Родинний форум "Сімейка"

А які є антибіотки широкого спектру?

Ну коли малим давала то завжди серединку перечитувала. То там практично в кожних пише одне і те саме: що і від інфекцій ЛОР органів, і від інфекцій нирок, гінекологічних... І так далі... То думаю треба конкретно в твому випадку щось дивитися...

в нас нема можливості подивитися тре сьогодні замовити :(

Прочитай який саме вид підходить, а тоді щукай варіант в неті з цим складником чи дитячий чи дорослий чи в уколах. Кожен складник має ті форми(принаймі з тих що моїм виписували) Скопіювала все підряд як треба преглянь

| +

Антибіотики та синтетичні антибактеріальні препарати

План
1. Правила раціональної хіміотерапії.
2. Загальна характеристика антибіотиків.
3. Пеніциліни.
4. Цефалоспорини.
5. Макроліди.


Інфекційні захворювання дуже поширені серед населення земної кулі. Встановлено близько 250 різних видів збудників. Лікарські засоби, які пригнічують життєдіяльність збудників інфекційних захворювань в організмі людини, називають хіміотерапевтичними засобами. На відміну від антисептиків вони справляють вибіркову протимікробну дію і менш токсичні для людини. Хіміотерапевтичні засоби застосовують емпірично з давніх часів. Так, у медицину було введено препарати ртуті для лікування сифілісу (XVI ст.), кору хінного дерева – малярії (XVII ст.). Піонером хіміотерапії є Пауль Ерліх (1854-1915), який запропонував препарати арсену – сальварсан та неосальварсан – для лікування сифілісу і сформулював основні правила хіміотерапії.

Правила раціональної хіміотерапії:
1. Встановити точний діагноз, тобто збудника та його чутливість до хіміотерапевтичних засобів.
2. Вибрати препарат, який найбільш підходить, тобто врахувати його специфічність дії, фармакологічні ефекти, анамнестичні дані.
3. Препарат призначають у такій дозі (разовій і добовій) і так вводять, щоб забезпечити його середню терапевтичну концентрацію в тканинах макроорганізму впродовж усього курсу лікування.
4. Для забезпечення середньої терапевтичної концентрації препаратів слід враховувати їх взаємодію з препаратами інших груп:
• на фармакологічному рівні;
• на фармакокінетичному рівні;
• на фізико-хімічному рівні.
5. Лікування триває до очевидного одужання.
6. Контроль за одужанням: при деяких інфекціях бажано мікробіологічне підтвердження.
Антибіотики – це хіміотерапевтичні засоби мікробного, рослинного або тваринного походження, їх напівсинтетичні й синтетичні аналоги та похідні, які вибірково пригнічують життєдіяльність мікроорганізмів, вірусів, найпростіших, грибів, а також затримують ріст пухлин. В основі одержання антибіотиків лежить антагонізм між мікроорганізмами – антибіоз (від грец. anti – проти, bios – життя).

Характерні властивості антибіотиків:
– висока біологічна активність відносно чутливих до них мікроорганізмів;
– висока вибіркова протимікробна дія;
– біологічну активність антибіотиків оцінюють в умовних одиницях, які містяться в 1 мл розчину (ОД/мл) або 1 мг препарату (ОД/мг);
– випускають антибіотики в різних лікарських формах (порошки у флаконах, розчини в ампулах, таблетки, мазі). Призначають внутрішньо, парентерально та місцеве.
Більшість антибіотиків для парентерального введення – порошкоподібні речовини у флаконах, які розчиняють безпосередньо перед ін'єкцією. Розчинниками для антибіотиків можуть бути вода для ін'єкцій, ізотонічний (0,9%) розчин натрію хлориду, 0,25-0,5% розчин новокаїну.
Антибіотики, розчинені у новокаїні, вводять тільки внутрішньо-м'язово.

