Вірші, есе

[nadusha]

Сніги метуть. У вікнах біле мрево.
Антени ловлять клаптики новин.
На білий вальс запрошую дерева,
на білий вальс вітрів і хуртовин.

Хай буде сніг, і музика, і вечір.
Хай серце серцю сплачує борги.
О, покладіть гілки мені на плечі,
з мого життя пострушуйте сніги!

Я вас люблю за те, що ви дерева.
Що ви прийшли до мене, що ви тут.
Зима стоїть, скляна і перкалева.
Метуть сніги. Сніги метуть, метуть...
© Ліна Костенко

[Сяна]

Василь СИМОНЕНКО

ДІД УМЕР

От і все.
Поховали старезного діда,
закопали навіки у землю святу.
Він тепер вже не встане
і ранком не піде
із косою під гору круту.
І не стане мантачкою тишу будити,
задивлятися в небо, як гаснуть зірки.
Лиш росою по нім буде плакати жито
і пливтимуть над ним непомітно віки.
От і все.
Поховали хорошу людину,
повернули навіки у лоно землі.
Та невже ж
помістились в тісну домовину
всі турботи його,
всі надії,
жалі!
Та невже ж то
йому все віднині байдуже —
чи світитиме сонце,
чи ніч напливе!
Біль у душу мою закрадається вужем,
відчай груди мені розпанахує, рве.
Я готовий
повірити в царство небесне,
бо не хочу,
щоб в землю ішли без сліда
безіменні,
святі,
незрівнянно чудесні,
горді діти землі,
вірні діти труда.
Хай шалені гудуть
над планетою весни,
хай трава пнеться вгору
крізь листя старе…
Я не вірю,
що дід із могили воскресне,
але вірю,
що ні —
він увесь не умре.
Його думи нехитрі
додумають внуки,
і з очей ще віки пломенітимуть в них
його пристрасть і гнів,
його радощі й муки,
що, вмираючи,
він передав для живих.

[nadusha]

Отак пройду крізь твій великий подив,
не зачеплюсь об лагідні слова.
Ти Вельзевул. По душу теж приходив.
А я не віддала її - й жива.

У тебе з вуст пашіло біле полум'я.
Аби ж то й окошилося на тім.
Ти був високий, наче сонце полудня,
і сумнівам скорочувалася тінь.

Таким лишивсь. А я піду у зливи.
Молитись пням... Такі тотальні пні...
Я не люблю нещасних. Я щаслива.
Моя свобода завжди при мені.

© Ліна Костенко

[nadusha]

Циферблат годинника на розі
хуртовини снігом замели…
Нам з тобою, видно, по дорозі,
бо ішли й нікуди не прийшли.

Знов ті самі вулиці незрячі
і замету хвиля снігова.
Нам з тобою легко так,
неначе вітер нам підказує слова.

— Підкажи найлагідніше слово,
я його слухняно повторю.
Розгуляйся буйно і раптово,
заглуши усе, що говорю!

— Не було ні зустрічі, ні туги.
Не було пориву і жалю.
Я спокійна. Я щаслива з другим.
Я тебе нітрохи не люблю.

А якщо заплачу і руками
я торкну ясне твоє чоло, —
нас не бачать леви біля брами:
левам очі снігом замело.

[nadusha]

Колись, усі і кожен - постаріють,
(і я, і ти, і мій маленький кіт)
і нас усіх коли - небудь зігріють,
таблетки з чаєм або чийсь "привіт".

І нам усім по вінця буде досить,
пригод в житті й сумних пісень.
Та кожен з нас у неба ще попросить,
Прожити ще один, маленький день.

Щоб пригадати все, усі моменти,
( і Новий Рік і своє повноліття),
не сказані коханим компліменти,
не подаровані обійми дітям.

Та все ж, за руку, у качалці-кріслі,
з тобою проживу останні дні,
запахне листям, буде трішки тісно,
але з тобою будем не одні...

© Олег Підфігурний

[nadusha]

Любіть українок, як сонце любіть,
Як землю батьківську - без тями.
Не бійтеся щирість свою проявить
Словами, губами, руками...

За карії очі, за вигин спини,
За коси русяві - як жито.
За викот глибокий, і те, що за ним...
За все, що зуміли вхопити

У спальні, на кухні, у свіжій траві,
В машині, в коморі, у гаю
Любіть українок, де стрінете ви –
І хай вам Господь помагає!

