Якось їхала в маршрутці тернопільській і слухала "Роксолану" Загребельного, читали тей момент, де султан страчував свого сина та його маленьких дітей, дивлячись на роботу катів. То ревіла як дурна, вся маршрутка на мене витріщалась

А взагалі аудіокнижки, то класна річ. Колись немаючи родини наводила ранішнюкрасу під різні психологічні тренінги. Тепер щоправда, все більше читаю (і то в планшеті, щоб не бачили, що не сплю допізна)

