КАЗКИ і повчальні історії для дорослих-відкрито для записів

[mari]

Дійсно гарно, автор невідомий. Як можливо десь знайдете автора- дайте знати.

[mari]

Кохання: архетипи, проекції і переноси

Кохання? Що це, яке воно? Звичайно говорити про нього можна нескінченно. А проте – не треба думати, ніби його таїни зовсім недоступні людському розумінню – інакше ніхто з нас і близько до нього не підступився б.

Але живуть же якось люди: зустрічаються і знайомляться, закохуються і народжують дітей. А потім помічають, як воно кудись щезає. Саме тоді, здебільшого, й починають замислюватися над тим, що це було.

Той, хто просто любить, про нього не задумується, як не замислюються птахи над законами аеродинаміки. І тільки втративши крила – люди починають будувати літаки, а розучившись любити – задумуватися над тим, що це було і як його повернути.

Звичайно так, кохання – це найперше атрибут молодості, про що вже писалося. Саме через це такими популярними стають любовні романи – як ще одна можливість нагадати людині про її молодість. Відтворити в уяві ті часи, коли вона, здається, вміла жити не задумуючись.

Але не тільки – іноді кохання приходить і в старшому віці. До того ж його магія полягає не тільки в привабливості молодості і навіть не стільки в тому, що за ним часто приховується предковічна сила природи. Кохання містить в собі ще одне таїнство – вміння і знання щось вирішувати.

Будучи закоханим, ми майже ніколи не сумніваємося в своєму виборі. Ми будуємо життєві плани і знаємо, якими маємо бути самі, яким має бути наш коханий; маємо чіткі критерії вибору життєвого шляху та оцінки добра і зла.

А ставши дорослим і мудрішим, раптом виявляємо, що усього нашого чималого досвіду і усіх наших знань тепер вже не вистачає для того, щоб хоча би приблизно повернути собі таке ж чітке знання і розуміння ситуації, як тоді.

Тому в старшому віці інтерес до кохання, крім таких-от панічних намагань повернути молодість, проявляється ще й в цих двох намірах:

зрозуміти, що з роками пішло не так і чому зараз немає настільки сильних почуттів, як колись. І як їх, почуття, можна було зберегти. Чи навпаки – чому так захоплювався ними тоді, якщо зараз виявляється, що вони й не потрібні зовсім;
осмислити ті механізми, що керують нашою долею: переосмислити колишнє відчуття ясності і розуміння; зрозуміти що і як стається у нашому житті. Відновити чіткі критерії оцінки правильності вибору свого шляху розвитку.

Але для того, щоб ці спроби були хоч трохи успішними, щоб зрозуміти, що таке кохання і як саме воно працює, треба спочатку зрозуміти деякі специфічні особливості і механізми нашого не тільки свідомого, але й підсвідомого мислення.

От, наприклад "проекція" – різновид психологічного захисту, що полягає в приписуванні комусь іншому власних недоліків чи мотивів поведінки.

Вона нерідко супроводжує кохання – тоді ми приписуємо іншому свої вади (або й достоїнства), намагаємося інтерпретувати поведінку коханої виходячи з власних мотивів.

Особливо сильно проекція проявляється у відчутті ревнощів – тоді, коли ми самі схильні до невірності, тоді найбільше й боїмося зради чи обману з боку партнера.

Або "перенос" – психоаналітичний термін, що в його первинному значенні означав перенесення тих почуттів, які дитина зазвичай відчуває по відношенню до своїх батьків, на психотерапевта.

Але тепер, в широкому сенсі цього терміну, про нього говорять як про перенесення будь-яких почуттів з одного об’єкту на інший. Такі переноси теж більш ніж популярні в коханні.

Класичний приклад з психоаналізу – коли ми в своїх коханих бачимо відображення одного зі своїх батьків – протилежної з нами статі.

Проте перенос може проявлятися і в тому, що ми переносимо на кохану особу свої власні відчуття і бажання щодо будь-кого іншого. Або й навіть – щодо самого себе.

Тоді ми оберігаємо коханого, переживаємо за нього, як за самого себе. І навіть більше, як за себе – бо сприймаємо його (її) як себе у минулому – слабкого й беззахисного.

