Я теж хотіла створити таку тему, тому що вона дуже важлива.
Прочитавши ваші пости, я б хотіла звернути увагу на 3 речі:
1.перше,те що такі діти хочемо ми цього або ні, народжуються, і прийшов час, коли нарешті відкрили ворота домів де їх запирали і нікому не показували,і ними практично не займались, років з 20 назад іноземці думали що у нас взагалі не має таких дітей,; часи що вони є і будуть поруч з нами. На вулиці, в школі, в маршрутці і т.і. Вони мають на це такі ж права,як і кожен з нас.
"Конституція України гарантує право кожного громадянина на доступність якісної освіти. Це у повній мірі стосується і дітей із особливими потребами. Якщо такі діти будуть навчатись з іншими, не такими як вони, за такого способу навчання буде працювати один з принципів розвитку: людина навчається, наслідуючи іншу. Хто ж краще розкаже сліпій дитині про довкілля, "покаже" його, навчить пересуватися в знайомому приміщенні? Хто краще навчить дитину з проблемами розумового розвитку гратися іграшками, звертати увагу на суттєві речі, осмислю¬вати їх, розмовляти, правильно реагувати на різні явища? Звичайно, ті діти, які розвиваються звичайно.
Дуже багато треба зробити в нашій країні, щоб ситуація змінилася на краще, аби діти зрозуміли, що людина гідна називатися людиною, коли вона дбає про інших, особливо про слабших, коли допомагає їм, робити їхнє життя кращим, щасливішим. Багато є казок, де йдеться саме про до¬помогу бідному, хворому, нещасному, що робить людину щасливішою, кращою. Це добре, але лише казками навчити не можна, необхідні відповідні дії дітей, використання набутих у казках знань у житті. Що ж треба робити, як створити умови, щоб здорові і діти з особливими потребами могли бути разом?
За результатами Європейської дослідницької асоціації та компанії “InMind” за підтримки Освітньої програми Міжнародного фонду “Відродження” 27 лютого серед українців було проведене дослідження на предмет ставлення їх до інклюзивного навчання. 53 % наших співвідчизників відповіли, що ставляться позитивно до того факту, що діти з особливими потребами навчаються у звичайних школах. А 21 % респондентів сказали, що це чудова нагода для їхніх дітей в подальшому допомагати людям з особлими потребами. Проте й 14 % сказали, що для них важливо знати, яку саме психофізіологічну проблему мають діти з особливими потребами і чи не буде то ризиковано для їх дітей. І лише 2 % респондентів превели б дитину у інший клас чи іншу школу."
Прихований текст. Щоб його побачити, Вам необхідно зареєструватися!
Проблема чи готові до цього школи, вчителі, соцпрацівники, щоб помагати впроваджувати це у програмі. Одна вчителька зробити це ніяк не зможе. Тут потрібні інші помічники.
2. Бачу що не кожен розуміє що таке діти з особливими потребами, а це далеко не лише психічно хворі, які повинні "жити" в психлікарні.
До категорії «дітей із особливими потребами» належать діти з проблемами фізичного та розумового розвитку, з психоневрологічними захворюваннями, захворюваннями серцево-судинної системи, з малими та затухаючими формами туберкульозу,інших вад та захворювань, а також діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування.
Першу групу становлять нервово-психічні захворювання.
Найбільш поширеними захворюваннями цієї групи є дитячий церебральний параліч, пухлини нервової системи, епілепсія, шизофренія та інші ендогенні психози, розумова відсталість (олігофренія або слабоумство різного генезу, що відповідають стадії ідіотії або імбецильності), хвороба Дауна, аутизм.
Всі ці хвороби об'єднані в одну групу, однак, варто розділити розумову і психічну неповноцінність, на цьому наполягають організації, що займаються вивченням цієї категорії людей та/або наданням їм допомоги.
Термін «розумова неповноцінність» містить у собі два значущі компоненти, які «повинні розглядатися згідно з біологічним віком і відповідним культурним фоном: інтелектуальна відсталість, що знаходиться нижче середнього рівня і присутня з раннього віку; значне ослаблення здатності пристосуватися до соціальних вимог суспільства» .
Термін «психічна неповноцінність» вживається для позначення численних зсувів, які впливають на емоційні функції та поведінку. Він характеризується неврівноваженістю емоцій різних видів і ступенів складності, порушеним (а не відсутнім) розумінням і комунікацією, а так само швидше помилково спрямованою, а не тільки невідповідною пристосованістю.