Способи розведення антибіотиків:
– спосіб 1:1 – 1 мл розчиненого препарату містить 100 000 ОД, або 0,1 г антибіотика. У такий спосіб розводять антибіотики у флаконах, що містять 500 000 ОД, чи 0,5 г препарату, і менше;
– спосіб 1:2 – 1 мл розчиненого препарату містить 200 000 ОД, або 0,2 г антибіотика; у цей спосіб розводять антибіотики у флаконах, в яких міститься 500 000 ОД (0,5 г) препарату і більше.
Кількість мілілітрів розчинника для антибіотиків у флаконах визначають шляхом ділення одиниць чи грамів, що містить флакон, на 100 000 (0,1) чи 200 000 (0,2) відповідно.
Сьогодні описано понад 6000 антибіотиків. Існує декілька класифікацій.

Класифікація антибіотиків за хімічною будовою
1. -Лактамні антибіотики (пеніциліни, цефалоспорини, монобактами).
2. Тетрацикліни.
3. Левоміцетини.
4. Карбапенеми.
5. Аміноглікозиди.
6. Поліміксини.
7. Макроліди.
8. Рифаміцини.

Класифікація антибіотиків за спектром протимікробної дії
1. Антибіотики, що діють на грампозитивні бактерії:
1.1. Природні пеніциліни:
• короткої дії: бензилпеніциліну натрієва сіль, бензилпеніциліну калієва сіль;
• депо-препарати: біцилін-1, біцилін-5;
1.2. Напівсинтетичні пеніциліни: оксациліну натрієва сіль (прос-тафлін).
1.3. Макроліди: еритроміцин, спіраміцин (роваміцин), рокситроміцин (рулід), азитроміцин (сумамед).
2. Антибіотики широкого спектра дії:
2.1. Напівсинтетичні пеніциліни: ампіциліну тригідрат, ампіокс, карбеніцилін, амоксицилін.
2.2. Цефалоспорини: цефалексин, цефазолін, цефтріаксон, це-фепим, цефотаксим.
2.3. Тетрацикліни:
• природні: тетрациклін, окситетрациклін;
• напівсинтетичні: метациклін (рондоміцин), доксициклін (вібраміцин).
2.4. Левоміцетини.
2.5. Аміноглікозиди: стрептоміцину сульфат, стрептоміцин-хлор-кальцієвий комплекс, гентаміцин, амікацин, канаміцин.
3. Антибіотики, що діють на грамнегативні бактерії: поліміксин.
4. Протигрибкові антибіотики: ністатин, леворин, амфотерицин В, гризеофульвін, пімафуцин.
За типом протимікробної дії антибіотики поділяють на бактерицидні (пеніциліни, цефалоспорини, поліміксини) та бактеріостатичні (тетрацикліни, левоміцетини, макроліди). Така класифікація має практичне значення під час вибору тактики лікування. При легкому і середньому ступенях перебігу інфекційних захворювань призначають антибіотики бактеріостатичної дії. їх застосовують більш тривалими курсами. При тяжких інфекціях та ослаблених захисних силах організму у хворих призначають антибіотики бактерицидного типу дії.
Пеніцилін продукує плісняві гриби роду Penicillinum. Історія відкриття пеніцилінів пов'язана з іменами О. Флемінга, Х.В. Флорі та Е.Б. Чейна, яким у 1945 р. за відкриття пеніциліну присуджено Нобелівську премію в галузі медицини.

Класифікація пеніцилінів
1. Препарати для парентерального введення (руйнуються в кислому середовищі шлунка).
1.1. Препарати короткотривалої дії (бензилпеніциліну натрієва і калієва солі).
1.2. Препарати пролонгованої дії (бензилпеніциліну новокаїнова сіль, біцилін-1, біцилін-5).
2. Препарати для ентерального введення (феноксиметилпеніцилін – пеніцилін-фау, феноксиметилпеніцилін – бензатиноспен).
3. Напівсинтетичні пеніциліни:
3.1. Стійкі до дії (3-лактамаз і кислотостійкі (оксациліну натрієва сіль).
3.2. Широкого спектра дії (ампіцилін, ампіокс, амоксицилін, карбеніциліну динатрієва сіль, азлоцилін, мезлоцилін).