Цей, в принципі непоганий механізм, має проте свою дещо гіршу зворотну сторону – бо наш партнер теж хоче, щоб його (її) сприймали тим чи іншим чином. І не завжди – таким-от слабким, потребуючим постійної опіки.

Так в коханні виникають конфлікти. Для нас важливим є те, як нас сприймає дорога нам людина, як саме з точки зору суспільних уявлень вона нас оцінить: наскільки сильним і мужнім, чи навпаки – розумною і ніжною вважає.

Це така собі своєрідна класифікація – так ми завжди чинимо щодо інших. Нам легше класифікувати їх за якоюсь зі вже відомих ознак. Легше віднести до якогось вже існуючого в наших уявленнях типу людей, ніж сприймати як цілком новий об’єкт.

Така класифікація надає коханню додаткової ваги, бо поєднавшись з тими насиченими позитивними почуттями, які її супроводжують, може намертво закріпити в нашій уяві подібні уявлення про самого себе. А тому й зробити нас саме такими.

Це теж характерна ознака кохання – шляхом такого своєрідного "програмування" воно нас іноді й справді робить кращим, ніж ми були. Або й гіршим. Чи просто іншим.

От тільки не завжди ми хочемо, щоб нас якось класифікували. Намагаємося бути новим унікальним об’єктом. Це найсильніше відчуття в коханні – відчуття власної унікальності. Іноді воно поєднується з відчуттям "я красивий(-а)". Що, попри усталену думку, важливо не тільки для дівчат.

Для мужчин подібне відчуття теж важливе і може проявлятися у вигляді потреби захоплення і схвалення з боку жінок. Так чоловіки шукають підтвердження правильності обраного ними шляху. Стверджують власну значимість та суспільну затребуваність.

Неможливо зрозуміти суть кохання і без уявлення про "архетипи" – колективні уявлення, притаманні багатьом народам. От, наприклад, якщо Ваша кохана схожа на принцесу-воїна, це багато що може прояснити в ваших стосунках.

В усякому разі – те, що доведеться Вам її завойовувати зі слізьми і болем. І так буде доти, доки вона так настійливо триматиметься за цей архетип.

Що, проте, іноді може бути лише своєрідним психологічним захистом – і знайшовши "свого" мужчину, така дівчина легко може перейти до іншої моделі поведінки, почне слідувати іншому архетипу.

Так теж буває. Головне – це любити, а все інше часто й справді не має значення. Архетипи іноді просто захищають людину від спроб нав’язати їй якісь інші уявлення – не такі, які близькі її серцю, її уявленням про власну долю.

Вони перегукуються для нас з казками і міфами, містять в собі не просто якісь аналогії, але й цілі сценарії поведінки. А тому іноді й справді можуть передбачати майбутній розвиток відносин, можливо навіть – долю людини.

В цьому сенсі кохання – це механізм долі; засіб творення певних подій та можливість особистого розвитку людини. Кохання дає нам виправдання, дарує право робити "дурні" вчинки, через які легше втілюється наша доля.

Складніші глибинні психічні структури завжди реалізовуються через простіші й поверхневіші. Це напевно чи не найважливіше відкриття Фройда – можливість реалізації одних психічних уявлень через інші.

Тому, щоб отримати щось велике, треба спершу зробити хоч щось мале. Щоб виграти мільйон в лотерею, треба як мінімум купити лотерейний квиток. І обмежуючи свою поведінку в реальному житті цілим рядом умовностей, ми іноді й самі не знаємо, які можливості втрачаємо.

Тому кохання не завжди ціль – іноді це й засіб. Своєрідний "дозвіл на безумство". Він дає нам право робити вчинки, які б ми інакше навряд чи зробили. А потім запитуємо себе: що це було? Намагаємося зрозуміти: як його повернути? Як ще можна реалізувати свої цінності через власну поведінку?

Так інтерес до кохання зводиться до того, щоб віднайти ті механізми, які керують нашою долею: зрозуміти, як одні події можуть здійснюватися через інші; побачити, що не все завжди визначається однією тільки логікою; усвідомити, що події ми запам’ятовуємо разом з тим емоційним фоном, що їх супроводжує.

Будучи закоханими, ми непомітно створюємо програму свого наступного розвитку. Але потім її доволі часто доводиться переглядати і переосмислювати – навіть у випадку кохання успішного.

