Глобальні оголошення!



Вірші, есе

Модератор: Сяна

Re: Вірші, ессе

Повідомлення mari » 22 лютого 2013, 00:12

Мой ангел, обними меня крылом,
И просто посиди тихонько рядом…
Не осуждай – ни словом, и ни взглядом,
Да, я за всё отвечу, но - потом…

Мой ангел, эти несколько минут -
От моего рожденья до паденья –
Конечно, люди жизнью назовут –
Но кто-то - светом, остальные – тенью…

Хранитель-ангел, на исходе дня
Не плачь напрасно, обо мне горюя,
И, если не сумел спасти меня,
Спаси хотя бы тех, кого люблю я.

Марина Винтер
Якщо говорити між нами,То все починається з мами.І казочка перша у світі,І сонячна подорож в літо. Найперші легенькі сніжинки. І сяюче диво - ялинка.Від мами - і літери,Й слово,І зроблена разом обнова.Якщо говорити між нами,То все починається з мами.
mari Офлайн

Аватар користувача
Психотерапевт
 
Повідомлень: 6650
З нами з: 13 листопада 2009, 16:55
Звідки: Тернопіль
Нагороди: 2
Мамуся-творець (1) жіночі посиденьки (1)
Дякував (ла): 3738 раз.
Подякували: 6894 раз.
Діти: 18 річна донька-студентка Анна Марія

Re: Вірші, ессе

Повідомлення nadusha » 26 лютого 2013, 04:32

ЛЮБОВЬ И РАЗЛУКА У края поля стояли Любовь и Разлука и любовались молодой парой. Разлука азартно потерла руки: «Спорим, я их разлучу?!» Любовь попросила: «Дай мне подойти к ним один раз, а потом ты можешь делать, что хочешь – и посмотрим, сможешь ли ты их разлучить». Разлука согласилась. Любовь подошла к молодой паре, прикоснулась к ним, заглянула в глаза и увидела, как между ними пробежала искра… Любовь отошла и говорит: «Теперь твой черед». Разлука ответила: «Нет, сейчас я ничего не могу сделать – сейчас их сердца наполнены любовью. Я загляну к ним попозже». Прошло время. Разлука вошла в дом и увидела молодую мать с младенцем, отца. Разлука надеялась, что любовь уже прошла, но, заглянув в их глаза, она увидела Благодарность. Разлука пожала плечами: «Что ж, приду позже»… Спустя годы, Разлука вновь явилась к ним – в доме шумели дети, с работы пришел уставший муж, мать успокаивала детей. Теперь-то она точно должна была их разлучить – ведь за это время и Любовь и Благодарность должны были выветриться из их сердец. Но, заглянув в их глаза, она увидела Уважение и Понимание. «Загляну позже», – проворчала Разлука. И снова она пришла. Смотрит – дети уже взрослые, седые родители помогают детям советами. Взглянула она в их глаза и разочарованно вздохнула: в них было Доверие. «Никуда не денутся, приду позже», – гаркнула Разлука и хлопнула дверью. Прошло время, заглядывает Разлука в дом, а там бегают внуки, у камина сидит, пригорюнившись, бабушка. Разлука обрадовалась: «Ну вот, мое время пришло». Хотела она было посмотреть старушке в глаза, но та встала и вышла из дома. Разлука пошла за ней. Вскоре старушка пришла на кладбище и села у могилы. Это была могила её мужа. «Я опоздала, – опечалилась Разлука, – время сделало мою работу». И заглянула в глаза старушки. В них она увидела слезы и Память – Память о Любви, Благодарности, Уважении, Понимании и Доверии........
Дозвольте собі йти по шляху, який робить вас щасливим, не засуджуючи і не картаючи себе за зроблений вибір.
nadusha Офлайн


Я тут живу
 
Повідомлень: 1898
З нами з: 16 лютого 2012, 15:50
Нагороди: 1
за тривале грудне вигодовуванн (1)
Дякував (ла): 2381 раз.
Подякували: 2212 раз.
Діти: два синочки

Re: Вірші, ессе

Повідомлення mari » 02 березня 2013, 13:36

Нова поезія від Мар'яни Магеги

Невловимі метелики скачуть в очах твоїх
Час пускати їх в моє волошкове поле
Скільки раз припадали, та завжди не до тих ніг
Стільки довгих років марно тратили кроки

Моє серце, як та макова квітка - сп'яніло
Хтось погладить румяну щоку срібним крилом
Я на вічність так довго й помилково летіла
Абсолютно не той шукала аеродром

Сонце грає пісенну Рок-збірку на струнах вій
І туманність острівна очей поглинає
Я метеликам твоїм прошепотіла: Він мій
Ти єдиний, хто мої волошки збирає
Якщо говорити між нами,То все починається з мами.І казочка перша у світі,І сонячна подорож в літо. Найперші легенькі сніжинки. І сяюче диво - ялинка.Від мами - і літери,Й слово,І зроблена разом обнова.Якщо говорити між нами,То все починається з мами.
mari Офлайн

Аватар користувача
Психотерапевт
 
Повідомлень: 6650
З нами з: 13 листопада 2009, 16:55
Звідки: Тернопіль
Нагороди: 2
Мамуся-творець (1) жіночі посиденьки (1)
Дякував (ла): 3738 раз.
Подякували: 6894 раз.
Діти: 18 річна донька-студентка Анна Марія

Re: Вірші, ессе

Повідомлення mari » 02 березня 2013, 13:47

Я потеряла саму себя
Мама, прости за то, что когда ты состарилась, я стала тебя избегать. Я глупая. Понимаю, что меня ждет такая же участь, когда дочка вырастет.
Прости за то, что работа для меня важнее тебя. Я убегаю не от тебя. От себя бегу, мама. Ты же знаешь, что все молодые думают, что их старость еще за горами. Они суетятся, спешат. Я как они, мама. А должна была бы быть похожей на тебя. Ты такая красивая, моя мама. Даже отметины старости не могут убрать красоту твоих глаз. Твои руки, как крылья Ангела. Ты умеешь всегда меня обнять, непослушную и строптивую дочь.
Мамочка, я благодарю тебя за мудрость, которую даришь мне своим смирением. Я благодарю тебя за то, что вырастила меня и научила всему-всему. Ведь когда то я не умела разговаривать. Ты научила меня. А теперь я даже тебе не звоню. Ведь когда то ты научила меня ходить. А теперь я даже не приезжаю к тебе. Ты учила меня проявлять добро к людям и избегать зла. А я не нахожу времени для тебя.
Прости меня, мама. Я потеряла саму себя…
Якщо говорити між нами,То все починається з мами.І казочка перша у світі,І сонячна подорож в літо. Найперші легенькі сніжинки. І сяюче диво - ялинка.Від мами - і літери,Й слово,І зроблена разом обнова.Якщо говорити між нами,То все починається з мами.
mari Офлайн

Аватар користувача
Психотерапевт
 
Повідомлень: 6650
З нами з: 13 листопада 2009, 16:55
Звідки: Тернопіль
Нагороди: 2
Мамуся-творець (1) жіночі посиденьки (1)
Дякував (ла): 3738 раз.
Подякували: 6894 раз.
Діти: 18 річна донька-студентка Анна Марія

Re: Вірші, ессе

Повідомлення krapk@ » 05 березня 2013, 20:36

один з найулюбленіших:
Как много тех, с кем можно лечь в постель,
Как мало тех, с кем хочется проснуться...
И утром, расставаясь улыбнуться,
И помахать рукой, и улыбнуться,
И целый день, волнуясь, ждать вестей.

Как много тех, с кем можно просто жить,
Пить утром кофе, говорить и спорить...
С кем можно ездить отдыхать на море,
И, как положено - и в радости, и в горе
Быть рядом... Но при этом не любить...

Как мало тех, с кем хочется мечтать!
Смотреть, как облака роятся в небе,
Писать слова любви на первом снеге,
И думать лишь об этом человеке...
И счастья большего не знать и не желать.

Как мало тех, с кем можно помолчать,
Кто понимает с полуслова, с полyвзгляда,
Кому не жалко год за годом отдавать,
И за кого ты сможешь, как награду,
Любую боль, любую казнь принять...

Вот так и вьётся эта канитель -
Легко встречаются, без боли расстаются...
Все потому, что много тех, с кем можно лечь в постель.
Все потому, что мало тех, с кем хочется проснуться
Э.Асадов
Зображення
И дай вам Бог того вдвойне,чего желаете вы мне.

Может, у кого-то жизнь и как зебра: полоса черная, полоса белая.А у меня как радуга и сейчас мне фиолетово
krapk@ Офлайн

Аватар користувача
Я тут живу
 
Повідомлень: 2323
З нами з: 17 листопада 2009, 23:30
Нагороди: 4
Мамуся-творець (1) Успішне грудне вигодовування (1) за дитя форуму (1) слінгомама (1)
Дякував (ла): 1369 раз.
Подякували: 1663 раз.
Діти: В нас вдома Юрський період- всіма заправляє синочок Юрчик

Re: Вірші, ессе

Повідомлення mari » 07 березня 2013, 13:08

Есть у меня потайная коробка.
В этой коробке не марки, не блёстки,
Не лоскутки, не открытки, не пробки...
Я собираю коллекцию слёзок.
Эта - слеза от невкусной конфеты,
Эта - слеза от отшлёпанной попы.
Эта - когда засыпала без света,
а под окном кто-то хлопал и топал.
Эта слезинка - подарок от лука,
Эта слезинка - пчелиное жало,
Эта от скуки, а эта от друга.
Эта - когда я больная лежала.
Вот от укола, а вот от удара.
Горькая-горькая слёзка обиды...
Эта - я плакала с мамой на пару,
Эта - я плакала просто для виду.
Эта - я сказку читала про Кая,
Эта - когда я разбила посуду...
Дособираю коробку до края,
плотно закрою и плакать не буду...

© Григорий Беркович
Якщо говорити між нами,То все починається з мами.І казочка перша у світі,І сонячна подорож в літо. Найперші легенькі сніжинки. І сяюче диво - ялинка.Від мами - і літери,Й слово,І зроблена разом обнова.Якщо говорити між нами,То все починається з мами.
mari Офлайн

Аватар користувача
Психотерапевт
 
Повідомлень: 6650
З нами з: 13 листопада 2009, 16:55
Звідки: Тернопіль
Нагороди: 2
Мамуся-творець (1) жіночі посиденьки (1)
Дякував (ла): 3738 раз.
Подякували: 6894 раз.
Діти: 18 річна донька-студентка Анна Марія

Re: Вірші, ессе

Повідомлення nadusha » 07 березня 2013, 17:35

Я не люблю кокетливых девчонок,
Что, чересчур довольные собой,
По танцплощадкам и по стадионам
Слоняются огромною толпой.
Наверно, начитавшсь слишком много,
Я полюбил душою навсегда
Застенчивых, задумчивых и строгих,
Обидчивых и грустных иногда.
Такая маму не заставит гладить,
Над утюгом больную спину гнуть,
Чтоб вечером в особенном наряде
С веселою беспечностью блеснуть.
Такую не заманишь женихами,
Она всегда правдива и нежна.
Хорошими сердечными словами
От пошлости она защищена.
Такая пустозвона не полюбит,
А уж судьбу свою когда найдет, -
Все узелки, все петельки разрубит,
Сквозь боль, и даль, и суд людской пройдет.
И ей, в отличье от других, не страшно,
Что и любовь бывает тяжела.
И ей понятно, почему Татьяна
К Онегину от мужа не ушла.

Игорь Кобзев "Девушки"
Дозвольте собі йти по шляху, який робить вас щасливим, не засуджуючи і не картаючи себе за зроблений вибір.
nadusha Офлайн


Я тут живу
 
Повідомлень: 1898
З нами з: 16 лютого 2012, 15:50
Нагороди: 1
за тривале грудне вигодовуванн (1)
Дякував (ла): 2381 раз.
Подякували: 2212 раз.
Діти: два синочки

Re: Вірші, ессе

Повідомлення nadusha » 07 березня 2013, 17:37

Вот так бы завалиться невзначай –
Без повода, без глупых выяснений,
И ляпнуть, улыбнувшись: я на чай…
И извиниться, что без приглашений

Увидеть, как блеснут твои глаза –
Две звездочки-смешинки в полумраке;
И выйдет «муж» на наши голоса,
А я с цветами, пьяный и во фраке!
Ну, пусть не фрак, пусть брюки и пиджак,
И водолазка, черная, в обтяжку –
Я ж не по делу, я же просто так!
И даже не на рюмку, а на чашку.
Мне и минуты было бы вполне
Достаточно, чтоб наглядеться снова,
Услышать шепот: ты в своем уме?
- Придумать ничего не мог другого?!
А я устал причины сочинять,
На первый взгляд, серьезные до скуки -
Зачем и почему поцеловать
Мне хочется глаза твои и руки.
А может их, причин-то этих, нет?
А есть в груди еще остаток боли…
В конце концов, ты заберешь букет?
А то мне розы пальцы искололи.
Ты не сердись, я, правда, ухожу,
Скажи ему, что перепутал спьяну.
Мне без тебя… да я тобой дышу!
И не надейся – ждать не перестану.

Сказоч-Ник
Дозвольте собі йти по шляху, який робить вас щасливим, не засуджуючи і не картаючи себе за зроблений вибір.
nadusha Офлайн


Я тут живу
 
Повідомлень: 1898
З нами з: 16 лютого 2012, 15:50
Нагороди: 1
за тривале грудне вигодовуванн (1)
Дякував (ла): 2381 раз.
Подякували: 2212 раз.
Діти: два синочки

Re: Вірші, ессе

Повідомлення nadusha » 07 березня 2013, 17:40

Серед розмитих плям і порожнечі
Є спогад, який пам’ять зберегла:
Стіна відчуження і ворожнечі,
Яку колись пробити не могла.

І тільки друга посмішка безсила
І тепла заспокійлива рука.
«Ти знаєш, ти для них незрозуміла.
Ти трохи інша, трохи… не така».

А потім було втрачене кохання.
Маленька кухня, кава і вино.
І подруги приглушені зітхання,
І тихий літній вечір за вікном.

«Вона уміє модно одягатись,
Фарбована, висока і струнка.
А ти… не знаю, як би це сказати…
Не те що гірша, просто… не така».

І я нітрохи вже не дивувалась,
Не задавала жодних запитань,
Коли один за одним розсипались
Піщані замки мрій і сподівань.

Тоді в словах печальних і прощальних
Вчувалася іронія гірка:
«Я думав, ти – найкраща. Ідеальна.
А виявилось… Зовсім не така».

І ось тепер з’являється щоразу
Тривога, мимовільна і стійка,
Коли я знову й знову чую фразу: «Ти справді особлива… Не така…»

© Ірина Голубцова
Дозвольте собі йти по шляху, який робить вас щасливим, не засуджуючи і не картаючи себе за зроблений вибір.
nadusha Офлайн


Я тут живу
 
Повідомлень: 1898
З нами з: 16 лютого 2012, 15:50
Нагороди: 1
за тривале грудне вигодовуванн (1)
Дякував (ла): 2381 раз.
Подякували: 2212 раз.
Діти: два синочки

Re: Вірші, ессе

Повідомлення nadusha » 07 березня 2013, 17:44

Из-за пазухи вынув щенка-сироту,
Обратился Хозяин со словом к коту:
«Вот что, серый! На время забудь про мышей:
Позаботиться надобно о малыше.
Будешь дядькой кутёнку, пока подрастет?» -
«Мур-мур-мяу!» - согласно ответствовал кот.
И тотчас озадачился множеством дел –
Обогрел, и утешил, и песенку спел.
А потом о науках пошел разговор:
Как из блюдечка пить, как проситься во двор,
Как гонять петуха и сварливых гусей...
Время быстро бежало для новых друзей.
За весною весна, за метелью метель...
Вместо плаксы щенка стал красавец кобель.
И, всему отведя в этой жизни черёд,
Под садовым кустом упокоился кот.
Долго гладил Хозяин притихшего пса...
А потом произнес, поглядев в небеса:
«Все мы смертны, лохматый... Но знай, что душа
Очень скоро в другого войдет малыша!»
Пёс послушал, как будто понять его мог,
И... под вечер котенка домой приволок.
Тоже – серого! С белым пятном на груди!..
Дескать, строго, Хозяин, меня не суди!
Видишь, маленький плачет? Налей молока!
Я же котику дядькой побуду пока...
Дозвольте собі йти по шляху, який робить вас щасливим, не засуджуючи і не картаючи себе за зроблений вибір.
nadusha Офлайн


Я тут живу
 
Повідомлень: 1898
З нами з: 16 лютого 2012, 15:50
Нагороди: 1
за тривале грудне вигодовуванн (1)
Дякував (ла): 2381 раз.
Подякували: 2212 раз.
Діти: два синочки

Поперед.Далі

Повернутись до Книжкова поличка



Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість

cron