Nymydora » 12 квітня 2016, 18:08
На продовження теми. Ми зараз вибираємо садок для середньої, бо у "Мурашнику" не сплять, а я б хотіла, щоб вона ще спала вдень. Буду писати свої враження )))
Сьогодні ми з малою були на пробу у центрі Монтесорі на Чайківського, бачила на власні очі ту саму Марію Малишко. Що мені сподобалося? Нічого.
Я не знаю, можливо для груп повного дня у них є ще одне приміщення, але те, де ми були, мені не понра. Але все по черзі.
Приміщення
1) перший поверх новобудови (щоправда, двір чистий, задбаний, майданчик дуже гарний, шлагбаум, щоб чужі машини не тусувалися). З двору заходиться в коридорчик, з якого двері у дві групи. Група для малих має ще один вихід у інший коридорчик і з нього надвір. Холодно. Там застелений ламінат, на ньому килимок. Діти, якщо сидять на килимку, не мали би мерзнути, мабуть. Я сиділа шкарпетами на ламінаті і в мене за півтори години розболілося горло.
2) Ремонт там би зробити не завадило - стіни де-не-де пообдирані, двері в групу з вм'ятинами (таке враження, що це хтось так тікав, чесслово). Стіни голі - хай би портретів Марії Монтесорі понавішували, чи що, якщо методика не дозволяє елементарних навчальних плакатів. На рівні росту дітей на стінах монтесорівські матеріали - діти можуть вільно підходити і займатися ))) Кімната досить невелика, з неї ще двері в кладовку, де стоїть шафа з матеріалами, які діти мають сам підходити і брати. Реально, діти дістають матеріали з 2-3 нижніх полиць. Решта - тільки кликати дорослого. Є ризик, що дитина потягне собі сама то на голову.
3) В коридорі шафок немає. Просто вішачки і тумбочки на взуття, як на розвивалках. Стоїть диван і на ньому насипом рюкзаки з дитячими речами. І ще раз холодно.
Одним словом - незатишно.
Матеріали
Чесно кажучи, особливого багатства я не побачила. У "МУрашнику" на Лучаківського реально більше і сучасніші. Власниці постійно підкупляють нові. У Гаях, наскільки я пам'ятаю, суто монтесорівських менше, але там є багато іграшок. Можливо, я бачила не все. Я там просиділа півтори години, більше не витримала.
Методика
Я не Монтесорі-педагог. Я просто педагог, активно практикуючий з різними віковими категоріями. Я теж беру гроші за свої послуги. Але я орієнтуюся в методиці і знаю, чого чекаю від педагога у стосунку до своєї дитини. В молодшій групі (до 3 років) 2 вихователі - сама Марія Малишко і ще одна молоденька пані.
1) Коли ми прийшли, дитину запитали, як звати, само собою. Але їй ніхто не представився. Я сама не зразу розібралася, хто з присутніх 5-ти тьоток там вихователі, а хто мами. Коли виникла ситуація, що Саша не знала що їй робити далі після закінчення роботи з матеріалом, вона навіть не знала, до кого звертатися і як звертатися.
2) Нова дитина в групі потребує уваги трохи більше, ніж інші. Але Саша спокійна, не кричала, сиділа гралася, тому у її бік було переважно: став на місце, бери інше.
3) Згідно методики, педагог повинен показати дитині, як працювати з вибраним нею матеріалом. Ніхто тим не переймався. Ми з Сашею в кладовці взяли якусь штуку, вона посиділа над тою штукою і занесла назад.
4) Після роботи з матеріалами у групі була фізкультхвилинка під музику. Два віршики з садочкового репертуару і руханка-танець. Діти вгадували, що робити інтуітивно - у вихователя з малими дітьми рот не повинен закриватися - весь рух має супроводжуватися коментарями, а не час від часу по піврядочка якоїсь пісеньки. Моя рухлива Сашка була врешті здезорієнтована і в результаті почала йти проти загального руху кола. Взагалі всю руханку вона провела як пінгвін, якому наступили на хвіст - повільна і з квадратними очима.
5) Після того дітей всадили на килим і пограли з ними в пальчикові ігри. Тут я не можу нічого закинути - ігри як ігри. Хто знав, той грався, хто не знав - запам'ятовував.
6) Далі пішла робота з картками у стилі методу Домана: дітям показували 3-4 секунди кольорове зображення і називали. Діти повторювали. Назвали якісь-там природні явища. Ок. Назвали динозаврів. Ок (Марія Монтесорі, по-моєму, була повернута на динозаврах). Почали називати марки машин. Мама дарагая, нашо??? Нащо дворічній дитині 10-15 марок машин. Це необхідно для її інтелектуального розвитку? Та і на кольорових роздруковках формату а4 опель, мазда, тойота, порш, кадилак і іже з ними практично не відрізняються. Це вам не тиранозавр рекс. А на наступному занятті вони будуть вчити, чим відрізняється хетчбек від седана?
7) Гарно пішла робота з геометричними фігурами. Дітей посадили на стільцях в коло, перед ними на килимі були фігурки. Діток по одному викликали - вони мали взяти названу фігуру, повторити назву і покласти в кошик. Саші сподобалося.
8) Потім вчили рахунки: дивилися навчальне відео. Я дуже люблю навчальні відео. На своїх заняттях я завжди показую навчальні відео. Але нащо вчити рахувати до 10 по відео? Як на мене, ті самі 10 машинок можна було б порахувати вручну, посадивши дітей на килим і маючи 10 маленьких машинок. Ось одна машинка, приїхала ще одна - дві і т. д. Цікавіше і ілюстративніше.
9) ПОтім мало бути чаєпиття з печивом, Саші навіть помили руки ))) Але чаю ми вже не пили.
Ставлення до батьків і дітей.
Ситуація 1. Дві мами сиділи в групі з дітьми. При чому один грався і тільки час від часу прибігав до мами, другий тримався за штанку і хвилин сорок ревів як сирена. Пані Малишко не пропускала моменту голосно і різко нагадати мамі, що вона тут зайва, що якщо так піде, то вона (цитую) піде жінку вибирати разом з ним, що вона так ніколи не розірве пуповину і теде. Я сиділа біля однієї з мам. Пані педагог підходить і до неї (я шуганулася, що до мене, але мене на перший раз не чіпали ))) ): Ви чого тут? Що вам тут треба? Чого ви тут хочете? і так далі. Мама щось там виправдовувалася, але не ступилася. Почалася руханка, пані педагог до мами (друга вихователька у той момент вела того хлопчика за руки): ну, чого сидите? Або виходьте, або берітьсма за руки і ведіть. Мама встала і далі була біля дитини.
Чесно кажучи, я так і не зрозуміла, чого якась тітка за мої гроші має на мене кричати в присутності моєї дитини і так по-хамськи висловлювати свої педагогічні принципи.
Ситуація 2. Якась мама таки лишила дитьо, яке безперестанку билося в істериці і втікало з групи. В результаті, пані Марія просто взяла його на руки і тягала всюди за собою, намагаючись просто відволікти. Дитя не відволікалося, а кричало. За компанію кричав і той хлопчик, що з мамою. І ще парочка за стіною у старшій групі. Це все на фоні якоїсь медитативної музики. Як почалася руханка, пані педагог так і танцювала з ним напєрєвєс. Дитина, правда, замовкла, тільки схлипувала. А потім навіть ходив вже сам по групі. Ніколи не думала, що Монтесорі це така фашистська методика, чесслово. Попередні два садки монтесорівські, в яких ми були, якось ці питання розрулювали ліберальніше.
Чесно кажучи, перші 40 хв у мене було враження, що я в дурдомі (вибачайте), а на післясмак залишилося враження, що я діти там сприйматься виключно як об'єкти роботи, матеріал, а не живі істоти. Ніякого тепла, ніякої атмосфери, монтесорівський принцип самостійності дитини тут набув якоїсь вивихнутої форми. Ми готуємо дитину до життя - каже мамі пані Малишко. Блін, дитина кричить, в мами руки трусяться, вихователь виховує маму замість створити ситуацію, комфортну для дитини. До якого життя вона ту дитину готує? І в Гаях, і в "Мурашнику" діти на вихователях висять, як грушки на дереві (а Гаях дуже хороша вихователька молодшої групи - Надя), а - реально і дослівно - при мені вихователі тих дітей ловили і повертали в групи (як старшу, так і молодшу). Про методи пані Малишко я вже написала. Друга вихователька якась пасивна. Видно, що добра, але особливого підходу до дітей не має. В манері спілкування старається бути такою ж суворою, як власниця, але в результаті - ні те, ні се. Я не побачила, щоб до неї діти тяглися, щось в неї питали. Там нема спілкування, там нема тієї Монтесорівської фішки, що педагог - це друг і помічник, а не вихователь. Там є дуже чітке розмежування: я, мадам Монтесорі і мої помічниці - - дитина, яку взагалі ніхто нічого не питає - ти, мама, яка нічого не розуміє у вихованні і хоче прив'язати до себе дитину і цим зіпсувати дитині життя. Але ви, мама-квочка, не переживайте, ми вас врятуємо, дитину відірвемо, навчимо і до життя підготуємо.
Ми там були півтори години. Я ще досі на емоціях, тому вибачайте за многа букаф . Можливо, ми до них попали у невдалий момент, можливо, я занадто багато очікую, можливо, я все ж не монтесорі-фахівець і нерозумію всіх тонкощів методики. Але я знаю і вірю, що з дітьми можна працювати інакше. І я не хочу, щоб моя маленька доця кожен день по кілька годин проводила в атмосфері, де власниця центру розвитку, супер-мега-екстраспеціаліст, тримаючи одну волаючу дитину під пахвою, робила з мами посміховисько у присутності її дитини на фоні криків з інших груп. Оце враження "сіли рівно, руки на коліна" (теж сьогоднішня цитата, ага) перебиває мені все те, що могло би бути позитивним.
І на закуску. Ми перевзуваємося іти додому. Пані Малишко до мене: Що, не ваше? Я усміхаюся вибачливо і кажу: Ні, не наше. Вона мені: І слава Богу.
Завіса.
Мрії збуваються