Отож, якщо Вам зараз, можливо, не пощастило в коханні, не переживайте – свій унікальний досвід Ви все-одно вже здобули. Треба тільки правильно його зрозуміти – залишити собі краще з нього і позбутися зайвих і непотрібних тепер вже ілюзій.

І просто жити далі…

Ігор Лубківський, психолог

[mari]

Не вірте бабським байкам про стрітенську свічку

Один священик на саме свято Стрітення Господа Нашого Ісуса Христа перед самим освяченням свічок сказав дуже строго, але водночас благально: "Не вірте бабським байкам про стрітенську свічку. Бо ходять слухи, що свічка має чудодійну силу. І якщо з нею зробити те і те, то буде те і те. Це все видумка, байки бабські. Це я вам говорю, священик, що освячує ці свічки. Свічка ніякої сили не має!"

Тут всі затихли, а духовний пастир продовжив:

Освячуємо свічки у церкві нашою молитвою і в молитвах на освячення свічок прохаємо про те, "щоб, як запалені свічки своїм світлом розганяли нічний морок, так і наші душі, просвічені Духом Святим, уникали гріховної тьми (сліпоти духовної)".

Стрітенська свічка сильна тим, що є символом просвіченості нашого серця самим же Духом Святим. Символ має зближувати до Бога, а не віддалювати. Якщо цього немає й свічка сприймається просто як обряд або традиція і її ставлять на видному місці, і не запалюють для молитви, або й кладуть десь у скриню, то вона втрачає свій зміст і перетворюється на магізм. Магізм віддаляє від Бога і цілої духовності.

Дорогі в Христі, зростаймо у духовній зрілості і зрозуміймо, що не сама свічка має силу, а молитва біля цієї свічки стає сильнішою, бо свічка була освячена спільною молитвою у Божому храмі.

Бог благословить кожну молитву, а на молитву перед Стрітенською свічкою звертає більшу увагу. Сам же Бог сказав, що молитва багатьох має велику силу.

Тому, коли хтось молиться при Стрітенській свічці, то молиться із цілою церквою, яка і освячувала її та згодилась в тому, щоб молитва всіх нас була вислухана.

Тому, дорога душе, прибігай до Бога у молитві. Хай уста твої шепочуть молитву до Творця, очі хай споглядають ікону, а свічка хай буде мостом єднання, де будуть освітлені світлістю свічки Лик Божий і твій лик.

Це і буде твоє Стрітення, що творить видимим спасіння Твоє, приготовлене пред усіма народами на просвічення ума твого і душа твоя засвітиться Божою благодаттю.

Цього ж вечора стояла душа перед іконою, світилась свічка, погляди обох єднались: Бог дивився на людину, людина на Бога. Було мовчання. По-закінченню душа промовила: я так і знала, що я не самотня на цій землі.

Якийсь ангел, почуши це, шепнув: "Амінь".

о. Віталій-Джерело: rozdum.org.ua

[mari]

На початку двадцятого століття один шотландський фермер повертався додому і проходив повз болотисту місцевість. Раптом він почув крики про допомогу. Фермер кинувся на допомогу і побачив хлопчика, якого засмоктувала в свої страшні безодні болотна жижа. Хлопчик намагався видряпатися із страшної маси болотної трясовини, але кожен його рух примовляв його до швидкої загибелі. Хлопчик кричав від відчаю і страху. Фермер швидко зламав товсту гілку, обережно наблизився і простягнув рятівну гілку потопаючому. Хлопчик вибрався на безпечне місце. Його пробивало тремтіння, він довго не міг вгамувати сльози, але головне- він був врятований!

Підемо до мене в будинок, - запропонував йому фермер. Тобі треба заспокоїтися, висушитися і зігрітися.

Ні-ні, - хлопчик похитав головою,-мене тато чекає. Він дуже хвилюється, напевно.

З вдячністю подивившись в очі своєму рятівникові, хлопчик втік ...

Вранці, фермер побачив, що до його будинку під'їхала багата карета, запряжена розкішними породистими скакунами. З карети вийшов багато одягнений джентльмен і запитав:

Це ви вчора врятували життя моєму синові?

Так, я, - відповів фермер.