Любіть галичанок, бойкинь та лемкинь
Гуцулок любіть, подолянок
Таврійські дівки, слобожанські жінки -
Не знайдете кращих коханок.

Любіть гагаузок, болгарок струнких
Угорок, грекинь, караїмок
І кримських татарок – бо люблячи їх
Ви любите все ж українок!

Любіть українок, негайно любіть!
Даруйте вірші їм і квіти,
Бо кожна нелюблена, втрачена мить
Примушує жінку старіти

Любіть українок – щотижня, щодня
А буде можливість – і двічі
Бо жінку (та ще й не одну) вдовольнять -
Робота така чоловіча

Життя в Україні дає нам урок -
Затямте, Тарасові діти:
Єдина можливість приборкать жінок -
Це їх РЕГУЛЯРНО любити!

Брати Капранови.

[mari]

nadusha
-дуже гарна підбірка віршів! Дякую

[nadusha]

Баба Віхола, сива Віхола
на метільній мітлі приїхала.

В двері постукала, селом вешталась:
– Люди добрії, дайте решето!
Ой, просію ж я біле борошно,
бо в полях іще дуже порожньо.

Сині пальчики – мерзне житечко.
Нема решета, дайте ситечко.
Полем їхала, в землю дихала
баба Віхола, сива Віхола…

© Ліна Костенко

[Milichka]

Ну, вот и все, — вздохнув, старушка,
сказала деду, — Видно срок…
И он, растерянно в подушку,
ей прошептал, — Погодь, чуток…
— Вот свадьбу правнуку сыграем,
тогда уж вместе и уйдем…
Оборвалось собачьим лаем,
Мелькнуло что — то за окном.
— Скажи, просила мол, любя,
простить её, за все, что было,
и пусть не сердятся зятья,
невесток всех, скажи, любила…
И не стесняясь горьких слез,
Ему, вдруг вспомнилось былое,
Как вечерами средь берез,
Бежал он к ней в село чужое.
Как после, горюшка хлебнув,
Их тенью молодость мелькнула.
Как уходил он на войну,
И как война без ног вернула…
Он посмотрел в ее глаза,
В них ни слезинки, ни печали,
Лишь чуть поблекла синева
И губы тихо прошептали:
— А ты, живи… поберегись,
ко мне ходи, как на свиданье…
И было видно, как сплелись,
Их руки в нежное прощанье…

[mari]

ДЕД МОРОЗ НА СВЕТЕ ЕСТЬ?

- Мама, мама, в школе дети посмеялись надо мной:
"Дед Мороза нет на свете!" - говорил Петров Антон.
Я сказал ему: "Неправда! Кто же каждый Новый год
Все хорошие подарки нам под ёлочку кладёт?"

А Антошка рассмеялся и назвал меня глупцом,
Он сказал, что у Мороза мамы-папино лицо,
Он сказал, что ты и папа в магазине в декабре
Покупаете подарки и потом даёте мне.

Он сказал, что нету в мире никакого волшебства,
И что я ужасно глупый, если верю в чудеса.
Мама, я хочу услышать честный от тебя ответ:
Дед Мороза нет на свете? И чудес на свете нет?

Мама улыбнулась нежно, сына крепко обняла
И сказала:
- Знаешь, милый, наша жизнь чудес полна.
Ты родился нам на радость - это тоже волшебство!
А у Дедушки Мороза вовсе не одно лицо.

Наши светлые желанья и заветные мечты
Этот мир как будто слышит, будто видит с высоты.
Но людей на свете много, кто-то должен помогать
Богу, Космосу, Природе все желанья исполнять.

Чтобы всё, что просят дети, исполнялось каждый раз,
Богу требуется помощь - руки каждого из нас.
И пока мы в это верим, в мире много волшебства,
И подарочки под елкой греют детские сердца.

Дед Мороз из сказки родом, он родился из мечты,
Добрых дел и веры в чудо. Дед Мороз - и я, и ты,
Папа, бабушка и братик. Дед Морозом может быть
Каждый, кто помог другому в жизнь желанье воплотить.

Каждый, кто кого-то любит, сам немножко Дед Мороз.
И ему не так уж нужен ни мешок, ни красный нос.
Волшебство творим мы сами, создаем из года в год.
Если ты стремишься к чуду, то оно произойдёт.

Глубоко вздохнул сынишка, всхлипнул тихо раз, другой.
Нелегко расстаться с детством. Но не с чудом, не с мечтой.

- Значит, только в нашем доме Дед Морозов целых пять?
Пусть завидует Антошка! Надо завтра рассказать.