повільно. Девіз їх роботи : "Я в роботі, а не в перегонах". Орли усе виконують якнайшвидше.
Качки усі знають краще за інших і завжди знайдуть причину, крякають. Орли зосереджуються на рішеннях і діють. Качина душа багато років пам'ятає ту несправедливість, від якої постраждала. Орел прощає. Качки чекають, щоб їх нагодували і якщо не отримають достатньо, – крякають. Орли приймають відповідальність і добудуть собі те, що хочуть.
Качкам доводиться любити те, що у них є. Орли створюють собі те, що бажають.
Качки збуджуються від кожної дрібниці, тому що цим відчувають, що живуть. Орли не приймають себе дуже серйозно.
Для качок весь світ складається з однієї невеликої калюжі. Орли досягають найвищих вершин.
Для качок весь світ складається з однієї невеликої калюжі. Орли досягають найвищих вершин.
Качки критикують обставини. Орли змінюють їх.

ВПЛИВ, ЗРОБЛЕНИЙ НА ІНШИХ

Чому вчаться качата від дорослих качок? Як треба крякати. Орли навпаки, висувають вимоги до інших.

Чи спостерігали Ви коли-небудь як навчають життя орли своїх пташенят? Батьки-орли спочатку знімають м'який настил, яким уклали гніздо. Просто викидають його на землю. Потім викидають траву. Гніздо стає все менш зручним. Повільно, по одному, видаляють невеликі гілки. Пташенята незручно сідають на жорсткі гілки. Незабаром помічають, що це незручно і починають пробувати крила. А якщо яке-небудь пташеня виявиться занадто боязким, батьки викинуть його з гнізда. Якщо пташеня при цьому не розчепірить крила, батьки в падінні підлітають під нього і повертають в гніздо. Але тільки для того, щоб знову викинути до тих пір, поки він не навчиться літати. Поряд з орлом інші повинні рости. Орли не терплять тупцювання на місці і лінь. Висувають високі вимоги до оточення.
Мабуть, в цьому полягає причина, чому так шанують орлів, чому їх знаходимо в стількох гербах. Ми із задоволенням вибираємо орла в якості прикладу. Переможці живуть як орли.

А яка тварина намальована на Вашому гербі?



Уривок з книги Бодо Шефера "Прорив до фінансового успіху".

[mari]

Земля рухалася для вас?

Одинадцятирічна Анджела важко захворіла, і це призвело до виснаження нервової системи. Дівчинка не могла ходити, тіло не корилися їй. Лікарі не робили оптимістичних прогнозів щодо її одужання. Вони передбачали, що Анджелі доведеться провести залишок життя в інвалідному кріслі, але дівчинка мужньо сприймала їх слова. Лежачи на лікарняному ліжку, вона розповідала всім, що коли-небудь неодмінно знову почне ходити.

Анджелу перевели в спеціалізовану реабілітаційну клініку Сан-Франциско, в районі бухти. Лікарі захоплювалися силою духу і стійкістю одинадцятирічної дівчинки, вони запропонували їй уявляти, ніби вона гуляє по вулицях. Якщо лікування не приносить позитивних результатів, так нехай хоча б Анджела знайде надію, яка скрасить довгі години її перебування на лікарняному ліжку!

У інвалідному кріслі Анджела постійно займалася запропонованої їй терапією і виконувала спеціальні вправи, але так само наполегливо вона слідувала порад лікарів і уявляла, як ходить, рухається, бігає.

Одного разу, коли Анджела мисленно зосередилася на цих уявленнях, сталося диво: зрушилося ліжко, на якому лежала дівчинка! Анджела закричала:

- Дивіться! Дивіться! Я рухаюся, рухаюся!

На її крики збіглися пацієнти і медперсонал клініки. Піднялася неймовірна метушня, медичне обладнання падало, скляний посуд розбивалася. Що ж трапилося? У Сан-Франциско стався землетрус. Але Анджелі про це не сказали. Вона була переконана, що збулася її мрія.