Скільки я вам винен?

Не ображайте мене, пане. Ви мені нічого не винні, тому що я вчинив так, як повинна була вчинити нормальна людина.

Ні, я не можу залишити це просто так, тому що мій син мені дуже дорогий. Назвіть будь-яку суму, - наполягав відвідувач.

Я більше нічого не хочу говорити на цю тему. До побачення.

Фермер повернувся, щоб піти. І тут на ганок вискочив його син.

Це ваш син? - запитав багатий гість.

Так, -з гордістю відповів фермер, погладжуючи хлопчика по голівці.

Давайте зробимо так. Я візьму вашого сина з собою в Лондон і оплачу його освіту. Якщо він так же благородний, як і його батько, то ні ви, ні я не будемо шкодувати про це рішення.



Минуло кілька років. Син фермера закінчив школу, потім медичний університет, і незабаром його ім'я стало всесвітньо відоме, як ім'я людини, який відкрив пеніцилін. Його звали Олександр Флеммінг.

Перед самою війною в одну з багатих лондонських клінік поступив з важкою формою пневмонії син того самого джентльмена. Як ви думаєте, що врятувало його життя в цей раз? Так, пеніцилін, відкритий Олександром Флеммінгом.

Ім'я багатого джентльмена, який дав освіту Флеммінгу, було Рандольф Черчілль. А його сина звали Вінстон Черчілль, який згодом став прем'єр-міністром Англії.
Він якось сказав: «Зроблене тобою до тебе ж і повернеться».

[mari]

Клод Штайнер

КАЗКА ПРО Пухнастиків

Давним-давно жили-були дві дуже щасливих людини. Звали їх Тім і Меггі. У них були діти, Джон і Люсі. Щоб зрозуміти, якими вони були щасливими, вам потрібно дізнатися, як в той час жили всі люди. Бачте, тоді при народженні кожній людині давали маленьку м'яку сумку для Пухнастиків. Кожен раз, коли він опускав в неї руку, він витягав назовні Теплого Пухнастика. Теплі Пухнастики подобалися всім, тому що людина, якій давали такого Пухнастика, відчувала теплоту і пухнастість. Ті, кому не давали Пухнастиків, всихали і вмирали.

В ті часи було дуже легко отримати Теплого Пухнастика. Кожен, хто хотів його отримати, міг підійти до будь-якої людини і попросити. Тоді ця людина могла опустити руку в свою сумку і витягнути звідти Пухнастика величиною з долоню маленької дівчинки. Побачивши денне світло, маленький Пухнастик посміхався і перетворювався на великого, волохатого Теплого Пухнастика. Його треба було посадити па плече людині, і тоді він притискався до свого нового господаря, розчинявся в ньому, і тому відразу ставало добре. Всі люди в той час вільно просили один у одного Пухнастиків і самі давали їх кожному, хто тільки попросить. Тому було зовсім не важко отримати стільки Пухнастиків, скільки захочеш, і всі були щасливі і відчували тепло і пухнастість цілодобово.

Тільки зла чаклунка була незадоволена, тому що всі відчували себе добре і ніхто не приходив до неї купувати мікстури, мазі та пігулки. Тоді вона придумала хитромудрий план. В один прекрасний ранок вона підповзла до Тіма, коли Меггі грала з донькою Люсі, і зашепотіла йому у вухо: "Тім, подивися, скільки Пухнастиків Меггі віддає Люсі! Якщо вона буде продовжувати так і далі, у неї нічого не залишиться для тебе"

Тім був вражений. Він повернувся до відьми і сказав: "Ти хочеш сказати, що, коли ми засунемо руку в сумку для Пухнастиків, їх може там не виявитися?"

І відьма відповіла: "Так, і коли ти віддаси всіх своїх Пухнастиків, у тебе більше не залишиться жодного!" З цими словами вона полетіла геть на мітлі, радісно сміючись і злобно сміючись.

Тім прийняв її слова близько до серця і став переживати кожен раз, коли Меггі віддавала своїх Пухнастиків комусь іншому. Він почав турбуватися і дратуватися, бо йому дуже подобалися Пухнастики Меггі і він не хотів їх позбутися. Він став думати, що не можна дозволити Меггі витратити всіх її Пухнастиків на дітей та на інших людей. Він став скаржитися кожен раз, коли Меггі давала свого Пухнастиків комусь іншому, і, оскільки Меггі дуже любила його, вона перестала так часто давати своїх Пухнастиків іншим людям, щоб зберегти їх для Тіма.

