Вірші, есе

[mari]

Доторкнися до мене любов"ю-
Ти відчуєш яка я безмежна.
Там на споді, - в душі моїй, добра,
Мила дівчинка... необережно,
безборонно метається світом,
Оббиває колінця- бо темінь.
Перед стрілами- буднями злими
Перероджує серце на кремінь.
Одягається воїном сильним
Надпрозора, тремка оболонка-
У мені дозріває безстрашна,
Безпощадна, палка амазонка.
Гострить зір і чуття непохитна
Пресувора Валькірія- жінка,
Мов тигриця я роблюся спритна-
Перестрибую прірви, затінки.
Упіймай мене дику, нестримну,
Обпали, теплим вогнищем, вигрій...
Розтопи скрижанілії шати,
Замалюй душу в чистий індигій.
Огорни мене, тканим з любові,
Своїм теплим і добрим покровом...
Тільки, чуєш!- розкрилену душу
Не зрани нерозважливим словом!
Роксолана Вірлан

[mari]

Константин Бальмонт
Я БУДУ ЖДАТЬ

Я буду ждать тебя мучительно,
Я буду ждать тебя года,
Ты манишь сладко-исключительно,
Ты обещаешь навсегда.

Ты вся - безмолвие несчастия,
Случайный свет во мгле земной,
Неизъясненность сладострастия,
Еще не познанного мной.

Своей усмешкой вечно-кроткою,
Лицом, всегда склоненным ниц,
Своей неровною походкою
Крылатых, но не ходких птиц,

Ты будишь чувства тайно-спящие,
И знаю, не затмит слеза
Твои куда-то прочь глядящие,
Твои неверные глаза.

Не знаю, хочешь ли ты радости,
Уста к устам, прильнуть ко мне,
Но я не знаю высшей сладости,
Как быть с тобой наедине.

Не знаю, смерть ли ты нежданная
Иль нерожденная звезда,
Но буду ждать тебя, желанная,
Я буду ждать тебя всегда.К

[mari]

Обійми мене, дощ,
Хай душа всі розчинить вікна...
Нехай серце тремтить
У солодкому щемі долонь...
Зацілуй мене, дощ,
Хай сховаю у сонячнім вітті
Найдобріше у світі, сокровенне багатство - любов...
Зрозумій мене, дощ,
Я не хочу нікому брехати,
Хочу статися чиста,
Наче тиха краплина тебе...
Заховай мене , дощ,
Синю птаху так важко шукати,
Де немає твої твоїх безколірно-розумних пісень...
Наталя Чорна

[mari]

слухати твою присутність
із кожним подихом ближчу
в цю неприборкану сутінь
входити глибше і глибше

мовчки дивитись на тебе
не відчуваючи часу
тільки як гупає в ребрах
серце здригаючись в трансі

пробач ці безмовні губи
словам не сказати всього
хай неотесані й грубі
глухо летять на підлогу

хай не руйнують тих чарів
що пролягли поміж нами
країни міста бульвари
примари гнані вітрами

я собі трошки помовчу
світ став густий і безлюдний
а серцю потрібно конче
слухати твою присутність
Юлія Марищук

[mari]

СОБІ
Опанована мудрість, на жаль, не дає переваг,
Любомудрова тінь відкидає лиш відтінки тіні.
Еволюція світу через зміну хвилевих розваг
Наростає дощем бароково поламаних ліній.

Комедійність життя — трагедійний зачин житія,
Аналогія вітру замулює звуком легені.
Герметична відсутність у сутінках власного Я —
Апробація вічністю. Ті, що самотні — спасенні.

Ластовиння цитат: Валері, “…Боварі” чи Верлен.
Епатажний кінець — епілепсія сонячних зблисків.
Танцювати всю ніч з офіційно старим королем,
А під ранок втекти одаліскою лоскоту листя.

Олена ГАЛЕТА

[mari]

Григорій Семенчук
унизу

Вікна твої нагорі,що аж не видно,
а я малий-малий десь там унизу
Нам доведеться, як роза гавайська розквітнути
і залишатися на зв’язку,

з дурними приятелями однокурсниками,
дівочими забаганками, примхливим «дякую»
холодна зима снігом , музикою.
Так відлякує. Безмежно відлякує.

