Чомусь, сама не знаю чому, але вже в нас так повелось (бо напевно нас самих так виховували, і в цьому вся наша система), що ми більшу увагу придяляємо саме мінусам, всяким закресленням, переправленням, виходом за поля, за клітинки, аніж не плюсам. Причому, це починається не лише в школі, а часто й вдома з дошкільнятами. В цілому рядочку літер батьки швидше вказують дитині на ту літеру, яка в неї вийшла не надто акуратною і далеко не найкращою, а в школі її ще й червоною ручкою підкреслять чи закреслять, замість того, щоб похвалити дитину за те, що вона дуже старалась, і написала сама АЖ цілий рядок, надаючи їй цим стимул старатись й надалі. Або ж задачу виконано вірно, але понакреслювано, значить те все накреслене ми виділяємо червоною пастою і знижуємо за це оцінку, незважаючи на результат.
Моя мала інколи, але зрідка може запитати, яка літера чи цифра в неї вийшла найкращою і на яку рівнятись, а не яка найгірша. Але ж розумію, що піде в школу, і там такого не буде, там можуть всю її ініціативу і старання присікти отим вказуванням на негативні моменти, бо то вже давним-давно сформована система, хоча і від підходу вчителя може все залежати
А найприкріше те, що часто в нашому житті один мінус чи недолік перекреслює навіть пів сотні плюсів, і це стосується не лише навчання, нажаль(