Минуло кілька років, і тепер Анджела повернулася до школи. Вона пересувається самостійно, без милиць та інвалідного крісла. Можливо, той, хто струснув землю в районі між Сан-Франциско й Оклендом, зумів допомогти дівчинці справитися з важкою хворобою і перемогти її?

Хенок Маккарті

[mari]

Життя жінок у Кореї


Ось відколи корейські жінки стали вести замкнутий стиль життя.

Тисяча п'ятсот років тому царював в Кореї знаменитий імператор О-шан-пу-он-кун. Коли йому було шістнадцять років, він ходив до школи і від товаришів чув, що всі жінки Сеула розпутні. Він побажав тому випробувати свою дружину і матір.

Одного разу, коли дружина його гуляла в саду, він, переодягнений, вискочив з-за кущів, поцілував її і втік. Увечері дружина його нічого не розповіла, але була задумана. Минуло ще два дні. Вона перестала приймати їжу.
- Чому ти нічого не їси? - Запитав її король.
Тоді вона заплакала і розповіла йому все.
- Я тепер блудлива, і мені залишається одне - померти, тому я і не їм.

Тоді король обійняв її і розповів усе, як було.

Щодо того, як випробувати матір, король довго думав і вирішив вдатися до наступної хитрості. Він і два його товариші повинні були, переодягнені в Будду і двох його ангелів, з'явитися в буддійському монастирі, який тоді існував в Сеулі, в той час, коли з нагоди Нового року всі жінки міста будуть у храмі зі звичайними чашками рису. Про задум короля знав тільки чернець, а від решти все зберігалося в суворій таємниці.

Тому, коли раптом, під час служби, у храм увійшов Будда з двома ангелами, так, як їх зображують на статуях, то ченці впали на землю, кричачи: "Сам великий Будда зійшов на землю", а всі присутні у храмі жінки втратили голову від страху.

Удаваний ж Будда, не втрачаючи підходящого миті, сказав:
- Я прийшов на землю, щоб зняти з вас ваші гріхи, йдіть з вашими чашками рису до мене і несіть їх стільки, скільки у кожної коханців. Якщо яка хоч одного втаїть, то тут же в храмі буде мною страчена.

Тоді відкрилися дивовижні речі. Хоча й запасли ченці багато рисових чашок, але їх не вистачило, і вони багато разів бігали за ними на базар. Хороші справи вони зробили в той день, та й король дізнався, що з усіх його підданих жінок тільки й були невинні дві: його дружина і мати. У решти ж було по два, по три і до десяти чоловіків. Його ангели записували жінок і їхніх чоловіків, а на другий день король написав і розклеїв скрізь оголошення, в яких повідомив, скільки у кожного з його міністрів дружин і скільки у кожної з них коханців.

А щоб надалі нічого подібного не могло бути, король і видав їм правила, за якими і досі живуть жінки Кореї.

Subscribe.ru

[mari]

Щастя завжди з тобою


Одного разу старий кіт, зустрів молоде кошеня. Кошеня бігало по колу і намагалося зловити свій хвіст.
Старий кіт стояв і дивився, а молодекошеня все крутилося, падало, вставало і знову ганялося за хвостом.
- Чому ти ганяєшся за своїм хвостом? - Запитав старий кіт.
- Мені сказали - відповілов кошеня - що мій хвіст, це моє щастя, ось я і намагаюся його зловити.

Старий кіт посміхнувся, так як це вміють робити тільки старі коти і сказав:
- Коли я був молодим, мені теж сказали, що в моєму хвості, моє щастя. Я багато днів бігав за своїм хвостом і намагався схопити його.
Я не їв, не пив, а тільки бігав за хвостом. Я падав без сил, вставав і знову намагався зловити свій хвіст. В якийсь момент я зневірився і пішов.