Я взагалі рятувати хочу всіх,
на моєму мозку бомба, я шукаю дріт
І коли ти чиста у всій красі,
я не рідко рятую від смерті світ.

В мене Бог – навколо, і я думаю він посміхається,
натискаючи на клавішу «next»
Коли світ прискорюється і віддаляється,
зникаючи в суцільний текст.

Просто ти така, і твої погляди
випалюють в черепі моєму дірки
У легенях виникають кораблі,
захмелілі від неба тікають у трюм моряки.

Філіжанка кави, без сенсу напевно.
Коли не почути твоє «Привіт»,
Торкання губ як кисневий балон,
рятує від ран, як холодний лід

Як молоко, до губ, як дим до грудей,
як тепло до ноги о 3.27
Я тебе розділив, як власну абетку,
на приголосні і голосні.

[mari]

С кем теперь ты, Ангел мой,
При каких делах?
Помнишь, я мечтал с тобой
О тугих крылах?
Сколько лет и сколько зим прошло
Сосчитай, ответь
Вот и крылья есть,
А некуда лететь.

С кем сегодня, Ангел мой,
Ты завел роман?
Мы мечтали плыть с тобой
Через океан
Сколько лет и сколько долгих зим
Строил я фрегат
Жаль, кругом сплошные берега.

Если ты живой, и ты не пьян,
Запиши меня в свой бизнес-план.
Я готов, я буду ждать,
Ты дай мне знать.
Забери туда, где свет,
Полетим в края, которых нет
Мне уже не встать,
Но я могу летать.

Было дело, Ангел мой,
Ты спасал меня.
Было нам тепло с тобой
Даже без огня.
Сколько лет и сколько зим прошло
Ангел мой, ответь
Вот и есть огонь,
А некого согреть.

А.МАКАРЕВИЧ

[mari]

Родиться женщиной- невелика заслуга,
Куда важнее женщиною быть!
Не той, которая для лёгкого досуга,
А той, которую нельзя забыть!
Той самою, из "Чудного мгновенья",
Перед которой меркнут времена...
Она сама-любовь и вдохновенье,
Она сама и осень, и весна!
Её обидеть-грех неумолимый,
Душа её, как родничок без дна...
А если вдруг сорвётся с губ :"Любимый",
То не случайно,- клятва не нужна.
Такая станет для кого-то музой,
А для кого-то тропкой между скал...
"Ищите женщину", как говорят французы,
Любите женщину- начало всех начал....

[Сяна]

Борис Олійник
ПІСНЯ ПРО МАТІР
Посіяла людям
літа свої літечка житом,
Прибрала планету,
послала стежкам споришу,
Навчила дітей,
як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко -
і тихо пішла за межу.
- Куди ж це ви, мамо?! -
сполохано кинулись діти.
- Куди ви, бабусю? -
онуки біжать до воріт.
- Та я недалечко...
де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти...
А ви вже без мене ростіть.
- Та як же без вас ми?..
Та що ви намислили, мамо?
- А хто нас, бабусю,
у сон поведе по казках?
- А я вам лишаю
всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах,
і золото на колосках.
- Не треба нам райдуг,
не треба нам срібла і злота,
Аби тільки ви
нас чекали завжди край воріт!
Та ми ж переробим
усю вашу вічну роботу, -
Лишайтесь, матусю.
Навіки лишайтесь. Не йдіть.
Вона посміхнулась,
красива і сива, як доля,
Змахнула рукою - злетіли увись рушники.
«Лишайтесь щасливі», -
і стала замисленим полем,
На цілу планету,
на всі покоління й віки.

phpBB [video]

[mari]

Хочеться джазу і мудрих людей навколо.
Добрих і світлих, щоб не боронитись словом
Чи то кинджалом, чи жалом думок і колом
Тих листопадів, що душами віють знову...
Тихо і світло на рівні грудей. І вдома.
Золото стелиться - завтра уже в дорогу.
Тільки надворі холонуть вітри. І втома...
Хочеться джазу. Ще - добрих людей і Бога.