Вірші, есе

[nadusha]

Всі ті, що нарікають: "Світ пустий",
Гасіть, будь ласка, порожнечу в своїх душах.
Є ті, хто до чужих нещасть німий,
Але Земля сповна і небайдужих.

Не замикайте людство на замок,
Що хтось давно назвав стереотипом.
Зробіть до ідеалу бодай крок,
І все лихе провалиться зі скрипом.

Не відмовляйте тим, хто у біді.
Даруйте усмішку усім похмурим лицям.
Свідомо снуйте погляди тверді,
Черпайте щось безцінне у криницях.

Навчіться мріяти й знешкоджуйте страхи.
Не бійтеся невдач чи жартів неба.
Любіть життя і, попри всі жахи,
Малюйте світ, почніть з самого себе.

© Надя Суха

[irinka]

ОСіННіЙ ДіАЛОГ

– Агов, привіт. Ну як у тебе справи?
Давай, підем… кудись попʼємо кави,
Розповідай, життя як? Як малеча?
– Літа пройшли, а в серці порожнеча…

– Чого це так, невже ти не щаслива?
– Скажімо так, я щастя своє вбила…
– Е, зачекай, у тебе ж є родина,
Є чоловік, і доля дала сина.

Та й начебто в достатку і у згоді…
Чого ще вам для щастя треба? – Годі.
Ти знаєш сам чого мені бракує.
Мій чоловік щодня мені дарує

Букет з троянд, і одяг від Кардена…
А я завждѝ дурний листочок клена,
Пригадую, отой, такий осінній,
Такий блідий, але такий безцінний,

Що ти мені приніс на першу зустріч…
Пробач мені. Я винна. Біль сліпучий…
Що? Не чекав відвертості такої?
Я каюся. Час рани не загоїв.

– Ну хоч тепер, наважимось, кохана,
Знайти своє те щастя безталанне?
Я теж тебе кохав весь час і досі
Ті почуття погаснути не в змозі,

Є ти і я. А інші не завада,
Син підросте й збагне, що це не зрада.
Це помилка за юності сліпої.
У цім житті, ми – головні герої…

Подув різкий і прохолодний вітер,
З вітрин кафе зганяв відбитки літер.
Вона одна… надумалося знову…
Лиш на столі листочок клена жовтий...

© Роман Хованець

[Сяна]

Владимир Маяковский

Послушайте!
Ведь, если звезды зажигают - значит - это кому-нибудь нужно?
Значит - кто-то хочет, чтобы они были?
Значит - кто-то называет эти плевочки жемчужиной?
И, надрываясь в метелях полуденной пыли,
врывается к богу, боится, что опоздал,
плачет, целует ему жилистую руку,
просит - чтоб обязательно была звезда! -
клянется - не перенесет эту беззвездную муку!
А после ходит тревожный, но спокойный наружно.
Говорит кому-то:
"Ведь теперь тебе ничего? Не страшно? Да?!"

Послушайте!
Ведь, если звезды зажигают - значит - это кому-нибудь нужно?
Значит - это необходимо,
чтобы каждый вечер
над крышами
загоралась
хоть одна
звезда?!

[nadusha]

"Я не кіборг – я вчитель історії.
Я багато читав про війни.
Тут таких, як я, – тисяч сто. І їм
Дуже хочеться бути вільними».

«Я приїхав туди, де ціляться,
Хоч ніхто мене не просив.
Я не кіборг – я хлопець із Вінниці.
В мене скоро народиться син».

«Кажуть, кожен тут буде, і був, і є,
Хоч соромляться – всі герої.
Я ж не кіборг – удома я був водієм
І ніколи не чистив зброю».

«Ми за тих, хто далеко десь там, внизу
Божеволіє від напруги.
Я не кіборг – я плачу, коли несу
Покалічене тіло друга».

Що нам культи осіб і чужих богів?
Вся країна із дня у день
Щиро молиться не за кіборгів –
За звичайних своїх людей.

Тетяна Власова

[nadusha]

Люби мене, в любій халепі,
Мою терпіння - безталанність,
Холодні руки й руки теплі,
В мені відсутня бездоганність.

