Віра в свого малюка, що все буде добре має чудотворну силу. Мені 22 роки, для сімейного щастя нам не вистачало лишень одного – крихітного дитятка. Вагітність проходила нормально – токсикозу не було, радість переповняла в очікуванні маленького чада. ПДР була запланована на 21 листопада. В загальному все добре, як не одне але… На другому скринінгу на 21 тижні в діагностичному центрі ставлять діагноз гіпоплазія лівих відділів серця (навіть з операціями такі діти довго не живуть) і одразу ж, в кабінеті УЗД, вмовляють на аборт. Але як можна вбити свою довгоочікувану крихітку, коли ти чуєш її рухи переповняєшся щастям. Для себе я твердо вирішила буду боротися до кінця за своє щастя. Нас відправляють до Києва в ПАГ як нам сказали на остаточне УЗД. Проте приїхавши туди стало страшно: будівля за царя пенька, на вулиці моторошно ніби пройшлась якесь лихо, на рецепції одразу чомусь запитали де халат, тапочки (на питання навіщо, сказали лікар пояснить)… Лікар (нас направляли до конкретного), у якого в кабінеті накурено, заявив готуватись до проколу (80% після нього викидень), повторно нічого робити вони не будуть не має сенсу, аналізи скринінгу по крові до одного місця (у мене все було в нормі). Коротко скажучи, подивившись на той жах і на бідних жінок в коридорі, вирішила просто втекти. У Києві пішли в платну клініку ніякого пороку не знайшли.
Але це ще був не кінець, приїхавши в Чернівці, заключення приватного лікаря їм не підходило, нас знову відправляють у Київ, куди хочете лишень державна установа. Дякувати Богові я знайшла в інтернеті Центр кардіології і кардіохірургії (ОХМАТДИТ), відправившись мені зробили додаткове УЗД, пояснили що вада серця є проте вона оперується, приїхати на 34 тижні. Так ми й зробили, поставили діагноз стеноз клапана аорти, домовились що треба приїхати на 36 тижні для вирішення пологорозрішення.
Проте, чернівецькі лікарі далі почали мені шукати, аргументувавши що до дитинки поступає за мало кисню, треба лягати в патологію капати Тівортін. Полежавши там тиждень я зрозуміла, що по суті виписують одне й те саме або що попаде, лікарі приходячи в палату постійно питали чому не зробила аборт, що мають робити в Києві, навіщо так калічити собі життя. Коли строк підходив до 36 тижня і треба було їхати в Київ, тутешні лікарі сказали, що не дають обмінку тому що я не доїду + в мазках знайшли дуже серйозну проблему яку треба було лікувати антибіотиками (добре що вистачило розуму нічого не приймати), аргументувавши що треба рятувати мене, я ще зможу народити, а з дитиною, що буде то буде. Моя впертість взяла гору, я забрала обмінку, підписала купу документів, що у випадку якоїсь проблеми моєї чи у дитини, я ніякого відношення до чернівецького пологового не маю.
36 тиждень в Центрі підтверджують діагноз стеноз клапана аорти і дають на вибір де можна поблизу народити. Ми обрали 7 роддом і не пожаліли. Прийшли підписати обмінку зустріли привітно, підписали без проблем і без грошей сказали приходіть на 38 тижні у вас загроз ніяких немає, 1 пологи, сміючись додали що ще в них пару днів полежу. Ми з чоловіком у шоці, але розумієм що лікарям видніше…
38 тиждень приїхали до роддому нам одразу сказали лягати в патологію чекати пологів. Після Чернівців страх і сльози супроводжували мені поки я не потрапила у саме відділення. І знову шок все сучасно обладнано, гарні комфортні умови, у палатах по 2 людей (для порівняння у Чернівцях нас було 8 у палаті без умов), палатний лікар постійно за тобою наглядає намагається, щоб все було добре. Я дуже зраділа коли в палаті опинилася з львів’янкою Олею, можливо і вона це буде читати, але я вдячна їй за чудово проведений час, хоч і в лікарні.
Через 2 дні опівночі у мене почалися перейми. В принципі я думала буде гірше – перетерпіти можна. Одне що мені дійсно було тяжко два дні перед тим я погано спала, а день перед пологами взагалі нічого не могла їсти – сил ніяких. У 12:30 я сама народила донечку 48 см 2730 г. Дійсно не має нічого чуттєвішого ніж народження дитини, її перший крик. Заплакала дитина і я разом з нею… Проте для нас це ще не кінець.
Мені дали лишень поцілувати донечку і забрали її з татом до Центру кардіології і кардіохірургії. Нам поставили чотири пороки серця: стеноз клапана аорти, дисплазія мітрального клапана, відкрите овальне вікно, відкрита артеріальна протока. Потім перша операція в два етапа, друга операція, наполегливість моєї доньки і наша віра допомогли перейти з реанімації в палату, а через три дня і додому.
Дивлячись тепер на свою донечку я розумію що все зробила правильно незважаючи на всі натиски лікарів робити аборт. Я дуже вдячна лікарям перенетального центру №7 в м.Києві, що допомогли нам з’явитися на світ і Центру кардіології і кардіохірургії за можливість жити нормально нашій дитині. Завжди слухайте своє серце воно підкаже правильний шлях як тяжко б не було. Кого щось цікавить можу дати контактні номери. Пишіть на пошту
natashkalife1@gmail.com