Для пеніцилінів характерне:
– бактерицидна дія;
– спектр дії: коки, клостридії, бацили сибірки, дифтерійна паличка, спірохети;
– низька токсичність;
– широкий спектр терапевтичної дії;
– препарати дешеві і доступні.
Бензилпеніциліну натрієва сіль – кислотонестійкий препарат. Руйнується під дією -лактамаз кишок. Уводять у м'яз, вену, ендолюмбально та в різні порожнини організму. Перед уведенням розчиняють у розчинниках. Препарат добре проникає в слизові оболонки, нирки, серце, стінку кишок, плевральну і синовіальні рідини, погано проходить крізь ГЕБ. Тривалість дії — від 3 до 4 год. Виводиться нирками.
Бензилпеніциліну калієва сіль має такі ж властивості, але на відміну від натрієвої солі її вводять тільки внутрішньом'язово.
Біциліни – пролонговані препарати бензилпеніциліну. Вводять тільки внутрішньом'язово. Перед уведенням розчиняють у воді для ін'єкцій або в 0,9% (ізотонічному) розчині натрію хлориду.
Біцилін-1 і біцилін-3 вводять внутрішньом'язово 1 раз на тиждень, біцилін-5 – один раз на 4 тиж.
Бензилпеніциліну новокаїнову сіль вводять внутрішньом'язово 2 рази на день.
Оксациліну натрієва сіль – кислотостійкий препарат, стійкий до -лактамаз і ефективний при захворюваннях, зумовлених пеніцилінорезистентними мікроорганізмами. Препарат швидко всмоктується; терапевтична дія триває 4-6 год і виводиться нирками.
Ампіцилін – кислотостійкий препарат, не стійкий до -лактамаз, має широкий спектр протимікробної дії. Швидко всмоктується в кров, проникає в тканини і рідини організму, крім спинномозкової рідини. Виділяється нирками (25-35%) і у великій кількості – жовчю.
Карбеніцилін – препарат, що має широкий спектр протимікробної дії, найбільш ефективний при інфекціях, спричинених грам-негативними бактеріями та синьогнійною паличкою, не стійкий до -лактамаз, кислотостійкий (але не всмоктується з травного каналу; тому вводять внутрішньом'язово або внутрішньовенне).
Амоксицилін – напівсинтетичний пеніцилін, що має біозасвоєння понад 90%, не потребує дотримання режиму дозування (таблетки можна ковтати, розжовувати, розчиняти), зменшує загрозу дисбактеріозу.

Пеніциліни застосовують при;
– сепсисі, флегмонах, абсцесі;
– захворюваннях верхніх дихальних шляхів;
– ангіні, скарлатині, отиті; сифілісі, гонореї;
– менінгіті;
– інфекції сечовивідних шляхів;
– ревматизмі (біциліни).
Пеніциліни є малотоксичними антибіотиками з широким спектром терапевтичної дії, тому їх можна вводити у великих дозах. При їх застосуванні спостерігають такі побічні ефекти:
– алергійні реакції, свербіж, висипка, анафілактичний шок;
– дисбактеріоз;
– при високих дозах — нейротоксичні ефекти (марення, судоми, маячення);
– діарея;
– суперінфекція.

Особливості роботи з пеніцилінами:
– зібрати алергологічний анамнез (якщо ці дані не зрозумілі, то проводять внутрішньошкірні проби на чутливість);
– якщо під час курсу лікування проявилися незначні алергійні реакції, то лікування продовжують з додаванням антигістамінних засобів (димедрол, дипразин, діазолін тощо);
– бензилпеніциліну натрієву і калієву солі не змішують з іншими лікарськими засобами;
– оксацилін й ампіцилін призначають як парентерально, так і внутрішньо за 1-1,5 год до їди.
Цефалоспорини. Є чотири генерації цефалоспоринів, які різняться особливостями протимікробного спектра дії та фармакокінетики.

Але для всіх цефалоспоринів характерне:
– стійкість до -лактамази стафілококів;
– однакова фармакодинаміка (порушують синтез мікробної стінки в момент мітозу);
– широкий спектр протимікробної дії.
Є препарати для парентерального введення (цефалоридин, цефотаксим (клафоран), цефуроксим (кетоцеф), цефазолін (кефзол), цефпіром (кейтен) та для внутрішнього застосування — цефалексин (цепорекс), цефаклор (верцеф).
Застосовують при лікуванні захворювань дихальних шляхів (пневмоніях, плевриті, абсцесі легенів), бактеріальному менінгіті, інфекційних захворюваннях кісток, суглобів, шкіри, м'яких тканин, при тяжких госпітальних інфекціях.

