Родинний форум "Сімейка"

Багато з користувачів цього форуму - люди віруючі, правда? Хтось більшою мірою, хтось меншою, але всі ми, як мінімум з дитинства, знаємо про те, що Бог існує. Комусь про це батьки розказували, хтось десь читав. А хтось відчував його існування власною душею та серцем. Так от, бувають випадки в житті багатьох, коли ми стикаємося з чимось таким, чого пояснити не можемо, або пояснюємо по своєму. І бувають такі випадки, які християни називають Божою милістю, чи сходженням Святого Духа, чи просто - існуванням Бога. Чи були у вас в житті такі моменти, котрі дозволяли вам з впевненістю заявити - так, Бог таки існує!? Чи були моменти, коли ви просто відчували його присутність, опіку, чи можливо підтримку?

[youtube]<iframe title="YouTube video player" width="480" height="390" src="http://www.youtube.com/embed/cyheJ480LYA" frameborder="0" allowFullScreen></iframe>[/youtube]

Особисто я дуже сильно відчула підтримку, коли народжувала перше дитятко - свою Софійку. Ситуація була складна, лікарів наді мною аж 7 штук стояло, але мені пологи пройшли, як ніби кіно дивилася - швидко, малоболісно і лежачи :) . А все тому, що в цей час, на недільній Службі за нас з доцею молилися аж два храми Тернополя. Реально я відчула це.

Вдруге я зрозуміла, що не лише я керую своїм життям, коли потрапила в гінекологію з другою дитинкою - Юрчиком. Сталося своєрідне чудо, яке лікарі пояснити не могли, а я пояснювала знову ж таки силою молитви

Я вірю, знаю, що Він є.
Було багато випадків, коли відчувала присутність, багато приходило відповідей на мої запитання і багато чудес було, коли я відчувала, що через молитву йде спілкування з Ним, і Він таки мене чує, бо після того ставалось те, про що я просила.
Але най-найсильніше- то вагітність і пологи. Особливо пологи, коли я просто таки відчувала Його присутність.

Не буду оригінальною . Найближче стала до Бога під час вагітності .Якесь таке повне усвідомлення прийшло . І від тоді відчуваю себе і сімю ніби справді під опікою . Раніше вірила , ходила в церкву , але якось не так все було , поверхнево . А тепер багато чого змінилося вмені в поглядах в цінностях . раніше думала , що я наймудріша ,бо почиталапару книжок , погортала інтернет , і розставила всі крапки над і . А насправді зараз розумію , що своїм розумом нам просто неосягнути тої величі .

Коли в перше в житті прийшла до костелу на Службу Божу... Таке враження було, що додому повернулася... Але я почувала себе такою негідною тієї любові, що зринула на мене... Я ревіла всю літургію... А коли всі навколо почали повертатися до мене, передаючи знак миру... Мабуть, в мене не було більшого потрясіння ніж те, що я відчула тоді...
А ще чудово пам'ятаю, як вирішувалось питання з квартирою... Ми з майбутнім чоловіком жили тоді в Києві на квартирі і наша добра хазяйка виставляла нас на вулицю. В нас був буквально тиждень часу і обмаль коштів. Коли залишалось вже днів чотири і в нас не було жодних варіантів, я сказала: Боже, ніхто нам не в змозі допомогти, крім Тебе... І просто наступного дня нас разом зі ще кількома ледве знайомими людьми прийняла абсолютно незнайома, але просто суперова(!) жінка, і ми оселилися впятьох в трикімнатній квартирі за просто смішні для Києва гроші...
Ну а про вагітність та пологи я взагалі мовчу... Мені здається, що це такий час, коли жінка особливо відкрита на Бога і Його ласку, якщо, звісно, вона її шукає... Так само і чоловік тієї жінки... Адже що як не чудо - зачаття та народження дітей?.. :-| І зараз, дивлячись на своїх дітей, я розумію це з не меншою ясністю.

Найближче відчула Бога, коли їздила на прощі в містечко Тезе (Франція. Можливо хтось з форумчанок бував,бо з Тернополя також такі поїздки організовують). Атмосфера, що там панує, ні з чим не зрівняється :-|
Була у Фатімі і Люрді, але через те, що там розвинули бізнес на релігії, мені не сподобалось. Ті багато численні магазинчики руйнують святість місця.

Mary Awa підтримую. Шкода, звичайно, але від того нікуди не дітись...адже багато хто їде в святі місця не в пошуках духовного збагачення, а так, аби подивитись от на них і бізнес гарний робиться.

Ще мене дивують люди, що ходять до церкви зібрати "плітки", щоб потім мати про що говорити: хто в чому був одягнений, хто коли перехрестився і т.д. Мені здається, що це ще більший гріх, ніж взагалі не йти до церкви. Просто вдома щиро помолитись. Та й священників, таких справжніх, що висвятились за покликанням серця, дуже мало. Хлопці йдуть в семінарію, бо це престижно :(

Я також неодноразово відчувала Бога поряд з собою, його проведіння. Коли переїхала до Житомира, то було страшенно важко, чуже місто, чужі люди, інший менталітет, і ще до всього не знала, що є наша рідна Греко-католицька церква. Тривалий час була без роботи, ще діток не було, то мала чимало часу на роздуми, на душевні переживання, і таким чином Бог привів мене до глибого покаяння. Раніше також ходила до церкви, сповідалася, але такої глибокої віри не відчувала ніколи, а тут під впливом тих труднощів, справді усвідомила ту Божу любов і те, що наскільки я не гідна тої любові! Пішла до Костелу сповідатися, а тут на сповіді мені священник каже, що в нашій церкві в неділю відправляє греко-католицький священник! Я так втішилася, що не було слів, щось рідне і близьке серцю і в Житомирі є! Поважаю всі віри і конфесії, але вихована все-таки в греко-католицьких традиціях. А другий раз відчула любов і милосердя Матінки Божої, до якої щиро молилася, коли була вагітна, і коли мені поставили практично вирок для мене, дуже тяжку і невиліковну хворобу. Дуже переживала, але саме в той час повністю довірилася Марії, і вона своїми безцінними молитвами врятувала мене! То було справді чудо, хоча можна розглядати це, як помилковий перший аналіз і діагноз, але я вірю в силу молитви!!!

Сьогодні рано в ранці о 6.50 чекала на таксі щоб до церкви встигнути на 7.00. Світив дуже гарний молодий місяць , як у казках, і в церкві було добре, взяла вифлеємський вогонь миру, принесла свяченої води і готую салати.
Ніби й звичний день, але ні- особливий кожен день коли ти з Богом разом.