Nymydora написав:Люб, а тебе ніколи твоє ім'я не дратувало? не хотілося чогось рамантічіскаго? Емілія-Антуанетта напр :grin:
свят свят свят тьху тьху тьху шоб мене током шандарахнуло, но не Емілія-Антуанетта

. Нє, колись в дєцтві, може й дратувало - щас уривками пів жизні воопше помню, тому не буду брехати. Але. в принципі, шоб аж дратувало, то певно ніколи. Ти шо. Це ж так круто було знайомитися з пациками. Кажу - Люба. А всі зразу - ооо, Любоооов :-| :oops: . Дратувало лише коли полувипивші гопніки десь на діскатєці при знайомстві починали співати "Ах Люба люба любовь, ти подожгла мою кровь" :mrgreen: :mrgreen: :mrgreen:
А ще є один знайомий (його батько був кримінальним автарітєтом, тому й в нього словарний запас не надто красочний), котрий цьогорічне літо при кожній нашій зустрічі співав "Ах люба люба любонька. целую тєбя в губоньки" :mrgreen: :mrgreen: :mrgreen: не гооооодна :mrgreen:
Дуже пре, коли близькі мені люди, зазвчиай чоловіки, починють придумувати різні варіації на тему мого імені. То так миииило :-|
Наприклад млію зараз, коли один знайомий кличе Любаша. Ну просто він єдиний, хто так кличе. Колись лише вчителька з танців так казала. Авона для мене дрога й понині. Тому певно й той знайомий получив такий пачьот, бо так мене кличе
Або, ще один - каже Лю. Ммм. то просто лише в особливих випадках, тому тожу люблю :-|
Ну і взагалі, хто б з моїх знайомих як мене не називав - у всіх воно по різному мило виходить. Ну бо ж любов - слово яке кожному близьке ;-)
ну але бували моменти житті, коли хотілося хоч на секунду мати не так інше ім'я, як просто яесь казкове. Наприлад Канстанція :oops: :oops: :oops: . Але то не так шоб дуже хтілося, просто думалося собі - шо прикольне і нестандартне. Хоча я свого імені не цуралася ніколи. Воно не було популярним, тому в класі по п'ять Люб не сиділо :grin: