На рахунок УЗД. Розкажу про власний досвід...
Під час першої вагітності всі УЗД робила в другій лікарні. Це і в поліклініці (в консультації апарат тоді не працював), потім в самій консультації, потім і в Помазанського. Всі в один голос казали, що все супер.
Потім, після народження дитини, всі лікарі (і в Києві в Амосова і в Охматдиті (чи як воно там
)) в один голос стверджували, що такі вади повинні були виявити ще на
САМОМУ ПЕРШОМУ УЗД!!!!З того часу про наші УЗД маю свою власну думку не надто хорошу.
Але...з часом все продумавши, проаналізувавши я зрозуміла, що саме в мому випадку так було краще, що ніхто нічого не виявив. Аборту я б не робила все одно, а так була принаймі всі 9 місяців щаслива, а не плакала...
Але це саме в мому випадку. А часто буває і так, що можна було допомогти, якби вчасно замітили, а ні... Вобщім УЗД апарати в нас не найкращі, та й в принципі всі це знають.
Тому другий раз, коли я завагітніла, то тут зовсім не спішила на УЗД, а зібралась до Львова, в генетичний центр. Їздили туди на 12 тижні і на 20. Відношення супер! Апаратура і умови також. Приміщення :D правда вже розвалюється :D Але то не так важливо. Там я і дізналась, що в мене двійнятка :yahoo: :yahoo: :yahoo: А тут я вже просто так, для галочки ходила, по потребі. Коли вирішували чи потрібно підшивати, що там з багатоводдям...
Перші пологи були складними. 15 годин в схватках, капельниці, а шийка як деревяна, розкривалась дуже помаленько. Термінова операція. На другий день не знала що мене більше болить, шов чи живіт від схваток.
Але лікарі тоді всі коло мене бігали, і переживали разом зі мною всю біду...
Через 9 місяців, я з дозволу свого гінеколога знову вагітнію (ну не могла я чекати ще 3 роки як рекомендують, просто не сила було...). Мене відносять в групу ризику, так як шов на матці ще і так свіжий, але вагітність вроді протікає досить спокійно, тому не турбуємось... І тут на 12 тижні... :D приношу свому лікарю радість у вигляді УЗД, де написано, що в мене двійня :D
Ну...що сказати, до кінця вагітності ті лікарі які кесарили мене перший раз ходили за мною як за збитим яйцем :D А я ж ще й через переживання, щоб на цей раз все було добре трохи сльозлива забагато була... :D
Вирішили мене не підшивати, бо з тією моєю "ДЕРЕВЯНОЮ ШИЙКОЮ" в тому і потребитакої не було :D
До 32 тижнів відбігала, ще й через забори перелазила
сама собі тепер дивуюсь, де мій розум був...
а от потім вже поклали за збереження. Відлежала 6 тижнів. Чую, щось не так, доця моя почала себе дуже неактивно вести. Жаліюсь... Ведуча лікарка в патології не конче на це реагує. Ну не в ладах ми з нею були :D жаліюсь свому лікарю... Це почався 38 тиждень. На крісло... Готують операційну... Лежу на столі привязана, а сльози течуть. Анастазіолг заспокоює, не плачте, ми вас не будемо різати поки наркоз не візьме. А мені все одно, хоч на живо, лиш би скоріше знати що мої лялі живі-здорові...
Відходила довго від наркозу. Я того не памятаю, але розказували що всіх хто приходив перепитувала по енну кількість разів, як там мої дітки. Всі кажуть, що все добре, здорові, а я все перепитую :oops:
Потім мене пошкодували, і принесли мені моїх ляльок :yahoo: Тут я вже таки трошки заспокоїлась, але все одно з нетерпінням чекала наступного ранку, коли прийде педіатр зі своїм вироком, і коли почнуть залишати мені моїх діток :)
Вже десь біля року аж мені розказали. що доця таки була на грані, душе придушена пуповинкою, і ускладнювалось тим, що йшла ножками вперед. При народженні не плакала навіть. Але, дякувати Богу все обійшлось. Подробиць не питала більше ні в кого. Не потрібно мені все це знати. Головне, що мої і синочок і доця зі мною, живі-здорові. А лікарям, які кесарили, буду вдячна довіку!!!
Випроводжали нас всім родомом :D Дуже багато людей переживало за нас :) Всім їм дуже вдячна і за підтримку, і за допогому!
То може частина розповіді не в тему тут, але то якось почала за УЗД і трохи понесло мене, то вибачайте :oops:
