Родинний форум "Сімейка"

Кожного року, ось уже впродовж майже п’яти років, я з трепетом чекаю дати 1 червня. Для когось це просто перший день літа, інші відзначають день захисту прав дітей. А я 1 червня, п’ять років тому дізналася, що ношу під серцем своїх двійняток-дівчаток.

Сказати, що була здивована, не сказати нічого. Тоді був шок, сльози, крик…. Під мою «роздачу» потрапила лікарка, що винесла мені «вирок», який побачила на УЗД. Медсестра, яка вирішила мене втішати, бачачи мої сльози. Одним словом згадала всіх, і свого чоловіка, звичайно, також J. На той час я була мамою синочка, і більше, як то кажуть, «не планувала».

Тепер вже розумію, що ті сльози були від страху. Тоді, від моменту першої звістки, я страшенно злякалася. Не через те, як з ними дам собі раду, а як я, у свої 24 роки, буду мамою трьох діток? Як, віддаючи тоді усю любов старшому Дмитрику, зможу поділити її на трьох? Як, як, як… Питань було в перші секунди, тисячі, мільйони.

Чесно признаюся, думки щодо розвитку подій, були різні, поради також. Але врешті, зробила найважливіший вчинок у своєму житті. Пам’ятаю, моя кума тоді сказала, якщо Бог дає діток, значить він допоможе. Так і сталося. В мене народилися найрідніші, найгарніші, найкоханіші донечки. Синочок тішився, а мене розпирала гордість, ось яка в мене сім’я. Зараз дивлюся на них, і розумію, моя любов помножилася на три. У моєму домі кожного дня, кожної хвилини, чути сміх, запитання, пісеньки, які наспівують діти. Ось це і є справжнє щастя. Дітиська мене багато навчили. Один із уроків, який я винесла, сприймати усе простіше. По дитячому, тоді і люди будуть навколо частіше посміхатися…

Тепер от думаю, малеча виростає, а так хочеться як і колись, обійняти їх, і заціловувати. Зупинити б той час…

Позитивная многодетная мама Ирина Бочай: «У меня есть одно правило: я должна быть ухожена!»
135

Ирине Бочай всего 33, а она счастливая мамочка аж девятерых детишек!

Первым делом развейте сомнения и ответьте на самые популярные вопросы, родные ли у вас дети, есть ли двойни-тройни, сами ли вы их рожали?

Рассказываю, все дети мои родные, нет у меня ни двойни, ни тройни. Всех я рожала сама естественным образом.

Ирина, расскажите про своих детишек!

Моей старшей девочке Катерине 16 лет, она раньше сильно увлекалась рисованием, ее картины несколько раз выставляли в Лавре. Ей нравятся языки (учила итальянский, немецкий и английский), теперь ее душа больше лежит к физике и математике.

Второй дочке Анастасии 15 лет, она в этом году закончила музыкальную школу по классу скрипка, хотя и на фортепиано играть может. Даниилу 13 и он играет на аккордеоне.

Тимофею 12, занимается борьбой. Олегу 10 лет, тут мы пока не решили, что выбрать, виолончель или айкидо. Ирине 9 лет, Григорию 6 лет, Татьяне 4 годика, а самому младшему Ярославу пока 1 год и 10 месяцев.

Итого: 4 девочки и 5 мальчиков.

Когда вы встретили свою вторую половину?

То, что я расскажу, будет скорее похоже на сказку. Со своим будущим мужем Олегом я познакомилась в 17 лет, через 4 дня он мне сделал предложения, а через неделю мы поженились.

Как так получилось, что вы стали мамой-героиней?

Знаете, у каждого есть свое жизненное кредо. Я считаю, что в семье должно быть столько детей, сколько дает Бог.

Расскажите, в каких условиях живет ваша немаленькая семья?

