Родинний форум "Сімейка"

...Молода жінка, киянка тридцяти років. Ім’я її називати не будемо. Вона була вже кілька років одруженою, і вона, і її чоловік — обоє хотіли дитину. Жінка перенесла гінекологічну операцію. Лікарі попередили: «Хочете народити — покваптеся, не затягуйте». Вона намагалася завагітніти, лікувалася в трьох лікарів. Чоловік перевірився — все в нормі, а дітей не було.

| +

Порадили ЕКЗ. У неї взяли яйцеклітину, у чоловіка — сперму. Яйцеклітина визріла, і в інкубаторі зародилися два ембріони. Їй подзвонили на роботу: «Терміново! Виїжджайте! Треба робити підсадження. Ембріони чекати не можуть!» Кинувши все, примчала в клініку. Підсадження пройшло вдало — обидва зародки ввели в матку, після цього — ще день госпіталізації майже без руху: не дай Боже, щось зрушиться. Потім лікарі розповіли: якщо в перші ж 15 хвилин ембріони не приживуться, то все марно. У неї не прижилися. Коли вона ридала лікарю в трубку, їй відповіли: «Ну що ж ви хочете? Ймовірність не більше 30 %. А ми, лікарі, зовсім не боги».
Самотужки народити не вийшло. Тепер перед ними стояв вибір: або лікуватися і робити підсадження далі, нескінченну кількість раз, або знайти для своєї дитини сурогатну матір.
Вони вибрали останнє. З рідні на роль сурогатної матері не підходив ніхто. Та й з певних етичних питань їм і не хотілося, щоб це була жінка з близького оточення. Краще — зовсім чужа, яку, можливо, ніколи в житті більше бачити не будуть. Невдовзі підходяща кандидатура знайшлася: 32-річна провінціалка, одружена, має двох дітей і... великі матеріальні труднощі.
«Коли мені запропонували виносити чужу дитину, я була шокована: як таке можливе? — розповідає Надія. — Але поступово, ближче познайомившись з потенційними батьками, стала їх розуміти. І те, що вони вибрали на роль сурогатної матері саме мене, вже не дуже дивувало. Вони знали, що я здорова, маю сім’ю і дітей, тож претендувати на їхню дитину не матиму потреби. Так, чималу роль тут відіграли гроші. Сума, яку вони мені запропонували, у той час могла витягти нашу сім’ю з тієї прірви, в якій ми опинилися. Чоловік, працюючи на заробітках за кордоном, дістав важку травму спини. Йому необхідна була термінова операція, але коштувала вона чимало. Якщо не зробити операцію, то залишиться інвалідом на все життя. А що буде з нашими дітьми, яких треба поставити на ноги? Тож все обміркувавши, я зважилася. Мною керували два прагнення: врятувати чоловіка і допомогти тій сім’ї пізнати радість батьківства.
Чоловік, правда, довго вагався, коли я йому розповіла про все, та врешті-решт погодився з моїм рішенням.
Оформляти угоду юридично ми не стали, домовилися на «чесному слові». Наші спільні знайомі, через яких фактично ми познайомилися, дуже добре про них відзивалися, тож підстав не вірити їм у мене не було. У київській клініці я пройшла всі обстеження, потім відбулося саме запліднення, два тижні я пролежала в клініці під наглядом лікарів. Ще десять днів пожила у цієї пари і повернулася додому. Про те, що я вагітна чужою дитиною, знали лише чоловік та мої батьки, які мені у всьому допомагали. Ніхто більше про мою вагітність не знав і навіть не підозрював цього. Благо, була холодна пора року, то пальто прикривало мій живіт.
Батьки дитини двічі на місяць приїжджали до мене, давали гроші на продукти, навіть приносили гостинці моїм дітям. За місяць до пологів я поїхала в Київ і жила у них. Народжувала я з допомогою кесарева розтину, так вирішили ми спільно. Прокинулася після наркозу, а дитини вже нема...
Народжену мною дівчинку я бачила у її батьків вдома. Вона дуже на них схожа, що й не дивно, адже вони її біологічні батьки. Коли я побачила, яким щастям світилися очі матері й батька, то відчула аж гордість за те, що це я їм подарувала таке щастя. Чи має хтось моральне право засудити мене і їх за такий вчинок? Гадаю, ні...»