Люби мене, при деннім світлі
І в темноті мій дотик тіні,
Люби як любиш сонце в літі
І як зимою любиш іній.

Мої рядки, що зараз пишу,
Люби їх суть і беззмістовність,
Мій серця крик і мертву тишу,
Люби мою бувалу гордість.

Люби моє крихке минуле,
Й непередбачену буденність,
Люби мій пульс і амплітуди,
Мою субтильну незалежність.

Кохай відкрито і підпільно,
З любих країв, з усіх усюд.
Кохай мене занадто сильно,
Кохай, як я тебе - усю…

Богдан Рапп

[ІРЦЯ]

Чужую боль порой легко мы лечим —
советы умные и мудрые даем.
А вот свою лечить нам часто нечем.
Но мы же гордые — на помощь не зовем!

За маскою разумности скрываясь
и пряча боль от лишних глаз людских,
от жалости друзей сбежать пытаясь,
летим мы в пропасть с берегов крутых.

Цепляемся за выступы и корни,
за наше прошлое, за краткий светлый миг,
твердим себе: все будет, только помни —
в тебя все верят, не сорвись на крик!
+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

Я так устала сильной быть
И не снимая маски «сильной леди»
Израненную душу на замок закрыть
Переживать сюжет любых трагедий.
Устала делать вид, что я счастлива
Что беззаботна жизни полоса
Доказывать, что я непобедима
Давно уже не верю в чудеса.
Уж лучше буду сильной, чем ранимой
Никто не лезет в маленький мой мир
И спрячусь я за маской, как за ширмой
По жизни я сама себе кумир!

Синюк Ольга

[irinka]

Хочу тебя… Здесь пошлости ни грамма…
Я просто каждой клеточкой люблю…
Ты для меня мужчина лучший самый…
Тебя у прошлых женщин отмолю…

Хочу тебя до колики под кожей,
До бабочек, живущих в животе…
Мы друг без друга жить уже не сможем…
Мы друг для друга – солнце в темноте…

Хочу… любимых губ ещё коснуться,
Растаять там… на белых облаках…
Укутаться в тебя… с тобой проснуться…
Быть линиями на твоих руках…

Хочу в твою бессонницу пробраться
И заменить её волшебным сном…
И без сопротивления сдаваться
В твой плен, где будем только мы вдвоём…

Хочу тебя, как хочет солнце лета,
Как хочет ночи грешная луна…
Хочу в твои объятья быть одетой…
Хочу с тобой до космоса… до дна…

Любовь без страсти – лодочка без вёсел…
А без любви у страсти краток путь…
С тобою мы в душе друг друга носим…
Хочу тебя, люблю… Ты только будь…

[Ameli]

[erinaceus]

Дежавю...

[irinka]

Тебе не раз малюють на папері
І ти дзвениш мільйонами пісень
Для кого ж ти відкрила свої двері,
Що топчуть твою землю і вночі,і вдень?!

Тобі Шевченко малював портрети,
А Івасюк присвячував пісні...
Чому ж ми маєм йти на жерви,
Щоб вільно жити на своїй землі?!

Завжди були ми щирі українці
У нас "Червона рута" і є свій Кобзар
Ми гордо кажем "з Україною у серці"
І знаєм гасло "СМЕРТЬ ВОРОГАМ"

Лише у нас є Леся Українка,
Бо тільки тут колосяться жита...
Чому ж тепер,як тільки впаде зірка,
То ми бажаєм,щоб закінчилась війна?..

Страшне й до сліз болюче слово,
Яке вбиває тисячі твоїх дітей
Вставай з колін!Борися,Україно!
Нехай для нас настане мирний день.

Ми впали духом...та не вмерла воля!
Ми ж не здамось ніколи,краще смерть!
Ти ще побачиш,що всміхнеться твоя доля
І на землі твоїй не буде більше жертв!

Бо недарма ми носим вишиванки
І є у нас два береги Дніпра...
Дай,Боже,українцям все здолати,
Щоб наша Ненька ожила!

І зацвіте у лузі червона калина
І стануть воєдино Захід наш і Схід
Ми-Українці!Ми одна родина!
І хай про це почує цілий світ!