Діти побачили це і подумали, що, напевно, неправильно діставати з сумки Пухнастиків кожен раз, коли ти цього хочеш чи коли тебе просять. І вони теж стали дуже ощадливими. Вони стали уважно спостерігати за батьками, і всякий раз, коли ті ділилися своїми пухнастиками зі сторонньою людиною, діти заперечували. Вони турбувалися, коли їм здавалося, що вони вийняли з сумки занадто багато Пухнастиків. Незважаючи на те, що вони як і раніше знаходили Пухнастиків в сумці кожен раз, коли опускали туди руку, вони стали звертатися до сумки все рідше. Інші люди теж почали так робити, і скоро вони виявили нестачу Пухнастиків і стали відчувати себе все гірше і гірше. Вони почали всихати і скоро б померли від нестачі Теплих Пухнастиків. Все більше і більше людей стали приходити до відьми за таблетками, мікстурами і мазям дивлячись на те, що вони їм не допомагали.

Проте відьма не хотіла, щоб люди вмирали, - тоді вони не змогли б купувати у неї мікстури - і придумала нову хитрість. Вона стала роздавати сумки, дуже схожі на сумки для Пухнастиків, тільки сумки для Пухнастиків були теплі, а нові сумки - холодні. Усередині цих сумок жили Холодні Колючки. Вони не давали людям ні теплоти, ні пухнастості, а тільки холод і колючість. Однак вони рятували від всихання і від смерті. Тепер, коли хто-небудь просив: "Ти не міг дати мені Теплого Пухнастика?" - Людина, яка боялася розтратити свій запас, відповідала: "Я не можу дати Теплого Пухнастика, але, може, ти хочеш Холодну Колючку?" Іноді траплялося й так, що дві людини зустрічалися в надії обмінятися Теплими пухнастиками, але в одного з них несподівано змінювався настрій, і вони розходилися, давши один одному замість цього по Холодній Колючці. Люди перестали вмирати, але більшість з них були нещасливі, тому що були холодними і колючими.

Життя ставала все складніше: після приходу відьми, Пухнастиків ставало все менше і менше, і від цього вони ставали все дорожчими і дорожчими. Люди стали готові на все, щоб отримати їх. Раніше, до приходу відьми, вони збиралися групами по три, чотири, п'ять чоловік і обмінювалися пухнастиками, не замислюючись і не рахуючи. Тепер у людей увійшло в звичку об'єднуватися в пари і зберігати всі свої Пухнастиків для партнера. Людина, яка забувалася і ненавмисно віддавав свого Пухнастика комусь іншому, потім відчувала себе винуватою, бо знала - партнеру це не сподобається. А тому, у кого не було партнера, доводилося купувати Пухнастиків за гроші і для цього багато працювати.

Деякі люди були з якихось причин "популярні" і отримували багато Теплих Пухнастиків, нічого
не даючи взамін. Частину цих Пухнастиків вони посилали "непопулярним" людям, які потребували їх, щоб вижити.

Так як Холодних Колючок було в достатку і за них не треба було платити, хтось придумав покривати їх білим пухом і видавати за теплих Пухнастиків. Штучні Пухнастики ще більше ускладнили життя. Наприклад, коли дві людини зустрічалися і обмінювалися Штучними пухнастиками, вони очікували, що після цього відчують себе добре, а замість цього розходилися в поганому самопочутті. Вони були впевнені, що обмінювалися справжніми Теплими пухнастиками, і тому не розуміли, що сталося. Вони не знали, що їх холодні колючі почуття - результат обміну Хибними пухнастиками.

Отже, люди стали дуже, дуже нещасні, а все через відьму, яка вселила їм, що в один прекрасний день, коли вони менше всього будуть цього чекати, вони опустять руку в сумочку і не знайдуть Пухнастиків.