Просто пішов світ за очі. І знаєш що я раптом помітив?
- Що? - З подивом спитало кошеня.
- Я помітив, що куди б я не йшов, мій хвіст скрізь йде зі мною.


Користь для морської зірки


Один наш друг йшов якось підвечір по пустельному мексиканському пляжу. Попереду він зауважив чиюсь постать. Наблизившись, він побачив місцевого жителя, який раз у раз нахилявся, підбирав щось з піску і кидав в хвилі океану. Так повторювалося знову і знову, і коли наш друг підійшов ще ближче, виявилося, що ця людина підбирала морські зірки, винесені припливом на берег, і відправляла їх по черзі назад у воду.

Наш друг був спантеличений. Зупинившись поруч, він поцікавився:

- Добрий вечір, приятель. Чим це ти тут займаєшся?

- Повертаю морські зірки назад в океан. Бачиш, зараз відлив, і вони опинилися на березі. Якщо я не поверну їх у море, вони загинуть від нестачі кисню.

- Розумію, - відповів наш друг. - Але ж на цьому пляжі таких зірок тисячі. Навряд чи ти зможеш дістатися до кожної з них. Їх дуже багато. І крім того, як ти сам розумієш, те саме відбувається на багатьох пляжах по всьому узбережжю. Хіба від твоєї праці може бути якась користь?

У відповідь місцевий житель з посмішкою на губах нагнувся, підібрав чергову зірку, жбурнув її в хвилі і відповів:

- Користь є - хоча б для однієї цієї зірки!

Джек Кенфілд і Марк В. Хансен

[mari]

Я не хвилююся за сьогоднішніх дітей


Іноді, коли я лечу з одного виступу на інше, поруч зі мною виявляється балакучий пасажир. Зазвичай розмова буває цікавою для мене, тому що я не втомлююся спостерігати за людьми. Спостерігаючи і слухаючи людей, яких щодня зустрічаю, я дуже багато дізнаюся. Я чув історії сумні і веселі, про страх і радість і інші, які можна було б з успіхом розповісти в будь-якому ток-шоу.

Але, на нещастя, іноді поруч зі мною опиняється людина, яка всього лише хоче виплеснути своє невдоволення або нав'язати політичні погляди вимушеному слухачеві. Це було в один з таких польотів. Мій сусід почав своє викриття жахливого стану світу зі слів: «Ви знаєте, сьогоднішні діти ...» Він все говорив і говорив, обгрунтовуючи своє слабке знання про жахливий стан підлітків та молоді на досить-таки довільно взятих сюжетах з випусків новин.

Коли я з полегшенням покинув літак і нарешті розмістився в своєму готелі в Індіанаполісі, я купив місцеву газету і відправився вечеряти. На другій сторінці я прочитав статтю, яка цілком могла бути поміщена на першу сторінку.

У маленькому містечку в штаті Індіана в одного п'ятнадцятирічного хлопчика знайшли пухлину мозку. Йому призначили променеву та хіміотерапію. У результаті лікування у нього випало волосся. Не знаю, як ви, але я уявляю, як би відчував себе в його віці, - я б відчував страшенне приниження!

Однокласники, не змовляючись, прийшли на виручку своєму товаришу: всі хлопчики попросили своїх матерів оббритт їм голови, щоб Браян не виділявся в школі своєю облисівшою головою. На цій сторінці була поміщена фотографія, на якій мати оббривала синові голову під схвальними поглядами інших членів сім'ї, а на задньому плані стояла група таких же побритих молодих людей.

Ні, я не хвилююся за нинішніх дітей.

Хенок Маккарті

[mari]

Цирюльник


К цирюльнику пришёл клиент один из многих,
Внезапно разговор зашёл у них о Боге.
Цирюльник говорил: «коль был бы Бог на свете,
Народ не знал бы войн, не умирали б дети.
А если на земле такое зло творится,
Как этому всему позволил Бог случиться?»
Цирюльник утверждал, клиенту брея щёку,
Что как тут не крути, а нет на свете Бога.

