Мобільний телефон

Моя не має, планшетом не граються. Добре, що їх багато граються і фігньою не страдають.
Але я ніколи і не відволікаю телефоном, ні в транспррті ні в черзі ні в плачах.
В мене на телефоні жодної дитячої гри
Ми якісь мамонти.

nellyмене ніхто не питав, коли дарували той смартфон.
тепер от приходиться придумувати що-хоч, аби не сиділа в ньому цілий день. бо нагло відбирати з плачами і криками - то буде ще гірше.

в попередній школі цілі уроки зривалися через ті смартфони. але виявилося, що лиш мені одній мішає

Ulkanet в багатьох школах діє правило ящика - всі телефони діти зранку кладуть туди, і віддає вчителька після уроків. Я собі навіть не уявляю як би то моя дитина на уроці гралась телефоном і вчительку це влаштовувало. А батьків ще більше не розумію.
nelly нічого діти не втратили) ми он без телефонів виросли, зато на вулиці більше бігали, читали. Я в дитинстві перечитала купу літератури, а тепер дитину заставити читати з-під палки треба.

Згадався мені в тему один випадок. Десь кілька років тому були в Карпатах, жили там в садибі де було кілька номерів. І була там сім’я з Києва- мама з двома хлопчиками (4 і певно десь 8-10 років,не пам’ятаю). Вони на ціле літо поїхали в Карпати жити. Тато лишився на роботі, приїжджав до них періодично. Вони з собою і книг купу на везли, і ящики з лего, з того що я бачила. Діти, як діти, тянулись до інших дітей гратись. Менший з моїм щось бавились. А старший найшов компанію з дочкою власника садиби і ще якимись її братом чи що, десь його віку. А тепер ближче до телефонів. Одного вечора споглядаю я таку картину- сидить той хлопчик київський і ще двоє тих карпатських на лавочці. Ті карпатські в телефоні, намагаються зареєструватись у Вконтакте і з таким здивуванням питають його «де його телефон», на що він каже, що в нього немає, хіба в мами бере. І от в мене були змішані відчуття. З одного боку, я його заповажала, з іншого боку, мені його стало певно шкода, що його «друзі» виглядає перестали поважати, як мінімум він опинився в незручному положенні.

Вибачайте за купу тексту. То от не знаю, чи я зможу протистояти тому «як у всіх є». Тому буду надіятись і молитись щоб ті «всі», хоча б ті найближчі до моїх дітей «всі» теж були адекватні в цьому питанні.

TYulia голі, босі і у вінку, живуть як бомжі в хабарах - але всі при смартфонах
Сільський менталітет

що його «друзі» виглядає перестали поважати, як мінімум він опинився в незручному положенні.

Думаю все залежить від ставлення до цього в сімї. Якщо батьки не "ганяються" за новинками, не роблять з телефона щось таке надзвичайно важливе, то і діти цим менше переймаються. А друзі, які перестають поважати, бо нема телефона - це хіба друзі? Можна сказати, в даному випадку відсутність телефону може бути гарним фільтром для таких "друзів".
В мене дитина теж не має смартфону (простий мобільний тільки) і ще не просила. В класі майже всі мають, але ті з ким їй цікаво спілкуватися на таку фігню не зважають. І коли вона з новими дітьми знайомиться і під час гри зясовується, що в неї нема телефона, вона не почувається незручно, бо вважає це нормальним.І я рада, що їй так легко не зважати на оце "як у всіх".

Добре коли дитина вміє розуміти що їй треба. Ми ще в 2 класі пропонували сину телефон, відмовився, зараз жодних Ігор на наших смартфонах не має, за ноутом не сидить, грається лего, машинками, почав читати книги... Дивлюсь на нього і розумію що йому так добре, нащо нав'язувати технології тоді? Теж не розумію чого дитина стає "не цікавою" чи навіть бідною в очах інших як в неї нема телефона?

Повезло вам з відношенням вашого сина до технологій. Бо самі знаєте, що більшість дітей просто змалечку манять екрани великі і маленькі.

А на рахунок «чому бідний», це певно в тому як себе дитина відчуває по відношенню до тої ситуації. Вашому телефон не треба і добре всім, а деякі мріють про телефон, і не мають

Ну, раніше він теж залипав, але потім ми купили нокіюї, а там ігор практично немає, а ті що є дуже погано працюють, і якось в малого повністю пропала охота грати. Напевно часто забороняючи ми підігріваємо інтерес, а коли все легкодоступно то і не так цікаво.

Мій 12 річний Артем життя без телефона не уявляє... Домовитись з ним дуже непросто, кожну хвилину норовить щось подивитись, що там пишуть і т.д. Мене то виводить з себе, бо підняли зір з 0,4 і 0,5 до 0,9 і одинички (вправами, зоровим режимом, обмеженнями). Зараз без окулярів, бачить добре, але я так переживаю, що то захоплення вплине на зір... Домовляємось, що на час виконання домашніх, телефон знаходиться в іншій кімнаті. Після того, як все зроблено може сісти на 30 хв без перерви пограти з друзями. Але то все робиться зі скрипом: "моїм друзям не забороняють сидіти навіть по 4 години і до 2 ночі", "це моє життя і я сам вибираю, скільки мені сидіти" і такі інші веселі підліткові штучки. А то ще захопився створенням якихось там штук, здається вони називаються скіни, на замовлення
Я дуже стараюся зрозуміти його, він робить, йому вдається, його хвалять, дають "замовлення", але ж очі... І спілкування в мережі тепер, на жаль, невід'ємна частина життя підлітків... Якось так балансуємо - то сюди, то туди...
8мирічний син менше до телефону. Він більше любить звичайними іграшками, лего... Але не відмовиться і від телефона. Тільки там інша проблема - може понакачувати в школі всякого-різного, що потім глючить телефон, попідключати всяких прогнозів і новин (бо не дочитає повідомлення і бігом натисне, де не треба...). Дали кнопочний телефон і поставив чоловік якісь обмеження. Наразі так, далі буде видно.