Батьки і діти, які створили свою сім"ю

[mari]

Найчастіша проблема і найглибша причина багатьох сімейних проблем молодої сім"ї. Що думаєте?

[Naya]

Марі, ви що підслухали мої думки????

[mari]

Так, я часто практикую переміщатись у мозок інших людей і дивитись їх рожеві мрії, зелені бажання і жовті думки . Шуткую. В мене справді добре розвинута інтуїція, але ця тема є досить болючою у моїх клієнтів. От і пишу.

[мешканка]

Ха...ця тема болюча для всіх :( МИ, оскільки живемо окремо, сприймаємо її не так боляче, але все ж, як на мене, війна поколінь була і буде ЗАВЖДИ!

[Naya]

ми теж окремо живемо.
але зараз це питання чогось стоїть гостро...
не такі ми як треба, все робимо не так, завжди в чомусь і комусь винні, навіть дитину не так назвали.....
ехх
Я чого Марі питаю за підслуховування.....
Бо в мене скоро на цьому фоні депресняк почнеться...я вже хотіла тему створити, та все не зберу думок докупи...

[Melisa]

А що тут думати? Ми живемо з моїми батьками. В будь-якому випадку є свої "+" і "-". Про це вже я якось писала в котрійсь з тем. Але на днях мені в голову прийшла думка: треба сприймати все так, як є і дякувати Богу за те, що саме так склалось. Поки ми не навчимось по-справжньому любити дім, де живем, нічого у нас не зміниться на краще. Мої батьки не втручаються у виховання нашої дитини, а якщо щось таки і є, то я одразу про це повідомляю і наступного разу все інакше. Деколи буває, що мама втручається у суперечку мою з чоловіком, про це їй також кажу. Розмова завершується. Вона розуміє, що не має права так робити, але це ж материнське серце! Я, напевно, такою ж буду. :)
Висновок: нам треба навчитись жити з тим, що в нас є. Зі всіх сил старатись підтримувати хороші стосунки з батьками. Бо хто його зна, що там буде завтра? А мама з татом у нас одні, які б вони не були. Усе, що вони роблять-з любові до нас, своїх дітей (чи онуків). Пригадались пісня у виконанні Н. Яремчука:

Знайдеться на усе причина,
Для тишини і для грози.
Та дивиться синок очима,
А в них дві крапельки сльози.
І крізь образи і розлуки
Печаль дітей знов нас пече.
Їм треба материнські руки,
Їм треба батьківське плече.

Приспів:
Батько і мати, два сонця гарячих,
Що нам дарують надію й тепло.
Батько і мати, у долі дитячій
Треба, щоб кривди між них не було.

В душі то пісня солов’їна,
То злякано сичі кричать.
Щоб не кришилася родина,
Нам треба вміти і прощать.
Нехай людські любов і шана
Осилять всі шляхи круті.
Бо в дітях ми себе лишаєм,
Себе продовжуєм в житті.

[mari]

Шлюб- спільне життя-це запрошення Богом 2 осіб до спільного танцю. Цей танець не танцюється усією родиною.
В традиціях є звичай стелити рушник і ставати на нього молодятам.В цей момент, коли ця нога туди встає, це символічно відрізає цих 2 людей від їх батьків, братів, родини. Батьки- не є базовою родиною.
Базова родина- це БОГ, чоловік і дружина. ВСЕ!!!
Так батьків треба любити, поважати, допомагати, але не ЛІКУВАТИСЬ В НИХ. Адже якщо у вас болить зуб- ви ідете до стоматолога, а не пожалітись мамі чи татові. Тому і свої особисті хвороби треба вирішувати у своїй сім"ї. А в багатьох виникає так: Я не хочу вирішувати свої особисті проблеми, хай батьки за мене їх вирішують- дають гроші, купують роботу, доглядають дітей, варять їсти. Але -це не любов. Це- егоїзм.

Головне-знайти гармонію у своїй сім"ї, і тоді і батьки дивлячись на вас будуть щасливі.

Це важливо збагнути і виконувати. І не має значення вагомого в такому випадку чи ви живете разом чи окремо. Ознайомте батьків з своїми правилами і попросіть їх не втручатись у Вашу сім"ю. Розумні дорослі люди- ображатись не повинні. Якщо ж живете окремо- то не бігайте пожалітись на усе на світі. Шануйте один одного в своїй сім"ї і Вас будуть шанувати.

Повірте, що якщо б мами і татусі не мали такого прив"язання і втручання в життя своїх дітей- багато б розлучень можна було б уникнути. А ці ролеві ігри треба грати ще до весілля, до пологів.... Щоб кожний знав своє місце..

[мешканка]

ми теж окремо живемо.
але зараз це питання чогось стоїть гостро...
не такі ми як треба, все робимо не так, завжди в чомусь і комусь винні, навіть дитину не так назвали.....
ехх
Я чого Марі питаю за підслуховування.....
Бо в мене скоро на цьому фоні депресняк почнеться...я вже хотіла тему створити, та все не зберу думок докупи...

Ная, я з першою доцею все сприймала дуже боляче, а після другої-почала більш філософськи відноситись і до самого життя і до різного роду таких нюансів...Зате в мене тепер є "фішка", якщо щось "не так", кажу..."а з Яринкою моє виховання дає непогані результати, правда"...от і все.

[Alisa]

Мені дуже сподобався допис Марі :good: Треба його роздрукувати і заховати з приміткою "Відкрити через 20 років", коли я сама буду потенційною свекрухою :D

В мене частенько виникає відчуття, що в нашій країні діти (а особливо сини) взагалі не дорослішають і не мають на це права, бо батькам тоді не буде чим себе зайняти на старості років . Така розповсюджена ситуація, коли свекруха повчає чиюсь дорослу доньку за те, що вона не так доглядає її дорослого синочка

[Chocolat]

Натрапила на цю тему і на очі навернулись сльози...
мабуть десять років назад мій допис був би схожий на ваші. Так хочеться самостійності. щоб не втручалися, не повчали...
Старшого сина вибавили мої батьки. Тобто усі ми разом, усі дружною родиною. Звісно не обходилося і без конфліктів, непорозумінь...Коли малому виповнилося 3 місяці я уже вийшла на роботу і його бавила БАБУСЯ, моя МАМА.
Пройшов час, ми стали жити окремо, батьки приходили вгості, а ми до них... Народився меншенький. І от, коли маленькому виповнилося 3 місяці, моєї МАМИ не стало.... І другий синочок уже не знатиме любові і ласки БАБУСІ...
Шануйте ваших рідних, повірте і навіть тих повчань і втручань іноді бракує....