Поділюсь роздумами і переживаннями. Колись давніше читала форумську тему про небезпеки у воді. По моєму Марі писала про те, що людина, яка тоне, не завжди кричить про допомогу і сторонні не завжди здогадуються, що людина потребує допомоги. Тоді якось це не могла сприйняти - раз небезпека, то людина кричить бовтається... На днях переконалась. Були з сусідами в сауні ( я, до речі вперше
), в Глобусі. там є басейн досить глибокий. Я плаваю так собі, то плавала попри бортик. А потім розмовляла з чоловіком і бовталась коло бортику. Якось невдало порухалась у воді і відчуваю, що не можу втримати рівновагу. І так, і сяк - не вдається. Крикнути реально не можу. Паніка. Рухи різкі. Страшно. Допомогло те, що подумала "Я ж щойно плавала і трималась добре на воді. Я зможу." Коли змогла розслабитись, то змогла дістатись бортика. Коли сказала чоловіку, то він казав, що навіть не помітив, що щось не так... Отаке.
Дозвольте собі йти по шляху, який робить вас щасливим, не засуджуючи і не картаючи себе за зроблений вибір.