Вірші, есе

[mari]

Ірина Жиленко
РОЖЕВЕ ПОЛЕ
Синок біжить в червоній сорочині
на захід сонця, у рожеве поле.
А я в ярку надибала ліщину
і оббираю. Поле прохололо.
І пахне житом, рідно, старожитньо,
і в запах той мішається чебрець.
І, щоб печаллю душу освіжити,
встає над полем синій туманець.
А пізні квіти ніжними очима
простежують високий лет качок.
Біжить синок в червоній сорочині —
мій пізній,
мій останній,
мій мачок.
Такі це неспівмірні величини:
дитя і небо, хлопчик і земля!
Біжить синок в червоній сорочині,
мені вечірнє небо прихиля.
Ї розчиняє — за дверима двері —
у дні щораз дивнішої краси.
Мчить завойовник часових імперій
стернею, голубою від роси.
І далину, і глибину, і простір —
об’ємлю все. Я вхожа. Я своя.
Бо мій малий синок, з лелеку зростом,
притримав небо, щоб змогла і я
ввійти за ним із кошиком ліщини,
із оберемком тихих теплих трав,
з веселими і добрими очима
туди, де смерть уже не має прав.
Лягає поле навзнак на спочинок.
Ї просто в небо, мов маленький стяг,
біжить синок в червоній сорочині.
Не розбереш, де сонце, де дитя.

[nadusha]

Як мало може бути часу
Коли не знаємо його ціни
Життя проходить, але не одразу
Ми навчимося щастя берегти

У юності здається все яскравим
І ми шукаємо де веселіше нам
Та час іде і не таким цікавим
Стає усе і дань здаєм рокам

Ми вже не ті веселі безтурботні
І не ідемо вже куди зовуть
По вуха ми в турботах і роботі
І здогадались вже куди іде наш путь

Прийде та мить коли я посивію
Та мить, коли не стане вже батьків
Та зрозуміти так і не зумію
Ціну закінчених, прожитих вже років

Але чому так важко зрозуміти
Для чого ми живемо, куди йти
Куди це відлетіли наші діти
Чому не можем щастя віднайти...

[Tanya_Ly]

Я свяжу тебе жизнь
Из пушистых мохеровых ниток.
Я свяжу тебе жизнь,
Не солгу ни единой петли.
Я свяжу тебе жизнь,
Где узором по полю молитвы —
Пожелания счастья
В лучах настоящей любви.
Я свяжу тебе жизнь
Из веселой меланжевой пряжи.
Я свяжу тебе жизнь
И потом от души подарю.
Где я нитки беру?
Никому никогда не признаюсь:
Чтоб связать тебе жизнь
Я тайком распускаю свою.

Валентина Беляева

[mari]

Б.-І. Антонич

СЕЛО

Корови моляться до сонця,
що полум’яним сходить маком.
Струнка тополя тонша й тонша,
мов дерево ставало б птахом.

Від воза місяць відпрягають.
Широке, конопляне небо.
Обвіяна далінь безкрая,
і в сивім димі лісу гребінь.

З гір яворове листя лине.
Кужіль, і півень, і колиска.
Вливається день до долини,
мов свіже молоко до миски.

[nadusha]

Чуєш вітер? Тихо…тихо…
Понесе мене на крилах,
Може й закружляє в вихор.
Мамо, я не так хотіла.

Знаєш, як була малою
Ти казала: «Все минеться,
Бо я поруч, я з тобою,
Хай тобі усе вдається!»

Хочеш, мамо, я приїду
На пів року, хоч до скону,
Йтиму по твоєму сліду,
Помолюся на ікону.

Бачиш, рідна, як все тяжко,
З жалем опускаю крила,
Промовляєш: «Не плач, пташко».
Мамо, я не так хотіла.

© Жихарєва Яна

[nadusha]

Вітання всім мамусям з вчорашнім святом!!!