Уразі застосування цефалоспоринів можливі:
– алергійні реакції;
– біль при введенні внутрішньом'язово, тому препарати розводять у розчині новокаїну. При введенні у вену можливі флебіти (слід вводити повільно, а краще крапельно); при прийманні через рот – диспепсичні розлади;
– нефротоксичність (особливо цефалоридин);
– нейротоксичність (марення, судоми);
– гепатотоксичність;
– дисбактеріоз (особливо при внутрішньому застосуванні).
Макроліди – антибіотики, що продукуються деякими грибами Streptomyces. Макроліди мають широкий спектр протимікробної дії: патогенні коки, грамнегативні бактерії, бруцели, рикетсії, збудники трахоми та сифілісу. Фармакологічний ефект – бактеріостатичний. До них швидко виникає резистентність, тому курс лікування – до 7 діб. Існує два покоління макролідів: І покоління – природні (еритроміцин) та II – напівсинтетичні (кларитроміцин, рокситроміцин), які мають широкий спектр протимікробної дії.
Еритроміцин призначають внутрішньо. Біодоступність – 30-70%, таблетки слід запивати лужною мінеральною водою або розчином натрію гідрокарбонату. Призначають також внутрішньовенне та місцеве. Добре проникає в тканини та рідини організму, а також через плаценту (малотоксичний, тому можна призначати вагітним). Не можна призначати жінкам у період лактації, бо інтенсивно накопичується в материнському молоці. Виводиться з сечею і жовчю.

Макроліди застосовують при:
– нетяжких формах бронхітів, тонзилітів, опіків, маститі;
– кашлюку і дифтерії;
– хламідійному кон'юнктивіті;
– пневмонії;
– первинному сифілісі і гонореї;
– холециститі, холангіті, ентериті, коліті;
– токсоплазмозі;
– урогенітальній інфекції.
Макроліди – це малотоксичні препарати. Серед побічних ефектів слід виділити:
– диспепсичні явища (нудота, блювання, діарея);
– стоматит, гінгівіт;
– флебіт (при введенні внутрішньовенне). Для запобігання цьому вводять інфузійно протягом 30—60 хв.
Азитроміцин (сумамед) – напівсинтетичний антибіотик II покоління з широким спектром дії, більш стійкий у кислому середовищі, високоефективний при захворюванні дихальних, сечовивідних шляхів, має значну тривалість дії (вводять 1 раз на добу).

Особливості роботи з макролідами:
– не можна вводити в одному шприці з вітамінами групи В, аскорбіновою кислотою, тетрацикліном, левоміцетином, гепарином, оскільки утворюються комплекси, що випадають в осад.

олеся написав:Азитроміцин (сумамед) – напівсинтетичний антибіотик II покоління з широким спектром дії, більш стійкий у кислому середовищі, високоефективний при захворюванні дихальних, сечовивідних шляхів, має значну тривалість дії (вводять 1 раз на добу

Ось цей антибіотик, з широким спектром дії, ми пропили при недавній ангіні,
Після антибіотика тепер лікуємо організм від його наслідків.. в доці вперше сильна алергія на препарат, припухлість і висипка на обличчі, температура..
Тому, незнаю як старшим, а діткам обовязково при прийомі антиб. давати протиалергічні препар.

Тань написав:діткам обовязково при прийомі антиб. давати протиалергічні препар.

А може просто змінити антибіотик, а не мучити організм, який відмовляється сприймати препарат?

Русік написав:А може просто змінити антибіотик, а не мучити організм, який відмовляється сприймати препарат?

Також думаю що коли організм не сприймає антиб. одразу, тому краще альтернативу підібрати. Та не завжди дія препарату одразу помітна. Ми пропили весь триденний курс Сумамеду, і лише після його кінцевому прийому далась алергія.