Liza » 01 грудня 2011, 19:16
після того, як мій синичко захворів із госпіталізацією (я уникаю називання діагнозу зайвий раз. а ще йому в нас на форумі присвячена тема), я зрозуміла, як сильно боюся втратити його. лікар із швидкої допомоги налякав, що колись такого лікувати не вміли, то ж і наслідки були віповідними. довгий час після цього я дуже боялася зайвий раз розізлитися на дитину. зараз таке буває, бо в нього нелегкий характер (моя мама каже, що я в дитинстві була спокійнішою), але стараюся заспокоїтися швидше - я боюся знову розгнівити Бога своїми негативними емоціями.
зараз навіть буває, що я скучаю за малим, поки він спить вдень, хоча зайнятися завжди маю чим, ане думаю "о ніііі, вже прокииииинувся... чому ж так мало спав??!!!". я часто по особливому тішуся, коли він прокидається.
я не знаю, чи підходить моя історія під цю тему. але дуже захотілося висловитися. якщо треба буде - можна кудись перемістити мій комент, я не проти.
мама-спецназ