Цікава історія, дуже зворушлива....мені б для такого напевно бракнуло терпіння незнаю чи сама б могла погодитись і наважитись на таке Проте яке велике щастя жінка принесла в сімю

мозгами розумію, що це вихід для батьків мати дитя, хоча, можливо якщо Бог дає таке випробування, то варто нести свій хрест. Але тоді чому у Старому Завіті (Буття, 16) написано, що Сара, дружина Аврама, була безплідна і найняла свою служницю Агар, щоб вона виносила дитину Аврама. «І сказала Сара Авраму: ось, Господь уклав чрево моє, щоб мені не народжувати; ввійди ж до служниці моєї: можливо, я матиму дітей від неї. Аврам послухався слів Сари». Похилий вік Аврама (86 років) не перешкодив зачаттю, у Аврама й Агарі народився хлопчик, якому дали ім’я Ісмаїл. Сара прийняла його як рідного сина. Цікаво як тим мамам віддати виношене під серцем дитя. Хоча, знову таки-лишають на вулиці рідних кровинок, а це все таки чужа.

так то воно так
але щось мені підказує, що в конкретно описаному випадку інстинкт збереження життя родини переміг материнський. хоча не факт, що та жінка дозволила йому виробитися.
є емоційні люди, є раціональні. от якщо вона відноситься до других, то її голова не дала перемогти емоціям

в цьому випадку я не можу засуджувати, бо якби ТТТ була така ситуація, то вчинила б так само

krapk@ написав:Цікаво як тим мамам віддати виношене під серцем дитя. Хоча, знову таки-лишають на вулиці рідних кровинок, а це все таки чужа.

як чужа?! по генам?
"отец не тот, который родил, а тот, который вырастил" - тут двояко! 9 месяцев ребенка вынашиваешь! в этом ребенке КРОВЬ пусть и суррогатной МАТЕРИ, которая родила!!
я думаю, если была бы возможность спросить у новорожденного, кого он считает своей матерью - ту, которая "материал" дала, или ту, которая выносила и родила, он выберет вторую.

Уже тут где-то была тема про это.
Я не против суррогатного материнства как такового.
Лично сама (по крайней мере, на данном этапе) на такое не пошла бы, не смогла бы отдать ребенка, хоть и "чужого", но которого вынашивала, с кем разговаривала, кто во мне толкался, развивался, жил.. который через меня родился. Связь есть.

Згідна з Shalimar. Я б не змогла віддати дитинку, яка в мені росла, копалася, з якою я розмовляла, гладила через животик...
З іншого боку, якби я не могла мати діток, то можливо і пішла б на такий крок.

Дуже зворушлива історія.
Сурогатна мати з самого початку знала, на що погоджується, тому хоч і тяжко, але готова була віддати дитя.

Я підтримую сурогатну маму обома руками. Такі жінки просто повинні бути в нашому суспільстві. Єдиний нюанс - робити це вони повинні не тому що у них фінансова скрута, а в першу чергу тому що вони хочуть допомогти бездітній сімї мати дитинку. Я б сама ніколи не змогла віддати дитинку, яку носила під серцем, але є жінки в яких просто покликання дарувати людям щастя. І тих грошей мало щоб оплатити їхній внесок в сімю.

Галина написав: Я б не змогла віддати дитинку, яка в мені росла, копалася, з якою я розмовляла, гладила через животик...
З іншого боку, якби я не могла мати діток, то можливо і пішла б на такий крок.

аналогично
мне проще было бы воспользоваться услугами суррогатной матери, чем самой ею стать

Розумію обидві сторони. Розумію, що можливо Бог випробовує людей, щоби вони очистили свої душі і тоді подарує їм щастя батьківства.
Та для близької мені людини, я б змогла виносити дитину. Тому що це найбільше щастя бути мамою.... Дитина отримає вдвічі більше любові, від обох мам. Навіть, якщо із першою більше не побачиться, вона завжди буде слати їй теплі думки...