МАТЕРИНСЬКА ЛЮБОВ

У Тебе серце крається за сина,
Коли іде він з дому в грішний світ.
Душа Твоя, неначе пташка лине
Туди, де він. Туди лиш Твій політ.

І день, і ніч, лише переживати –
Це відчуття, немов гіркий полин.
Усе для нього. Можеш все віддати,
Аби могла пишатися Ти ним.

Твоя любов зоветься материнська –
Утішить і додому проведе.
Вона триває не лише в дитинстві,
У ріднім серці вічність віднайде.

Твоя любов – це скарб. Це нагорода,
Найкраща й найцінніша, без розмов.
Коли Ти поруч – зникне сум й негода…
Любов – це мама. Мама – це любов!

Роман ХОВАНЕЦЬ

[nadusha]

У кожного в життi своя пора,
Коли Душа вiдкрита для любовi,
Для нiжностi, поезiй i добра,
Коли квiтує в свiтi кольоровiм.
В цей час кохання – вищий смисл життя!
За нього можна битися i вмерти!
Без нього не цiкавить майбуття.
Кохання втрата – наче подих смертi.
Здається, живемо ми лиш цю мить.
Все, що було i буде, то дрiбницi.
Вiд щастя серце млiє i щемить.
Блаженство духу мариться i сниться.
Благословеннi радощi земнi!
Прекрасна щирих пристрастей свобода!
Як злет життя – закоханостi днi!
Перлина їх – любовна насолода!
Незрозумiло в цьому тiльки те,
Чому одним лиш раз дано пiднятись
До того раю, де любов цвiте?
А iншi можуть що не рiк кохатись!
Не варто нi хвалити, нi судить
Нi тих, нi тих. На все є Божа воля.
Бо з вищих сфер одним дається мить,
А вибраним – за щось – Любов як Доля!

Віталій Іващенко

[nadusha]

Вас так ніхто не любить. Я один.
Я вас люблю, як проклятий. До смерті.
Земля на небі, вечір, щастя, дим,
Роки і рік, сніги, водою стерті,
Вони мені одне лиш: ви і ви...
Димлять століття, води і народи...
Моя ви пам'ять степу-ковили,
Зорі небесний голос і свободи.
Дивіться, гляньте: мій - то голос ваш:
Як світиться він тепло на світанні...
Я вас люблю, як сіль свою Сиваш,
Як ліс у грудні свій листок останній.

Микола Вінграновський

[nadusha]

Люблю весну, та хто її не любить,
Коли життя цвіте, як пишний сад.
І, мов у сні, шепочуть листя губи,
І квіти шлють солодкий аромат.

Люблю весну, коли плюскочуть ріки,
Коли рида од щастя соловей
І заглядає сонце під повіки
У тишині задуманих алей...

Люблю, коли блукає місяць в травах,
Хатини білить променем своїм
І п'є тепло ночей ласкавих,
А на лугах пливе туманів дим...

Весна вдягла у зелень віти в дуба,
уже курличуть в небі журавлі.
Люблю весну, та хто її не любить
на цій чудесній, радісній землі!

Володмир Сосюра, 1950

[nadusha]

Я просто жінка. Просто жінка я.
П’ять букв у слові – ну куди простіше?
Я люба, я кохана, я твоя,
Я та, яка на світі найрідніша.

Сумна і ніжна. Мовчазна і ні.
Я та, якій протягують долоні…
Я палена у відьомськім вогні,
Я писана у золотій іконі…

У муках я життя тобі даю,
Зціпивши зуби, на війну пускаю.
Біля вікна задивлена стою.
Я просто жінка … і немає краю

Такій ось простоті. З ребра чи ні,
Я Єва, я спокусниця Адама.
Я та, якій присвячують пісні,
Я та, якій гукають просто «Мамо…»

Я просто жінка. Грішна і свята,
Слабка і сильна, сіра і яскрава.
Я просто жінка, просто жінка. Та,
Якій потрібно щастя, а не слава.

Софія Кримовська