Вірші, есе

[krapk@]

вірш сестра...так на душі стало, мммм

[mari]

Звезды утром ложатся в кровать,
Засыпают они утомленно.
Ведь всю ночь приходилось мерцать
Для романтиков и для влюбленных.

Не получат они ни гроша,
Даже в отпуск никто не отпустит.
Но мерцают они, чуть дрожа,
Ради самого светлого чувства.

Кто из нас бескорыстно любви
Помогал так спокойно и просто?
Мы прожорливы, это в крови.
И насколько же лучше нас звезды...

Надо жизнь свою звездно прожить,
Без обжорства, презренья и власти.
Просто нужно почаще дарить
Людям теплые звездочки счастья.

[happymami]

МАТИ
Вона була красуня з Катеринівки.
Було у неї п'ятеро вже вас.
Купляла вам гостинчика за гривеник,
топила піч і поралась гаразд.
Ходила в церкву, звісно, як годиться.
Гладущики сушила на тину.
Така була хороша молодиця
І мала мрію гарну і чудну.
У ті часи, страшні, аж волохаті,
коли в степах там хто не воював, -
от їй хотілось, щоб у неї в хаті
на стелі небо хтось намалював.
Вона не чула зроду про Растреллі.
Вона ходила в степ на буряки.
А от якби не сволок, а на стелі -
щоб тільки небо, небо і зірки.
Уранці глянеш -
хочеться літати.
Вночі заснеш у мужа на плечі.
Де б маляра такого напитати?
Навколо ж орачі та сіячі.
Уваживши ту мрію дивовижну,
приходив небо малювать шуряк.
Вона сказала:
- Перестань, бо вижену.
- У тебе, - каже, - небо, як сіряк.
Якийсь художник у роки голодні
зробити небо взявся за харчі.
Були у нього пензлі боговгодні,
став на ослін, одсунув рогачі.
У нього й хмари вигинались зміями,
уже почав і сонце пломінке.
Вона сказала: - Ні, ви не зумієте.
Злізайте, - каже. - Небо не таке.
Вона тим небом у тій хаті марила!
Вона така була ще молода!
Та якось так - то не знайшлося
маляра.
Все якось так - то горе, то біда.
І вицвітали писані тарелі,
і плакав батько, і пливли роки, -
коли над нею не було вже стелі,
а тільки небо, небо і зірки...
Ліна Костенко
:-| :-| :-| :гуд: :гуд: :гуд:

[mari]

Счастья огромного.. и благотворного!!
Радости.. ярких минут!
Света любовного.. только мажорного!!
Дивных.. мечтательных лун!!

Юности пламенной.. не затуманенной..
Слёзною дымкой обид..
Щёк разрумяненных.. дум одурманенных
Пылкостью нежной любви!!

Здравия классного.. чувств сладострастия!!
В небе парящей мечты!!
Солнышка ясного.. тьме неподвластного!!
Благословенья судьбы!!
С Новым годом!!

[mari]

АВТОПОРТРЕТ БЕЗ РЕВНОЩІВ

Благословляю жінку, що на світанку відслонить
Вікна в твоєму домі.
Її вимита шкіра ряхтітиме холодом,
Як розтяте вранішнє яблуко.
Жінку, яка безшелесно, навшпиньках
Пройде на кухню,
Поставить каву.
Її очі і руки будуть при цьому сміятись.
Благословляю цю жінку,
Сонну птаху її волосся,
Затамований подих її ходи,
Сірника, що горить між пальців,
Роздвоюючись у безоднях зіниць,
Повільну блакитну музику вен
На руці, піднятій з гребенем…

Благословляю жінку, яку я тобі дарую,
Жінку, якій належить пильнувати твій добрий ранок
Це я відливаю її для тебе
Зі слів ясних, аж пекучих,
Що по краплі стікають поверхнею шибки,
В яку дивлюся,
І в її глибині коливається
Підводна квітка мого обличчя…
Благословляю цю жінку — як усе-таки шкода,
Що цієї жінки тобі ніколи не знати.