На улице клиент увидел, как бездомный
Заросший человек щетину чешет сонно,
И, возвратившись, он цирюльнику ответил:
«Теперь я знаю: нет цирюльников на свете.
А были бы они, я не встречал бы больше
На улицах людей небритых и заросших».
И, поведя плечом, цирюльник хмыкнул: «Что же?!
Пускай они придут – я подстригу их тоже».

Вот также и Господь ждёт всех людей планеты,
Но люди не идут к Божественному свету.

Светлана Копылова



Притча про салат

+++

Один чернець мив листя салату. До нього підійшов інший чернець і, бажаючи випробувати його, запитав:
- Чи можеш ти повторити, що казав старець у проповіді сьогодні вранці?
- Я не пам'ятаю, - зізнався молодий монах.
- Для чого ж ти слухав проповідь, якщо ти вже нічого не пам'ятаєш?
- Поглянь, брате: вода миє салат, але не залишається на його листі. Салат, тим не менше, стає абсолютно чистим.



Дід і онук

Давним-давно, коли люди жили дуже довго, в одному селищі неподалік від дрімучого лісу жила бідна родина - дід, батько і онук. Дідові вже було більше ста років, але хоча старий він був і немічними, частенько розповідав він синові і внукові про військові походи і битви й про інші події свого довгого життя. Розповідав він також казки та старовинні перекази, і онук слухав його, забувши про все на світі. Батько, однак, був незадоволений, що доводиться годувати старого, і весь час думав, як би від нього позбавитися.

Одного разу він сказав синові:
- Я заробляю всього один песо на день. Половину цих грошей доводиться витрачати на твого діда, а від нього немає ніякої користі. Давай зв'яжемо його завтра, заведемо в гущавину і там залишимо.
- Добре, батьку, - погодився хлопчик. Вранці вони зв'язали старого і відвели в дрімучий ліс, а самі пішли додому.

Вони пройшли зовсім небагато, коли хлопчик раптом сказав батькові:
- Почекай, я повернуся за мотузкою.
- Навіщо вона тобі? - Здивувався батько.
- Вона знадобиться мені, коли ти постарієш, - відповів син. - Я відведу тебе в ліс, як ти дідуся.
- Мені дуже соромно, синку. Ходімо мерщій назад і повернемо твого діда додому, - сказав батько

Вони поспішили назад, до діда, і більше ніхто ніколи не дорікав його старістю.

Філіппінская казка

[mari]

Ранкова рапсодія

Ранок і Весна навколо - повітря наповнене радістю Життя!

Високо-високо над головою простягаються блакитним килимом Небеса, милостиво надаючи майданчик для світових ігор. Широко посміхається Сонце, даруючи всім свої благословення. Білі пухнасті Хмари ніжаться в теплі весняних Променів, створюючи різноманітні візерунки. Пташки радісно літають, демонструючи фігури вищого пілотажу.

Дерева вже одяглися у весняні вбрання і тепер красуються один перед одним своїм листями і квіточками. Яблуні, Вишеньки, Черешеньки радіють білим вбранням. А Бузок хвалиться своїми ні на кого не схожими бузковими сукнями: не дарма ж вони називаються бузковими! Тополі розкидають білосніжний пух, покриваючи землю спогадами про минулу зими і мріями про майбутнє Літо.

Кілька пташок ховаються в кронах дерев і складають пісні, якими потім поділяться з оточуючими. Веселе цвірінькання Горобців перегукується з ніжною треллю Солов'я. Варто прислухатися, і все багатоголосся пташиного народу розкривається у своїй повноті.

Неподалік хвилюється синє Море, відображаючи ігри Хмар і Сонця. Легкий вітерець наповнює вітрила невеликих Хвиль, і від цього вони веселіше наввипередки біжать до Берегу.

Тихо навколо, лише чується голос Природи.
Серце радіє, і на душі тепло ...

Микола Тацій