Родинний форум "Сімейка"

Дівчонки, потрібна ваша критика і оцінка. Оповідання для дошікільнят, 5-6 років у руслі програми "Впевнений старт". Ось одне з положень програми:
"формувати уявлення про інші нації та народи (2-3 країни); вчити прихильно ставитися до людей інших національностей; виховувати миролюбність, інтерес до несхожого, до спільних інтересів."
На цю тему оповідання. Зацініть.

| +

НОВАЧОК
У Дмитриковій групі сталася незвичайна подія.
Після сніданку, як завжди, дівчатка розсаджували на стільчиках своїх ляльок, а хлопці гралися машинками: Дмитрик – улюбленою «волгою», Петька – «камазом», Сашко – трактором, коли раптом відчинилися двері і їхня вихователька завела у групу незнайомого хлопця.
Хлопчина, якого Олена Петрівна тримала за руку, мав надзвичайно смугляву шкіру, величезні,мов чорні ґудзики, очі, і кучеряву чуприну. Діти в групі зі здивування притихли, і вихователька промовила:
- Знайомтеся, це наш новенький. Його звати Алі. Він не дуже добре говорить українською, але я впевнена, що ви допоможете йому освоїтися у нашому місті і в нашому садку. Ну, приймайте Алі до гурту.
Вона легенько підштовхнула новачка до гурту принишклих дошкільнят, а сама вийшла на кухню. Першим отямився Петька-забіяка.
- О! Алі-балі-штани малі! Ха-ха-ха…
Вся група засміялася, і підхопила дражнилку:
- Алі-балі-штани-малі! Алі-балі-штани-малі!
Дмитрикові дражнилка здалася дуже смішною, і він гукав разом з усіма, бігаючи навколо новенького, котрий так і стояв без руху посередині кімнати. Тільки от шоколадні очі стали ще більшими і наповнилися сльозами. За якийсь час хлопцям набридло, і вони повернулися до своїх машинок. Завзято будували гараж і бензозаправку, возили бетон і цемент, підвозили попутних пасажирів. Дмитрик скоса поглядав на Алі: не кожного дня доводиться бачити темношкірого хлопчика. Той відійшов у куток ігрової кімнати, сів на підлогу і несміливо взявся складати пірамідку, яка, забута кимось, валялася на підлозі. Раптом Петька закричав:
- Гей, Алі-балі, ану залиш! Ще замастиш! Он, які руки чорні!
Всі знову засміялися. Що-що, а жартувати Петька вмів! Щоправда, іноді після його жартів хотілося плакати, але ж хто хоче показати себе плаксієм і слабаком? Алі поволі поставив пірамідку і відійшов в інший куток. Але до кінця дня то один, то інший з їхньої компанії, побачивши, що новачок бере якусь іграшку, гукав:
- Алі-балі, помий руки!
І всі сміялися до сліз! А Алі мовчав.
Дмитрика в цей день забирав татко, Петьку – знову старша сестра, за Карінкою та Даринкою приїхали їхні бабусі-подружки, а за Алі прийшла мама – така ж смуглява і чорноока. Вона турботливо загорнула його теплим шаликом і голосно запитала:
- Синку, тебе ніхто не ображав?
Дмитрик завмер: зараз Алі пожаліється, і їм усім перепаде. Той подивився на Петьку, на Дмитрика, на дівчаток і раптом сказав:
- Ні, мама, ми з ними подружитися.
Дмитрику чомусь здалося, що в нього з душі скотився велетенський камінь, і водночас йому стало соромно: он він, виявляється, який, їхній новачок. Не слабак!
Наступного дня, коли група поснідала, і діти знову зайнялися своїми справами, Дмитрик підійшов до Алі і сказав:
- Ось мені машинка, а ось тобі. Давай побудуємо для них гараж. Ти вмієш?
- Я вміти будувати паркінг,- відповів Алі – хочеш я тебе навчити?
І хлопці з головою поринули в гру. За кілька хвилин до них приєднався і Сашко, і Василько, і Ігор з Максимом. Петька, залишившись один, знов почав кричати своє «алі-балі, помий руки», але чомусь уже ніхто не сміявся і не звертав уваги. Зрештою, стенувши плечима, Петька зі своїм камазом сів на підлогу між Дмитриком й Алі, і скоро вже всі хлопці захоплено будували величезний, на пів кімнати паркінг. А новачок, за спільною мовчазною згодою, керував усіма будівельними роботами.

Оповіданячко вдалося МОЛОДЕЦЬ!!! Мені сподобалось.

таке повчальне і хороше, от би в житті ще так

Ось ще одне. Кажіть мені щось, пліз, щоб я знала, чи годиться.