Минув час, і одного разу в цей нещасний край прийшла молода жінка з широкими стенами народжена під знаком Водолія. Вона ніколи не чула про злу чаклунку і нітрохи не боялася розтратити своїх Теплих Пухнастиків. Вона роздавала їх усім підряд, навіть коли її про це не просили. Жителі назвали її Жінкою з широкими стегнами і засуджували за те, що вона навчила дітей не боятися розтратити свій запас Пухнастиків. Діти любили її, тому що поруч з нею було добре, і скоро вони теж стали роздавати своїх Пухнастиків не рахуючи.

Дорослі занепокоїлися і вирішили видати закон, який охороняв б дітей від розтрати Теплих Пухнастиків. Тепер за законом, щоб роздавати Теплих Пухнастиків, потрібно було мати ліцензію. Діти, незважаючи на закон, продовжували ділитися пухнастиками, коли хотіли або коли їх хтось про це просив. Так як дітей було стільки ж, скільки дорослих, дорослим здалося простіше залишити дітей у спокої.

Важко сказати, чим скінчиться ця історія. Чи вдасться закону зупинити дитячу безтурботність? А може бути, дорослі повірять, що Пухнастики не можуть закінчитися? Чи згадають вони ті часи, коли Теплих Пухнастиків було повно, тому що всі давали їх без ліку?

Джерело:

Штайнер К. Казка про Пухнастиків / / Сценарії життя людей. Школа Еріка Берна. - СПб.: Питер, 2003. - 416 с. - С.149-153.

Про автора:

Клод Штайнер, визнаний майстер практичної психології, народився в 1935 р. в Парижі, дитинство провів в Іспанії та Мексиці. У 1952 р. він переїхав до США, де в 1957 р. зустрівся зі своїм майбутнім учителем, знаменитим засновником теорії транзактного аналізу в психології Еріком Берном, а через кілька став найпослідовнішим продовжувачем його школи.
У 1974 р. Штайнер ввів в психологію поняття "життєвих сценаріїв", які формуються в дитинстві і визначають подальшу поведінку людей.

[Sawwku]

У моєму під'їзді на 5 поверсі живе старенька бабуся. Чоловік її помер п'ять років тому, а років зо два тому її дочка разом зі своїм чоловіком і двома маленькими дітьми потрапили в аварію, розбилися.
Коли я повертався з університету, на дверях під'їзду було оголошення, написане від руки: "Загубила 100 гривень, хто знайде - поверніть, будь ласка, в квартиру 76, пенсія маленька, хліб нема на що купити". У 76 квартирі жила та бабуся. Я дістав з гаманця 100 гривень і піднявся на 5 поверх.
Коли я віддав бабусі гроші, вона заплакала: "Ти вже дванадцятий чоловік, який приніс мені гроші. Спасибі. "Я посміхнувся і вже підійшов до ліфта, коли бабуся сказала мені:" Синку, зірви оголошення з дверей, його не я писала ". Старенька тихо стояла і плакала...

[Sawwku]

Пізно вночі маленька дівчинка будить тата
- Тату, тату...
- Так? Ти чому не спиш?
- Тату... Я хотіла тебе спитати... А Ангели - вони існують?
- Існують, Сонце, - і, взгялнув на мирно сплячу поруч дружину, додав, - І якщо ти зараз же не підеш в ліжко, ти розбудиш одного з них.
- А мама - вона Ангел?
- Так, - і знову глянувши на дружину, додав з посмішкою,
- Ангел.
- Тату, я теж хочу бути Ангелом. Скажи, я змогла б ним стати?
- Запитала дочка, забираючись до батьків на ліжко. Дружина, немов відчувши це, прибрала руку з грудей чоловіка, і повернулася на бік, спиною до них.
- Це все залежить від тебе, Сонце. Ангелом бути непросто. І Ангел не може бути один. Він повинен знайти людину, яку він буде оберігати. Яку він буде любити, незважаючи на всі її недоліки, чекати, незважаючи на відстані, і вірити їй не дивлячись ні на що. І чиє щастя для неї буде важливіше свого. Тільки тоді людина зможе стати Ангелом.
- Я теж хочу бути Ангелом. Хочу бути як мама! Тату, а що буде якщо я не зустріну таку людину?
- Ти його обов'язково зустрінеш, якщо дуже будеш цього хотіти. Якщо ти будеш готова стати Ангелом для когось, і будеш вірити в вашу зустріч, то ви обов'язково зустрінетеся. Тому що справжні чудеса в нашому житті відбуваються тільки тоді, коли ти в них віриш. А зараз іди спати. І нехай добрі Ангели прилетять, щоб охороняти твій сон.
- Спасибі, татусю. Я вас з мамою дуже люблю. Ви обидва мої Ангели, - з цими словами вона обхопила татову руку своїми рученьками і притулилася щокою до його плеча, - солодких снів вам, - додала вона вже пошепки, і пішла в свою кімнату.

