Родинний форум "Сімейка"

У мого Юри (5 років) на вечір був надзвичайно романтичний різдвяний настрій..... розказував про те як буде за мною сумувати як я помру збирався з бабцею і татом вибирати мені труну і місце де мене закопає. Коли я уточнила, що бабця мала б померти раніше теоретично, він засумував що прийдеться без бабці вибирати. Я просила вибрати простеньку труну, він казав що вибере красиву , бо ж я буду бачити. Отак от. І памятник мені поставить. І молитися буде, щоб я на небі здоровою була!
Ну коли ж, як не на Різдво, пра?

шо це його так надихнуло?
моя Дарця хоче бути вічно молодою і не помирати. і ми маємо не помирати. казала шо придумає спеціальні уколи

Ми почали Біблію читати, правда з Нового завіту, бо дуже його зараз цікавить. Грається вертепом, ну і читали пару релігійноспрямованих історій. То оце сьогодні читали про дочку Яіра. Ісус її оживив. Напевно через це. Правда потім ще читали Хто зробить сніг, але видно не так зачіпило

Natalinda написав:У мого Юри на вечір був надзвичайно романтичний різдвяний настрій..... розказував про те як буде за мною сумувати як я помру збирався з бабцею і татом вибирати мені труну і місце де мене закопає. Коли я уточнила, що бабця мала б померти раніше теоретично, він засумував що прийдеться без бабці вибирати. Я просила вибрати простеньку труну, він казав що вибере красиву , бо ж я буду бачити. Отак от. І памятник мені поставить. І молитися бубе, щоб я на небі здоровою була!
Ну коли ж, як не на Різдво, пра?

От та дитяча флософія, часом як щось скажуть... І пояснити не можливо, бо не все розуміють.

і мій сьогодні видав, що буде любити мене як помру

Ого,такі високі теми піднімають
Наша думає,що ми не будем помирати.Знає,що то старенькі бабці вмирають.

В мене чомусь від таких тем мороз по шкірі. Я коли Вероніку народила, моя Діанка постійно ходила і говорила: "Мама, коли ти помреш я буду Вероніці мамою буду годувати її своїми цицями". Мене чогось аж трясло від таких балачок.
Наталя, теж цікаво яка у вас Біблія. Я би своїм теж хотіла. Мала колись свої дитячі, дуже гарні, але в селі моя тітка все що їй заважало попалила. Всі мої дитячі книжки іграшки згоріли...

Галина про Біблію відповіла тут viewtopic.php?p=298689#p298689

Доречі ми не тільки про дочку Яіра, яку Ісус оживив, прочитали в той вечір, і а про те, що роблять сніг кроти, які помирають. Я щось забула на чому ми закінчили читати "Хто зробить сніг".

Чоловіка то прям аж трясе від таких розмов)))) Ну але вони в нас почалися після смерті чоловікової бабці. (Юриної прабабці) Бабця (Юрина) дуже переживала і довший час плакала і пречитала, і навіть Юру питала "а памятаєш ту стареньку бабцю, що на ліжку сиділа, її поховали тепер", ... ну і купа сліз. Якось і свекруху не хотілося ображати, але і оце плакання малій дитині мене бісило, то таки попросили щоб вона трохи контролювала емоції. Мене перші рази то теж так трохи страшили такі розмови, але розповідала все, про що питав. Зараз з гумором ставлюся))))
Запитувала його навіщо йому це все знати) - "А як мене мої дітки будуть питати, то я як їм розкажу?" - дійствітєльно
Він зараз знає що помирають всі. Переважно помирають старенькі, або ж на війні, або ж тяжкохворі. Але напевне я поспішила з тим що і я стану старенькою)))))) бо дитина вже не раз чуть не питала "коли?"))))) знаєте як в анігдоті))))) "мамо, я на цвинтарі за місце домовився, щоб на пятницю були готові"

Що розповідаєте діткам ви? Коли вони почали цікавитися? Рзкажуєте про життя вічне, чи про реінкарнацію?
З якого віку вважаєте доречним/потрібним брати дітей на похорон?
Я не одноразово спостерігаю досить малих дітей, дошкільників....чомусь думаю що це зайве

в мене як тато помер, то так сталося що якраз мала була з свекрухою - то вона не чула і не бачила як я плакала. ми їй нічого не казали. але вона вже досить доросла і почула, як я з кимось про це говоила і почала питати як то "помер".
потім ми її взяли на 9 днів. ну і коли вже всі на цвинтарі були, віддавали шану, співали жалобних пісень - моя дитина собі надумала танцювати під ті пісня, я її троха шаплата і тихенько гарчала. а тоді вона вирішила на весь голос запитати:
- "Мама, а що це таке? нашо так багато квіточок?"
- "То могила діда Славка. Він дуже хворів і помер"
- "І шо? Його тут закопали?"
- "Так!"
- "А там кого закопали?" (показує пальцями на сусідню могилу - якраз моя бабця, яку тоже звали Уляна)
- "А там баба Уляна"
- "То шо тебе туда закопали??? "

Всі сміялися

Потім десь місяць вона мене тероризувала "Коли баба Женя народить діда Славка, бо я вже скучила за ним"
Майже місяць прийшлося пояснювати, що баба Уляна - то не я і мене там не закопували, і діда Славка я не народжувала Добре що мамина мама ще жива - бо я вже незнаю як би я мала їй пояснювати
ще кілька разів були в неї такі запитання: "А коли я помру, то ти мої чорні капчики з квіткою (або іграшки) кому віддаш?" Я питала, а кому вона хоче щоб віддала - казала що нікому, то я пообіцяла залишити собі
За те що я чи її тато має помирати - вона ще не додумался

Кілька разів бачила меленьких дітей на похоранах - це дуже важко. Не вважаю це доречним. Краще знайти кого небудь (сусідку, няню, коліжанку) але не брати малечу на похорон. В нас в селі одну дитину мусили водити до лікаря (тільки щось я не зрозуміла ту жінку чи то до психолога чи до психіатра) - після похорону прабаби дитина дістала такий сильний стрес
Доречі коли мені було 5 років, а братові 4 - нас мама тоже взяла на похорон нашого прадіда Я не памятаю емоцій, але добре памятаю машину, купу людей, гріб і діда

на запитання "що далі???" - то розказую, що того хто помер закопують в землю, а потім він стає невидимим як привид (Каспер) і прилітають ангели і забирають його на небо, там високо над хмаринками.
Поки їй вистачає цієї відповіді.

а нещодавно спитала "нашо тих хто помер закопують в ямку?". Я їй пояснила, що така традиція і так треба. ЇЇ та відповідь не влаштувала. Зате коли я скзала, що якщо не закопувати - то ми не будемо мати де ходити - бо ж вони всі будуть лежати тут біля нас, і треба буде переступати і перелазити через всіх - то її то влаштувало