Naya » 18 лютого 2010, 11:48
...Ми часто і подовгу обговорювали майбутні пологи з чоловіком. Вирішували де, чи домовлятися з лікарем чи ні, з яким і т.д.
Ми планували партнерські пологи в нашому другому роддомі і вирішили поступати без попередньої домовленості, але...
Істерія на фоні штучно створеної епідемії призвела до того, що партнерські пологи відмінили і роддом поставили на карантин. Ми ше мали надію, що до часу, коли народжуватимемо карантин відмінять.
ПДР нам ставили 29-30 листопада. Лікар сказала, якщо до 30 не народимо, то без розмов в патологію. Вона мене ще тиждень перед тим намагалася туди запхнути.
І ось в понеділок 30 листопада, я маю йти до неї.
А в неділю дзвоню до Тані Крапки (знайома з таким же ж терміном з іншого форуму), яка вже в пологовому в Дунаївцях. Поговорили ми, Таня нам розказала свої враження, сказала, що там партнерські не відмінені. Ну ми поговорили, та й забулися. А ввечері чоловік заявляє:
-А може махнемо в Дунаївці?
А я:
-А чому ні?
Отак ми в останні дні передумали з пологовим. В понеділок чоловік пішов на роботу, а я викликала брата, на випадок, якщо треба буде їхати дуже швидко (брат водій з досвідом, а чоловік їздить мало і не швидко), і в вівторок зранечку ми потихеньку поїхали в Дунаївці.
Приїхали туди, знайшла лікаря, він мене спровадив на УЗД. Там мене потішили, що все чудово, сказали вагу маляти - 3700.
Ну і ще сказали, що я поки шо "не в родах". Лікар мав мене подивитися аж після обіду, ну, але як не в родах, то не в родах - чоловік з братом поїхали до Тернополя, а я залишилася з Танею.
В 5 год мене оглянув лікар - шийка відкрита на 2 пальці та згладжена. Овв...а мені ні в глазу, ні схваток ні нічого схожого. І лікр мені заявляє:
-Якщо до ранку не родиш, то зранку ставимо капельницю.
Я намагался пояснити, що проти стимуляції, але мені сказали, що бачили вже багато пісьок і прийтнято багато пологів і їм краще знати.
Злізла я з того крісла, та й думаю - "а ми народимося до ранку, і як собі хочете. І заберіть собі ту капельницю."
Після огляду почало мазати якимось коричневим і зрідка легенько прихоплювати спину.
Ввечері ми з Танею вирішили простимулюватися і пішли на прогулянку. Обійшли кругом пологового пару раз, подихали свіжим повітрям і вернулися в палату. А я відчуваю: починає добре прихоплювати. Спочатку не могла розібрати, чи то схватки чи ні....ну, але думаю, якщо шийка вже розкривається, то інших варіантів нема- таки схватки. Намагаюся визначити інтервал-пишу собі в блокнотику час. Десь в годині 11 я вже не могла лежати - вийшла в коридор і ходжу по коридору, як сновида. А інтервал скорочується, та мало того - біль стає вже нестерпною - аж згинаюся. Йду шукати медсестру.
Викликали акушерку, прослухала скорочення матки, але каже легенькі. Нічого собі легенькі, думаю я, а як будуть нормальні, то шо ж буде? Питаю, коли народжу, чи дзвонити чоловікові, бо ж знаю, що перші пологи тривають довго - до 12-18 год. Оглянула мене - розкриття вже на три пальці. Вже 1 год ночі, дзвоню чоловікові. З Тернополя їхати приблизно години дві. Чим я раніше думала, чого не дзвонила одразу, як лиш почалися перейми?
В палаті дівчата вже сплять, медсестра наробила руху, збирає всі мої тлумки, а мене криє, аж хочеться рвати. О так, болю я терпіти не вмію.
Підняли в родзал на другий поверх. Я знаю, що краще ходити, аніж лежати. Ходжу кругами, але недалечко від умивальника та води. В очах темніє. В школі материнства ми вчилися правильно дихати, але мені геть все вилетіло з голови. Дихаю так, як мені легше. Поглядаю на годинник, прикидаю коли буде чоловік. О, як тільки він зайде мені стане легше!!!