Провівши її поглядом, тато повернувся до своєї дружини, ліг до неї ближче, обгорнувши свого носа в її розпущеному волоссі, і обнявши рукою, тихо прошепотів: "На добраніч, мій Ангел".
З очей мами на подушку скотилася самотня щаслива сльоза...

[mari]

Може бути, ЩО ви знаєте, що керівник однієї з великих компанії вижив В Америці в сумнозвісний день 11 вересня, тому що повів свого сина перший раз в дитячий сад.

Інший хлопець залишився живий, так як була його черга йти за пончиками.

Одна жінка запізнилася, бо її будильник не продзвенів вчасно.

Хтось спізнився, застрягши в пробці на автостраді Нью-Джерсі.

Один з них спізнився на автобус.

Одна жінка пролила кави на одяг, і їй потрібен був час, щоб переодягнутися.

У когось не заводилася машина, хтось повернувся, щоб відповісти на телефонний дзвінок.

У іншого дитина не була готова вчасно.

Один не міг зловити таксі.

Те, що особливо вразило мене, це чоловік, який надів тим вранці
нові туфлі, добирався до роботи різними засобами, але перш ніж потрапити туди, заробив на нозі мозоль. Він зупинився в аптеці, щоб купити лейкопластир! Ось чому він зараз живий.

Тепер, коли я застрягаю в "пробці", не встигаю на ліфт, повертаюся, щоб відповісти на телефонний дзвінок ... Коли трапляються всі ці дрібниці, які дратують мене, я думаю про себе, що це саме те місце, де Бог хоче, щоб я знаходився в даний момент. Наступного разу, коли вам здається, що ранок йде не так, діти одягаються повільно, ви не можете знайти ключі від машини, стоїте на кожному світлофорі, не турбуйтеся і не виходьте з себе - Бог працює, охороняючи вас.

[mari]

Найлегше опустити руки, коли довкола все кричить про нездатність, слабодухість, незнання. Відпадає охота докладати зусиль і будь – що йти на пролом.

Але ж все дістається старанністю і наполегливістю. Витривалість пізнається у терпінні. Витривалим бути – це не приховувати сліз, а навіть плачучи, вірити у перемогу!

Ніщо просто так не приходить і не йде у небуття. Ми повинні керувати своїм маршрутом. Тільки ми, а не голоси, які кричачи, піддають сумнівам твої намагання. Що вони проти тебе, якщо ти стійкий у вірі? Що можуть заподіяти, якщо ти дійсно свідомий своєї хресної дороги, свідомий, що маєш її пройти.

Ісус також пройшов свою… І переміг! У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ (Йо 16, 33).

Ніщо не стояло на заваді, ні біль тілесний від страшних ран, ні тягар хреста не зламали Його. Бо в серці жила любов та віра. Покора брала верх і досягнула свого апогею у Христовому Воскресінні.

Ісусова дорога така знайома багатьом із нас. Подібно до єрусалимських жінок, ми, дивлячись на Його страждання, проводячи поглядами і схлипуваннями Христову Хресну дорогу, жаліємо Ісуса. Але в тому плачі не розуміємо, що споглядаючи цей Божий шлях на Голгофу, маємо розпізнати свою власну, зі своїм тягарем, зі своїми стражданнями, падіннями і провинами. І усмиряючись, говорити: «Я зможу встати і йти далі. Життя з хрестом – це не кінець життя, ні. Це довга дорога до щасливої вічності». Вона складна, часом нестерпна. Несправедлива… Можливо хочеться кинути хреста і вести безтурботне життя, але чи буде то тоді життям, якщо в ньому не буде праці над собою?

Ісус не кинув свого хреста. Він падав під ним тричі, але не залишив. Він не зневірився, Він покірно переніс усе в собі і на собі.