Буває поєднання розумової відсталості з психічною недостатністю та іншими ускладненнями
Другим різновидом захворювань у дітей є дитячий церебральний параліч. Порушення при дитячому церебральному паралічі (ДЦП) характеризуються поєднанням тріади розладів: рухових, психічних і мовних, з супутніми порушеннями зору, слуху і розладами сенсомоторної чутливості (І.Ю. Левченко [35], Є.С. Каліжнюк [3], Є.М. Мастюкова ).
Рівень інтелектуальних порушень у дітей з церебральним паралічем різний. Певна частина дітей, які мають рухові порушення, близька до нормального, вони розвиваються з одноліткам. Велика частина дітей з ДЦП має затримку психічного розвитку внаслідок раннього органічного ураження мозку. У частини дітей інтелектуальне недорозвинення більш різко виражене.
Аутичні діти формують третій тип нервово-психічних захворювань у дітей. В якості основного симптому у дітей цієї групи розглядається особлива дефіцітарність емоційно-вольової і комунікативно-потребністної сфер, а саме: сенсоаффективна гіперстезія і слабкість енергетичного потенціалу, які проявляються у відсутності або значному зниженні потреби в контактах з навколишнім світом.
Діти із затримкою психічного розвитку, ускладненою вираженими порушеннями поведінки становлять четвертий тип серед нервово-психічних захворювань у дітей. В останні роки у науково-методичній літературі широко обговорюються питання навчання і виховання дітей даної категорії
До групи дітей з ЗПР відносять і дітей, що мають проблеми в розвитку через важкі тривалі соматичні захворювання (вади внутрішніх органів, рак, ВІЛ-інфекція та ін.). Їх батьки важко переживають через стан здоров'я дітей.
Особливу категорію представляють собою діти з синдромом СДУГ (синдром дефіциту уваги і гіперактивності), які в силу певних порушень відчувають величезні труднощі в плані соціального пристосування з раннього .
До п’ятої групи дітей з нервово-психічними захворюваннями відносяться діти з вадами мовного розвитку.
2. До другої групи можна віднести захворювання, пов’язані з фізичними вадами.
А. Захворювання внутрішніх органів.
До цієї групи захворювань входять різні захворювання, патологічні стани та вади розвитку органів дихання (у тому числі і хронічний туберкульоз легенів), нирок та органів сечовиділення, шлунково-кишкові вади і т.і.)
і т.і.
Для того щоб потрапити в звичайне соціальне середовище ці діти не просто так відразу ідуть до школи, вони проходять відповідну комісію чи можуть їх психічні функції дозволити їм бути разом з іншими дітьми і ті.і.
3. Маю свій неповторний досвід спілкувань, дружби з такими дітьми та такими дорослими. Звісно він розпочався як у кожної з людини із споглядання таких людей на вулиці, під час навчання в медінституті. А я навчалась коли були таку 2 роки що ця установа фінансувалась дуже погано, то дивитись на дітей та дорослих психічно неповносправних було дуже важко. Умови були жахливі, їсти їм давали мало.Ми там їм булочки роздавали і свої канапки, часто я органзовувала такі виїзди з закупленими пиріжками. Хто б міг знати що наступні мої знайомства відбудуться коли мій чоловік став капеланом розумово неповносправних дітей у одній із спільнот Тернополя і зумів зробити її діючою, їздучою у табори, на екскурсії, витягав людей з дому на візочках і т.і. щоб вони повертались у життя. На їхній зустрічах і таборах ми з малою бачили їх побут, звички, закритість, щирість, усе-усе. Так, і по попі мене хлопали, бувало,по-дружньому, і боялась деколи вибуху емоцій, але я почала їх розуміти_те що вони хочуть і до чого прагнуть. Вони досить талановиті (роблять свічки у майстерні, плетуть з бісеру, макраме, т.і) І навіть ті які нічого не можуть робити, бо лежать на візочку, є як казала одна мама,
мій син не дибіл_він професор усмішки!!!!!і я не знаю історії, з тих кого я знаю, кому вони щось погане зробили, типу що хтось в лікарні лежав чи т.і.). Звісно батьки цих дітей завжди образливо реагують на негативні чи провокативні чи інші випади у їхній бік, і вони не звикнуть до цього ніколи. Так, вони можуть вам розповісти особливості цієї дитини, але чи ви виявляєте таку зацікавленість??? Бо якщо ви думаєте що така мама повинна кожні 5 хв. кожному казати що її дитина особлива, то це помилка і робити цього ніхто не буде. Запитайте її те що вас турбує і вона вам скаже. І це буде цілком людяна розмова двох мам.
