Ішов до завершення золотий час вагітності . Одна за одною понароджували знайомі мамусі ,а мій котик навіть признаків не подавав .кожен день я прокидалася з думкою “ну може сьогодні вже нарешті ?” Але то було не сьогодні і не завтра , а термін вже перевалив за 41тиждень .Хто переношував , той мене зрозуміє , яка то нетерплячка і чекання в ті останні дні .Татусь наш за-кордоном .Щодня дзвінки , інтернет і питання “ну що ?” А у відповідь “що що синочок сидить мандарини з хурмою пакує , що йому до того що ми тут зачекалися ” :D . Вирішила я перестрахуватися і домовитися наперед з Кузьмінчук Наталією Михайлівною . І от вівторок 8 грудня ввечері наша зустріч . Я всю дорогу їхала і молилася , щоб вона сказала “Дорогенька та в тебе відкриття” , але розуміла , що такого не станеться , бо ні болі ні чогось навіть приблизного не відчувала . А так не хотілося в патологію . От я вже на кріслі , вона питається чи нічого не болить і повідомляє , що відкриття 2 пальці . ААААААААААААААА неможе бути , невже я не залишуся вагітною :xlolx:
:D . Лялюся моя , вже скоро ми зустрінемося . Щось Наталя Михайлівна пояснювала ,але мої думки були біля мого єдиного котика. Так і досі не памятаю , що вона казала .На вулиці накрпав дощ , дув холодний вітер , а в мене в душі таке сонце світило , така радість . Дзвінок тату , щоб готувався .Навкруги люди поспішали додому з роботи , змучені набурмосені , а мені хотілося кричати “Люди я скоро стану мамою , я скоро візьму синочка свого на ручки” . І вже навіть те , що ніхто в маршрутці місцем не поступився не вплинуло ніяк на мій настрій . Чекати довго не довелося . В 10 вечора відійшла пробка , а за нею почалися невеличкі схватки . За годину біль значно посилилася , дзвоню до лікаря.Вона мене заспокоїла , щоб лягала спати ,час ще є , а зранку подивимся . Яке спати .Сиділа розмовляла з синочком , дивилася на ліжечко і уявляла , як там скоро буде сопіти маленький носик. Сиділа я не довго , так як біль набирала стрімко обертів . Спочатку кожні 13 хв , потім 7 . До ранку ще було далеко , а інтервал скоротився до 5 хв. Згадувала і робила все , що в школі чула .Дивно , але навіть згадала .Дійсно , дуже допомагало продихувати схватки , хоч я і не тренувалася .Навіть пробувала заснути .Вдалося .І тут я з жахом прокидаюся і думаю невже то були тренувальні , невже припинилися . Швидко на годинник , пройшло тільки 2 хв , а я навтіь сон встигла побачити .І ось він ранок нарешті .Біль кожні 5-3 хв .Дзвінок до лікаря , вона вже чекає в пологовому . Залишилося дочекатися маму , щоб допомогла з пакетами , так як живу я одна .Ох і довго тягнулася та година . Нарешті ми в таксі . Таксист летить шалено по наших ямегах від чого біль ще більший . От він пологовий . Все вже робилося на автоматі . Вдягнули мене в їхнє вечірнє плаття і пошкандибала я на 4 поверх .Огляд , повне розкриття , капельниця , шалена підтримка персоналу . Тепер з посмішкою згадую , як вони мене всі заговорювали , а мені навтіь зосередитися важко було . Біль припинився .Захотілося в туалет .Ага , потуги .як то було , який то біль я не памятаю , як не страюся згадати . І тут плюхнуло на мене моє синеньке жабенятко , так несподівано , що я аж розгубилася . І як ільки зазирнула в ті оченятка , все моє життя , весь світ перевернувся . Так от ти який синочок наш золотенький . Так оце ці ручки штовхали животик , так це оцю попочку маленьку наставляв до мами .Не дивлячись на величеньку голівку , обійшлася легким переляком і маленькими тріщинками :D .Дзвінок тату “Вітаю” . А в нього голос здригнув і почав говорити через сльози . І кудись ті тисячі кілометрів щезли , було відчуття , що він там , біля нас . Це було відчуття абсолютного щастя , яке словами не передати , його просто треба пережити .
Перебування в пологовому , попри всі страшні чутки , пройшло дуже добре . Дуже тішить , що всі , від лікаря до медсестричок , наполягають на ГВ , пояснюють , підтримують, показують . Це моя перша вагітність і перші пологи . І я вдячна дуже -дуже всім , хто допоміг мені залишити одні приємні спогади .
