Вірші, есе

[nadusha]

Так часто, затеряны в круговороте,
Больших городов суетливые жители –
Мы помним о планах, друзьях и работе,
На миг позабыв, как нас любят родители...

Истратив себя на партнёров и встречи,
На пробки в час пик, бестолковых водителей,
Набросив халат на усталые плечи,
Забудемся сном... Без звоночка родителям.

Но утром – на старт: будет новая гонка,
У всех свои роли, комедии, зрители...
И всё же, простив априори* ребёнка,
С надеждою ждут у окошка родители.

А жизнь непрестанно стремится к финалу...
И, чтобы в себе ощутить победителя,
Звоните, пишите, спешите к началу –
В тот дом, где теплом вас согреют РОДИТЕЛИ!

© Любовь Козырь, 2011
"Позвоните родителям"

[nadusha]

Якби я народилася вдруге..

Хтось запитав мене кілька днів тому: якби я могла народитися вдруге, чи захотіла б я прожити життя наново? Довго не роздумуючи, я відповіла "ні". Та згодом трішки замислилась і...

Маючи змогу наново прожити своє життя, я менше говорила б, натомість більше б слухала. Не боялася б запросити до себе на вечерю друзів тільки через те, що на килимі є кілька плям, а оббивка дивану трохи вицвіла.
Обов'язково знайшла б час, аби послухати спогади дідуся, який розповідає про роки своєї молодості. Влітку не вимагала би, щоб позачиняли всі вікна в машині, бо я щойно зробила собі завивку.
Я не допустила б, аби свічка у формі ружі так і розплавилась, забута у комірчині, а часто її запалювала б, доки вона не догоріла б до кінця.
Набагато менше плакала б і сміялася, дивлячись телевізор, а частіше - спостерігаючи життя.

Більшою мірою ділила б відповідальність зі своїм чоловіком.
Почуваючись погано, лягла б у ліжко замість того, щоб бігти з температурою на роботу ( наче без мене там світ завалиться).
Замість дев'ять місяців поспіль нетерпляче чекати, коли ж нарешті закінчиться моя вагітність, полюбила б кожну її мить, усвідомлюючи, що ця дивовижна дія, яка відбувається у мені, є єдиною можливістю співпрацювати з Богом у здійсненні чуда.
Синові, який прибіг поцілувати мене, не сказала б: "Досить, досить, іди митися, бо вечеря вже готова".
Частіше казала б "Я люблю тебе", натомість рідше "Мені прикро"
Та передусім, якби я могла розпочати все спочатку, то цінувала б кожну хвилину... споглядала б її так довго, доки не побачила б, якою вона є насправді... жила б нею... і ніколи б її не віддаляла.

© Ерма Бомбек

[nadusha]

Цифровий вірш (з виразом читаємо):

2 15 42. 42 15.
37 08 5. 20 20 20!
7 14 105. 2 00 13.
37 08 5. 20 20 20!

[Сяна]

nadusha,
а хто автор?

[nadusha]

Інтернет!

[nadusha]

Жіноча ніжність – жіноча слабкість…
Ховати болі, шукати сили...
Любити дурнів,здіймать їх вартість,
Не гідним пір"я давати крила...

Жіноча ніжність – жіноче щастя…
Дитячий щебет, сльоза забута,
Рум’янцю радісного багаття,
Зашиті рани, бальзам спокути…

Жіноча ніжність розтопить кригу,
Зведе в двобої,захопить з тилу,
Приручить, змінить, вкладе на спину.
Жіноча ніжність – жіноча сила…

© Юлія Холод

[nadusha]

Пьянящим сиропом июньских ночей
Души наполняется чаша,
И дремлющий город под ником «Ничей»
Старается выглядеть «Нашим».

Затеряны мысленно в море шелков
Безоблачно звёздных просторов,
Мы кроемся в тоненьком кружеве снов
От чьих-то нечаянных взоров.

Полночный экспресс, всколыхнув тишину,
Умчится на кромку рассвета,
А мы, отпустив на свободу весну,
Встречаем цветущее лето.

© Любовь Козырь, 2011
"Встречая лето"

[nadusha]

Мій дивний світ скалічених моралей
Міняє до кісток усю мене.
Мій дивний світ примарних ідеалів
Веде до низу, але все мине...
Мине тоді, коли настане ранок.
Коли в вікно проміння зазирне,
І вийде чиста, виспавшись на ганок
Забута совість, й швидко поверне
Все на місця: добро і зло і правду,
Брехню дзеркал і відблиски душі
Відділить щиру відданість та зраду,
А ідеальність випливе з віршів
Моя омріяна, казкова ідеальність...

Ольга Шевченко

[nadusha]

Так часто у рядках - беззвучні зливи.
Завмерлий крик і холод від вікна.
Хіба ж це те? Ми не цього хотіли
Не вміємо все брати від життя

І кожен вірш - іще одна могила
Хорониш кожен раз якусь любов
Вірші приходять, коли вже несила,
Приходять, щоб уникнути розмов.

В пустих словах - нічого окрім рими.
Хоч часто покидає і вона.
А ми живем...не так, не там, не з тими.
Складаючи чергового вірша.

JuJu

[nadusha]

Не відпускайте дорогих людей,
Повторюйте, які вони важливі,
Допоки є момент, і час не йде,
Коли разóм по-справжньому щасливі.

Не слід боятися відвертих фраз,
У морі фальші щоб не потонути,
Та не знаходьте місця для образ,
Адже нічого й так не повернути.

Серця давно звикають до мовчання,
Тож не дивуйтесь, якщо хтось піде.
Зараз і тут - можливість для зізнання...
Не відпускайте дорогих людей!

Кочетова Катерина