Ми бачимо, що настає час уваги та поваги до неповносправної людини, чиє існування робить наше суспільство добрішим, толерантнішим, зрештою, просто нормальним людським суспільством. І я дуже за це рада. Щиро рада, не для отут якихось мудрих написаних слів, дуже рада за це. Так нас цього не вчили, ми про це не знали, ми боїмось, особливо тут я б сказала в дещо"забитій" Україні. Та й не лише таких дітей боїмось чи боялись раніше, а і іншошкірих, і т.і.
Дай Бог щоб ми своїх дітей навчили бути справжніми до цього розуміння. І зараз саме час для цього.Щодо порушеної поведінки, то звісно вона буває далеко не у всіх, так як я перелічила класифікацію особливих дітей. Та вона можлива точно також в абсолютно здорових дітей. Коли моя дитина іде в школу чи на якесь день народження я теж завжди хвилююсь чи все буде добре.Та якби там були такі діти особливі, я б більше хвилюватись не стала.
Щодо попередження, якщо вас це турбує, питайте про це, впевнена що якщо ви запитаєте чи можливо що в садочку в вашій групі чи у школі буде така дитина, і якщо вас це не влаштовує- то ви зможете завжди знайти вихід для себе.
Щодо відповідальності- відповідають за них ЇХНІ батьки, а якщо не має батьків-:(((((держава або державні заклади(інтернати).
4. Для тих хто хоче знайти стежку до їх сердець? От що каже Жан ВАНЬЄ:
Для цього непотрібно великих знань, достатньо керуватись своїм серцем. Глибше пізнаючи серце людини , відчуваєш потребу любові та спільності з іншими людьми, але також й страх перед ними. І однозначно що знайомство і дружба з такими людьми-школа любові. Ці люди виявляють те, що найістотніше в кожному з нас. Звісно що перебування з ними може бути важким, та воно вчить нас тому що має значення в житті. Убогі і слабкі-от які вони є. Ще Ісус прийшов щоб повалити стіни, які відділяють слабких від сильних,хвори від здорових, щоб усі примирились і пізнали що ми усі потребуємо один одного.Жорстсоке суспільство потребує лише сильних. А що робити іншим? Суперництво, навчання бути першими , егоїзм часто бачать мало цінності у людях «знизу». Реалії часто подавали нам приклади що закриті десь, скривджені кимось(навіть часто медперсоналом), особи розумово чи психічно чи фізично неповносправні не відчувають нічого, не страждають і т.і. Преребуваючи у гнітючих місцях їх життя сповнене насилля, зневаги, відкидання і депресії і ніякої надії. Але вони теж люди, вони мають чутливі серця і їхні потреби такі ж як інших: вони хочуть щоб їх любили, поважали їх особистість, слухали, були поруч, вони теж хочуть свободи і т.і. Вони теж мають що запропонувати у відповідь. Більшість розумово неповносправних не є хворі психічно, не потребують постіних медикаментів. Вони не носять масок, вони виявляють усі емоції відкрито, мають дар простоти у стосунках, не керуються вашим виглядом і статками чи умовностями., живуть тут і зараз. Люди які з ними розпочинають дружбу відкривають самі для себе свою бідність, власні перешкоди, гнів та нездібність любити, сприймати власні недоліки, та себе без ілюзій які ми класні і круті. Не засуджуючи, слухаючи, розуміючи ми поступово, дуже повільно починаємо розуміти їх біль, сподівання, помагаємо їм відкритись.
Звісно заставити зробити це неможливо. Не всі будуть розуміти неповносправних, не всі захочуть, і не всі зрозуміють.І це нелегко і досить боляче за них, та думаю що наше серце якраз створене для того щоб любити інших, інакше який зміст?
Книги, які варто почитати:
Прийняти дар убогих (про життя у спільноті Лярд).Жан Ваньє
Бути людиною(чудові історії з життя) Жан Ваньє.
Коли мені сниться музика. Олег Романчук.