| +

ПАРТНЕР
Олеся дуже любить ходити до школи. Чесно. Там їй подобається все: і їхня молода вчителька Ліля Іванівна, і гарний, затишний клас, і перерви і, звичайно, нерозлучні подружки-щебетушки (це їх так Олесина мама називає). Одним словом – все. Хоча ні, не все. Не любить Олеся тільки одного: уроків англійської мови. Ну ніяк не тримаються голови всі ті ейпл, тейбл і май нейм із. А тут ще бабуся бурчить вечорами: «І нащо тим дітям англійська. Вони ще українською добре не говорять…» (ну, українською Олеся говорить добре, так добре, що мама іноді просить: «Олесику, ну помовч трохи, голова болить…»). Татко ж, навпаки, кожного вечора питає: «Ну що, доцю, як там твоя англійська?». Річ у тім, що її татко – бізнесмен (ви не думайте, Олеся знає, що значить це англійське слово!). Він працює у великій компанії (Олеся уявляє цю його компанію, як гурт веселих людей, смішних і балакучих, як її подружки, – адже у них в класі теж компанія!) і часто їздить за кордон. Нахваляється й Олесю взяти із собою.
А цього місяця у них вдома справжній переполох. До татка приїжджає його партнер з Англії! Що таке партнер, Олеся не дуже знала. Але напевно щось дуже важливе, бо татко одного вечора покликав її до себе і сказав:
- Доцю! Ти вже велика, як-не-як, першокласниця, тому ти повинна мені допомогти. Як приїде мій партнер, ти маєш бути чемна і ввічлива, щоб справити якнайкраще враження. І англійську свою підтягни, а ну ж бо він тебе щось запитає? Домовились?
- Домовились – відповіла Олеся. Ну бо що мала відповісти?
І ось цей день настав. Мама, хоча забігана і заклопотана, встигла зробити зачіску і гарно вбратися. Бабуся напекла своїх фірмових коржиків до чаю, а Олеся… а Олеся мала зранку стільки справ, стільки справ, що й не встигла помити руки від фарби, як у двері задзвенів дзвінок.
Партнер виявився не великим і товстим дядьком з довгою бородою і лисиною, як собі його чомусь уявляла Олеся, а симпатичним високим дядечком, в окулярах і джинсах. А за руку він тримав такого ж худорлявого, в окулярах і джинсах, хлопчину років восьми.
- Познайомся, Олесику, - сказав татко, - це Джон, син мого партнера Вільяма. Він англієць і зовсім не розуміє української. Але ж ти, - підморгнув, - ти трохи знаєш англійську. От і порозумієтесь: Джон побуде з тобою, поки ми з Вільямом поп’ємо чаю у вітальні.
І швидко та незрозуміло перемовившись, батько з дядечком зникли у вітальні, куди за хвильку побігла мама з тацею.
Олеся з несподіванки не могла вимовити ні слова, а згадавши про брудні руки і безлад у своїй кімнаті, густо почервоніла.
- Хелоу! – сказав Джон. – Ду ю спік інгліш?
- Так! Ні! Не знаю! Ой! – розгубилася Олеся і гірко пожалкувала, що не слухалася Лілі Іванівни.
Не звертаючи увагу на Олесине збентеження, хлопець сміливо прочимчикував до її кімнати. Дівчинка подріботіла за ним, на ходу витираючи брудні руки об шорти. Поглянувши на свою кімнату, Олеся знову спаленіла від сорому: на підлозі валялися змальовані аркуші, на столі лежали фарби, стояла невиливайка із водою на пензликами, а поряд – незакінчений малюнок. Перед приїздом гостей, забувши про все на світі, вона малювала свою цьогорічну подорож до Карпат. Погляд Джона упав на малюнок:
- О! - раптом вигукнув він і швидко щось затарабанив по-своєму. Олеся вкотре цього ранку почервоніла – їй було так прикро, що вона нічогісінько не розуміє, а ще злякалася: а раптом малюнок хлопцеві не сподобався! Джон, зауваживши вираз її обличчя, замовк на півслові, задумався на хвильку – і раптом просяяв!
- Єс!
- Що єс? – спантеличено перепитала Олеся.
Джон кинувся до столу, схопив пензлик, вмочив його у фарбу і швидко намалював худу постать із відстовбурченими вухами і в окулярах:
- Іц мі – Джон.
- Це ти! – здогадалася Олеся. Вона засміялася від радості, що зрозуміла ідею свого гостя, взяла пензлик і намалювала дівчинку, схожу на себе, що їхала у машині, сонечко, дорогу і трохи далі – гори:
- Дивись, Джоне. Це я – Олеся. Я їздила влітку у гори, Карпати.
- Єс! – закивав головою хлопчак. – Карпати! Ай лав Карпати, - додав він і намалював біля гори себе з рюкзаком. А потім на чистому аркуші намалював високі будинки, багато машин і двоповерховий автобус, а в ньому - себе:
- Іц май сіті – Лондон.
- Це твоє місто, ти тут живеш! – вигукнула Олеся!
Діти переглянулися, засміялися і, озброївшись пензликами, фарбами та водою, поринули у свою незвичайну розмову. Коли за півгодини у кімнату заглянули їхні тати – український та англійський – ні Олеся, ні Джон їх навіть не помітили.
- Ось справжня міжнародна співпраця, – усміхнувся Вільям.
- Так, наші діти, здається, також стали партнерами, – усміхнувся у відповідь Олесин тато. І вони тихо причинили за собою двері.
А за рік Олеся стала найкращою ученицею в класі з англійської. Ще б пак! Адже вони з татом їдуть у Лондон!

Nymydora, оповіданнячка чудові, захоплюючі і діткам такої вікової категорії мали б бути дуже цікаві і повчальні.

Nymydora, класне оповіданячко!

Nymydora :гуд:

Немидора, я доросла вже така тьотя, зачитуюсь твоїми оповіданнями, ніби дитина! :oops: :roses: чудові оповідання!!!!! дякую! :)

Дякую, дівчатка! Я така рада, що вам сподобалося! Це нове для мене і я дуже переживала, щоб вийшло добре. Дякую за підтримку. :roses: :roses: :roses:

Nymydora, просто супер! Зачиталася, навіть моя малеча притихла, я їй вголос читала.