Не опускайте рук. Не оплакуйте свої промахи, навпаки, зробіть із них найкращі свої старання. У вірі ідіть своєю дорогою. Бо під тягарем обов’язків і праці живе ваша наполегливість. Від цих тягарів і випробувань залежить ваш успіх у житті, ваше збагачення. Напевно і проявиться покликання. Що в цьому злого?

І ясно те, що людині у природі притаманний страх та сльози. Але: Прийде день, і Я витру кожну сльозу з очей твоїх, заберу весь біль, який ти переніс на цій землі... (Од 21,3-4).

Не спішімо ставити знайомі всім питання: Якщо є Бог милосердний, чому він допускає стільки страждань, терпіння, несправедливості, зради? Відповідь не забариться: Бог знає, що ми відчуваємо! Бог також знав зраду, коли Його тричі зрікся близький Йому учень і друг – апостол Петро. Коли поцілувавши, Його зрадив Юда. Коли погорджували Його навчаннями. Коли глумились над Ним і Він терпів пониження. Коли Бог переносив страх у Гетсиманському саду. І Він мав ті самі тілесні потреби у їжі та питті.

Тому Ісус знає про наші почуття і розділяє наші турботи. Просто довіряти Йому і не ставити під сумнів те, що Він насправді допоможе, коли людина потребуватиме. А людина потребує завжди.

Випробування не понижують, ні. Навпаки, вони підносять тебе до гідності людини…

Анастасія Колосовська, сайт ДивенСвіт

[mari]

Огласительне слово святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, у святий і світлоносний день преславного і спасительного Воскресіння Христа Бога нашого.

Хто побожний і боголюбивий, нехай радіє цим величним і світлим святом. Хто розумний слуга, нехай весело увійде в радість Господа свого. Хто потрудився постом, нехай сьогодні отримає нагороду. Хто від ранньої години став до праці, нехай тепер одержить справедливу заплату. Хто по дев'ятій годині прийшов, нехай дякує Богові і радісно святкує. Хто по дванадцятій годині прибув, нехай не тривожиться, бо йому ні в чому не буде відмовлено. А хто не встиг і на третю годину, нехай приступить без вагання. І хто прибув лише на п'яту годину, нехай не боїться, що запізнився. Бо Владика милосердний. Він приймає останнього, як і першого. Він задовольняє однаково і того, хто спізнився, і того, хто працює від ранку. І останнього він милує, і про першого дбає; і тому щедро дає, і цього обдаровує. І вчинки Він приймає, і наміри вітає; і зроблене шанує, і щирі бажання Він хвалить. Ось тому й увійдіть усі в радість Господа свого; і перші і останні, прийміть однаково нагороду! Багаті і бідні, веселіться разом! Витривалі і недбайливі, вшануйте цей день! Звеселіться сьогодні ті, що постили, і ті, що не постили! Господня трапеза готова – розкошуйте всі! Пасха свята – нехай ніхто не виходить голодним! Усі відживляйтеся святом віри, всі споживайте з багатства Божої доброти! Нехай ніхто не нарікає на вбогість, бо царювання вселюдне настало. Нехай ніхто не засмучується гріхами, бо прощення з гробу всім засіяло. Нехай ніхто не боїться смерті, бо смерть Спасителя нас визволила; знищив її Той, кого вона тримала. Ад полонив Той, хто до аду зійшов; зазнав він смутку, зіткнувшись з Його тілом. Передбачивши це, пророк Ісая голосно кликав: Ад засмутився, стрінувши долі Тебе. Засмутився, бо знищений. Засмутився, бо зневажений. Засмутився, бо смерть на нього прийшла. Засмутився, бо зруйнований. Засмутився, бо зв'язаний. Взяв людину, а на Бога натрапив. Взяв землю, а стрінув небо. Взяв, що бачив, і впав через те, чого не добачив. Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога? Воскрес Христос – і ти звалений. Воскрес Христос – і попадали демони. Воскрес Христос – і радіють ангели. Воскрес Христос – і життя вільно пливе. Воскрес Христос – і не стало в гробах ні одного мертвого. Бо Христос устав із мертвих, і початок воскресіння настав спочилим. Йому слава і влада на віки віків. Амінь.

Джерело: Киріос