Я фактично щодня стаю свідком психологічного насильства. В моєї доці в школі є однокласник. Від нього відмовилася мама, коли він родився і його виховують бабуся з дідусьом. Я не знаю тої бабусі, але дідусь щодня дитину і приводить і забирає. І щодня на нього кричить

. "Ти чого зошит не в ту кишеньку поклав? Йди бігом зі мною за руку! Йди бігом сюда! Як ти мене вже заманав! Я тобі сказав...! Подивися - всі такі, а ти отакий"...
мені так сльози в горлі стють, коли я то бачу, шо аж самій хочеться шось добре для тої дитини робити. А зробити не можу нічого. Дідуся можу зрозуміти - мабуть йому не легко живеться, адже виховувати малу дитину, яка шумить, бігає, кричить, то ж хлопчик... Дідові може вже спокою хочеться. та й не рідна то дитина. А внук... Думаю, він і до дочки не мав сильного батьківського інстинкту. якшо до малого так кричить. Зазвичай дідусі більше навіть внуків люблять, ніж дітей. Але тут певно ні тих ні тих не вийшло. В жінок материнські інстинкти бувають мертві. А шо ж дивуватся чоловікам?
Але боюся, шо виросте з того хлопця. Бо поваги до діда він не має. Завжди намагається від нього втікти... А шо ж буде в підлітковому віці? Плюватиме він на тих своїх вихованців і думатиме - краще б не родився, ніж жити з цими старими :istereka: . Полюбе попаде в погану компанію. бо має і схильності до всяких бійок класі. Хоче кудись виразитися мабуть. Не думаю. що він захоче в ранньому віці піти на роботу і заробляти на себе і на тих бабу з дідом. Не уявляю, як живуть такі діти. Ті старі вбивають в ньому всяке прагнення бути дитиною і всяку самостійність
Отака от печальна історія. Я коли вперше таке побачила - була просто в ужасі.
