nadusha » 21 червня 2013, 07:57
Таке надибала ВК, згодна з усім, крім останнього абзацу. Різко, але в точку.
Остання краплина моєї терпимості.
Вам доводилося чути про соломинку, що може поломати хребет верблюда? Або про краплю води, що зносить дамбу і затоплює цілі міста? З почуттями часом буває так само - роздратування накопичується роками, поступово трансформуючись у озлобленість, яка, у свою чергу, переростає в чисту, незамутнену, люту ненависть, що наповнює тебе і вирує в очікуванні останньої краплі. Краплі, яка переповнить чашу терпіння, зруйнує греблю толерантності, терпимості та ..........
До дому від бабусиного села вирішив їхати на електричці. На маршрутці трястися більше години, а залізницею - двадцять хвилин з вітерцем і на трамвайчику декілька зупинок . Вагон не те щоб битком, але вільних сидячих місць вже майже не залишилося, а в тамбурі просторо і народу немає. Плеєр у вуха, погляд у вікно, поїхали. Одну зупинку після моєї мужик зайшов. Років за тридцять трохи, високий, плечистий, з невеликим пивним черевцем. Сорочка, турецький светер, нечищені черевики, в руці недопита пляшка "1715". Став навпроти мене і відразу ж закурив. Настрій почав псуватися.
- Пробачте, а на вулиці Ви покурити не могли?
- ШО?
- Тут, кажу, палити не можна взагалі-то. Та й мені Вашим димом дихати теж радості мало.
- Не нравиться - не дихай.
Хвилина мовчання. Курець могутнім ковтком допиває пляшку і ставить на підлогу. Ставить ніяково, пляшка, гойднувшись, падає на бік і підкочується до моїх ніг. "Хлібороб" задумливо курить, демонструючи свою абсолютну непричетність до безхазяйної тари.
- Шановний, Ви пляшку упустили.
- Шо?
- Сміття, кажу, в урну треба кидати.
- Тут урни немає.
- На станції є. Доїдете куди треба і викинете по дорозі.
- Слухай, шо тобі нада? Чо ти до мене докопавсі ?
- Я не люблю, коли навколо сміття валяється.
- Так візьми і викинь, я шо, крайній тобі?
- Але це ж Ваша пляшка.
- Ти достав мене вже зі своєю пляшкою, тобі треба - ти і викидай, можеш хоч в дупу собі її засунути.
- Але ...
- Іди ти на*** ** ****! Зрозумів? на *** !
Роздратований пасажир відійшов в інший кінець тамбура і повернувся обличчям до вікна. Пляшку він не підняв. Її підняв я. Три швидких кроки, розмах. Пляшка чомусь не розбилася. Потерпілий почав повертатися. Підсічка, удар ногою, серія ударів в голову.
- У дупу, кажеш?! Зараз засуну! Тільки тобі ! Лежати, я сказав !
Чиста, незамутнена, люта ненависть ... Електричка під'їхала до станції "Суховоля" і зупинилася. Насилу, але змусив себе зупинитися і я. Вискочив в послужливо відчинившіся двері на перон. У руці порожня пляшка. Викинув до урни. Лють поступово вщухала, відповзуючи кудись в глибину підсвідомості, на задвірки душі. Гребля не завалилася. Мабуть доглядач просто відкрив кран і злив надлишки, щоб не доводити рівень до критичного. Тепер місце є, резервуар вмістить ще не одну краплю. Тепер він, мабуть, витримає і дощ.
А неподалік, у тамбурі набирає швидкість електрички, скинута ненависть, що невидимою калюжею розтікалася по підлозі, просочувалася в щілини і, розпадаючись на краплі, спрямовувалася до землі.
Кап.... Червоний сигнал світлофора. Машини завмерли. Водійські двері джипа відкриваються, і тонка ручка з наманікюреними кігтями виставляє на проїжджу частину паперовий макдаківскій пакет зі сміттям.
Кап....... Молода сім'я відпочиває на березі "Наварії". Їдять, п'ють сік. Сміття акуратною купкою складене під деревом.
Кап...... Гуляю з синочком у парку. зелений травяний килим рясніє картоном відпрацьованої китайської піротехніки та одноразовим сміттям.
Кап..... Роботяга, йдучи через двір, кидає недопалок у дитячу пісочницю.
Кап....... Гламурне кісо чистить фісташки на тротуар проспекту Шевченка .
Кап....... Дитина ліпить жуйку на сидіння автобуса.
Кап...... Розбита пляшка в озері Стрийського парку.
Кап..... Гора недопалків на сходовому майданчику.
Кап..... Калюжа сечі в ліфті.
Кап..... Пивні банки в лісі.
Кап...... Порожня пляшка на розділовій смузі.
Кап...... Напис на стіні під'їзду.
Кап. Кап. Кап ...
Таких як я, насправді багато. Мільйони людей, яким не до вподоби той свинарник, в якій ви, безвідповідальне бидло, перетворюєте наше місто, наш ареал проживання. Людей, для яких слова ввічливість, охайність і соціальна відповідальність ще не втратили свого значення. Ми не гринпіс, ми не прибираємо за вами лайно і не підтираємо ваші брудні дупи, ми просто вчимо своїх дітей любити і поважати себе, свій будинок, свій світ. Але хто знає, можливо саме завдяки таким як ми, людство ще поки не захлинулось у нечистотах. Нам нічого протиставити вам, хамським скотам з повадками земляного черв'яка і інтелектом мавпи, проте ...
Якщо коли-небудь ви побачите у випуску новин спотворений труп, нафарширований пакетиками з під чіпсів, з набитим недопалками ротом, і пивною пляшкою, що стирчить з дупи - задумайтеся, чи не було вашої краплі в тому ревучому потоці, який змів греблю чиєїсь терпимості .
P.S. Всіх не перевиховаєш. Але якщо кожен не буде смітити сам і навчить не смітити своїх дітей, то ситуація мала б покращитись. Про дітей то непросто... Вчу-вчу свого Артема, що сміття в смітник, а вчора на вулиці пригостили його цукеркою, то кинув папірець на землю. Після мого зауваження відніс в смітник, але мені було неприємно, що ще в нього не стало це звичкою...
Дозвольте собі йти по шляху, який робить вас щасливим, не засуджуючи і не картаючи себе за зроблений вибір.