Питаю акушерку, коли перерізають пуповину. Я хочу, щоб перерізали, коли вона перестане пульсувати. Мене висміюють, що так робили давно, а зараз нові інструкціїї МОЗ. Намагаюся пояснити. Марно. Сперечатися нема сил.
Тим часом перейми потужніші. Виноград, яким я ласувала в обід, вирішив познайомитися з тим умивальником. Щастя, що я була біля нього. ВІд умивальника вже не відходжу, в очах темніє, тому хлюпаю на себе холодну воду. В перервах стаю на коліна, спираюся на ліжко і кручу задом вісьмьорки - так мені легше переносити біль від перейм. Я не кричу, лиш тихо стогну, з цього акушерка чогось зробила висновок, що мої перейми не сильнішають, а слабшають, натякаючи на капельницю.
Я розумію....ніч, всі хочуть спати....
Мені підсовують підписати документ про те, що я згідна з планом ведення пологів. Я мало шо соображаю, але ж не настільки!!! Відмовляюся, посилаючись на те, що я мало шо усвідомлюю.
Час йде, вже мав би бути чоловік. О нарешті він дзвонить, що вже на місці. Я щаслива. Тепер буде легше, я знаю.
Але я чекаю, чекаю,а його нема...
Вже прийшов лікар. Взяв мене на огляд - повне розкриття, шийка згладжена. Лікар бере якусь страшну штуку схожу на спицю. Здогадуюся, що будуть проколювати, щоб відійшли води. Прошу, щоб не робили, щоб все йшло своїм чередом і природньо - і так шикарно - перші пологи і повне розкриття за 5 год всього...
Наївна, хто б то мене слухав, лікарю краще знати...Відчуваю, як потекло щось тепле. Ось так...відійшла водичка....
А чоловіка нема. Чого його нема? Якби він був, то цього б не було!!! Ще трішки і води самі б відійшли....
Мене передівають з моєї сорочки і їхню паперову, ложать на крісло, підключають капельницю з окситоцином. Навіщо????
Мені образливо, що ніхто не дослухається до моїх побажань, я не хочу стимуляції, не бачу в цьому потреби. Після того, як дитинка народиться, хай колять скільки треба, а зараз навіщо????
Знову мене ігнорують.....
Я не маю сил сперечатися, чоловік ше не усвідомлює що й до чого, лиш увійшов.
Та мені вже легше. Ось він тут, поряд. Шепче мені слова підтримки, витирає лице холодною водою...
Мені пояснюють шо робити. Уважно слухаю, хочу щоб все це вже швидше закінчилося.
Потім ловлю перейму, тужуся під слова лікаря"какаємо і пісяємо" і підтягуюся руками.
Не вийшло. Мені не вистачило повітря. Передихаю, ловлю перейму і знову тужуся. І знову....і знову....
Дають команду зупинитися, повідомляють, що починаю рватися, дають укол і роблять надріз. Тим часом намагаюся розслабитися і зібрати всі сили. Нема чого валяти дурака, треба зробити цю роботу.
І ось остання спроба. Я відчуваю як вийшла голівка, знову розслабляюся і ше одна потуга - ось він, мій маленький, любий...
Чому він не кричить? Здається пройшла вічність...Та ні....мій син подав голос і от він вже на животику. Обнімаю його. Оголошуючь час народження - 4 год ранку.
З днем народження, моє щастя!!!
Хай цей світ буде для тебе добрим та привітним!!!
Нас огорнула ейфорія. Чоловік розцілувава мене і все заглядав на наше Чудо. Як добре, нас уже троє Наше малятко кряхтіло, піднімало вверх голівку, чим приводив в захват і лікарів і нас. "Як двохмісячний" - вигукнула неонатолог.
Я вже нічого не відчувала, лиш час від часу як пронизувала плоть голка - мене шили. Про те, що мені ше робили масаж матки і була кровотеча я дізналася аж на другий день.
Але то вже дрібниці - той, кого ми так чекали, кого любили задовго до його появи, вже був з нами - наш довгожданий Ждан, Жданчик, Ждасик, наш синочок, наше щастя, наша любов!!!