О.Забужко

[mari]

Время
Сквозь пальцы
Бесценными каплями…
Я восхищаюсь его
траекторией .
Падает в вечность,
Она чуть запятнана
Нашими чувствами ,
Нашими болями.
В этом пространстве
Есть столько прекрасного -
Листья на ветках,
Улыбка прохожего,
Быть и любить,
Покоряться и властвовать,
И отыскать, вдруг, кого-то
похожего...ВечерПо каплям
По коже
По -новому…
Я закрываю все то, что
исписано.
Запах спокойствия,
Дождик за окнами…
Дышит чуть слышно
Уснувшая Истина…

[mari]

Есть фразы, которые, однажды попав в сознание точным мелким камешком, ещё долго потом дают разбегающиеся до бесконечности круги. Вот одна из них.

Руки - это отростки от сердца.

С осознанием этого в полной мере отношение к предмету меняется кардинальным образом.

Мы обнимаем руками и каждое такое объятие теперь происходит всем сердцем.

Мы лечим руками и теперь эта сила знает о своих корнях.

Мы творим руками наши дела и каждое из них приобретает новое качество: становится священным, сакральным, доверху наполненным любовью. Светоносным.

[mari]

Стареет мама. Ей уже не в радость
Звонки подруг и шалости внучат.
На плечи давят годы и усталость
И руки подниматься не хотят,
А ноги не идут – иссякли силы.
Глаза слезятся, голос чуть дрожит.
Я слышала – она вчера просила:
«Ты дай ещё мне, Господи, пожить»…

Болеет мама.
Ночью ей не спится -
Все сновиденья кончились давно.
Лежит и ждет: вдруг юркая синица
Под утро стукнет клювиком в окно?
Поставлю свечи – помоги мне Боже -
Добавь здоровья ей и сил моих.
Пусть станет мама хоть чуть-чуть моложе,
А мудрости нам хватит на двоих.

Сама я мать. Ни от кого не скрою –
Бываю и несносна и резка.
И знаю, что обидные, порою,
Эпитеты слетают с языка.
Конечно, не со зла, а от досады
Могу слова не нужные сказать….
Не обижайтесь, сыновья, не надо -
Простить порою легче, чем понять

И ты, родная улыбнись отважно,
Смотри – весна на подступах опять.
Живи подольше. Знаешь, нам так важно
Что рядом с нами бабушка и мать….

Людмила Шкилёва

Тяжелый грех мы на душу берем, когда родителей по жизни забываем.
Уйдут они - назад их не вернем и никогда себя не оправдаем!
Спешите им дарить свое тепло, чтобы оно их души согревало,
ведь им от нас не надо ничего, лишь только чтоб о них не забывали.


Додано від ВСЕ В ТВОИХ РУКАХ

[mari]

Светлана Ройз
Сыну в ночь:
Я уважаю твою Судьбу и каждый твой выбор и шаг.
Я превращаю молитву в мольбу,
Чтоб смог стать сортником враг.
Чтоб взгляды и руки росли из сердец,
И мир чтоб не смел лицемерить...
И если не скажут тебе " молодец",
Чтоб ты продолжл в себя верить...

[mari]

Спить маленьке щастя…

Постелила матінка
Ліжечко дитині –
Місяць на подушці,
Зорі на перині.
У головах сонце,
У ногах хмарина –
Затишно і тепло,
Спи, моя пташино.
А над головою,
Мов разки намиста,
Пісня колискова
Ніжно-шовковиста.
Засинає поруч
Казочка цікава,
І її укриє
Рученька ласкава…
Матіоли ніжні,
Білії лілеї
Личенько маленьке
Пестять та лелеять.
В однім вікні місяць,
В другім вікні сонце,
Спить маленьке щастя,
Щічка на долоньці…