Сейчас мы обитаем в 4-комнатной квартире, которую в 2009 году выделило государство. До этого ютились в двушке, но и нас тогда меньше было. По вечерам, когда все придут со школы и с садика, где-то с 5-6 часов довольно шумно, а так вполне нормально. Мы не жалуемся. Положена еще квартира, но пока только обещают.

По закону вам положен автомобиль…

Закон есть, авто нет. В мире много дверей, не повезло с одними, нечего ломиться. Вот на проекте «Танцы со звездами» в качестве приза я получила машину "Шкода-Фабиа", теперь езжу в магазин за продуктами.

Ирина, скажите, а кто вам помогает с детьми?

Только Бог. У меня никогда не были ни нянь, ни домработниц. Моя мама живет заграницей и помогает в телефонном режиме.

Материально очень тяжело?

Справляемся! Ни депутаты, ни спонсоры нами не интересуются. У меня есть орден «Мать-героиня», но никаких доплат и льгот он не дает. В Украине нет пособия для многодетной мамы, получаю пособие только на маленького ребенка. Как все плачу за садик, только за школьные обеды выходит 300 грн в месяц, сколько вообще уходит на еду даже считать не хочется.

А так все идет по накатанной. Один раз вложили деньги в приданое малыша, потом детская одежка, коляска, кроватка передается младшему ребенку по наследству. Чаще всего помогают простые люди. Очень повезло с соседями. У многих дети повырастали из одежды, вот нам передают.

Кто готовит еду? Сколько литров борща приходится варить?

Знаете, это, пожалуй, один из самых популярных вопросов. Людям кажется, что у нас на плите варится 20 литровая кастрюля супа или борща. На самом деле мой муж ест одну еду, я – другую, старшие дети любят одно, младшие – другое. Получается, что всем нужно готовить отдельно. Конечно, на плите задействованы все 4 конфорки и отдельно электрочайник. Вот, например, вчера со старшими детьми налепили вареников и приготовили пирог.

Как начинается утро?

У нас активное начало дня! Мое утро начинается с пробежки. Иногда беру с собой за компанию кого-то из детей. Пробежка, растяжка, обливания водой у озера, а потом готовка завтрака. Я еду готовлю сейчас на сейчас, то есть на 1 раз. Мало покупной еды, у нас все домашнее и свежее. Муж утром любит тоненькие хрустящие блинчики с острой мясной начинкой, я овсяную кашу с кофе, старшие дети могут позавтракать бутербродами, младшие обязательно едят кашу.

Сколько лет вы в декрете?

Получается, что я 16 лет в декрете, 16 лет кормлю грудью с маленькими перерывами. Прекращала кормить, когда была на 5 месяце беременности.

Есть какой-то секрет, как справляться с таким количеством детей?

С появлением третьего ребенка мне стало намного легче. Один ребенок – караул. Ему себя некуда деть, он эгоист, который постоянно требует внимания. Двое детей уже конкуренция, «понты» перед взрослыми, кто лучше. Толпа детей занята собой, взрослых не трогают.

Между детьми есть конкуренция, борьба за родительское внимание?

Младший сынишка пока собственник. Но по опыту скажу, что когда дети подрастают, то понимают, что мама общая. Ревности между детьми нет. За стенами дома дети дружные и сплоченные.



Как вы все успеваете?

Так что с одним ребенком не успеваешь, точно также и с двумя-тремя-четырьмя… все равно не успеваешь. Важно помнить, что абсолютно все никто не успевает делать.

Что пожелаете всем мамам?

У меня есть одно правило: я должна быть ухожена. Дело не в в деньгах и не во времени. Я могу найти столько «отмазок», чтобы не делать маникюр, педикюр, прическу, не бегать, не качать пресс… Но если захочешь быть ухоженной, то будешь. Главное – желание!

Liza написав:абсолютно все никто не успевает делать.

Liza написав:Но если захочешь быть ухоженной, то будешь. Главное – желание!

Материнське щастя, помножене на вісім

У Тернополі мешкає унікальна матуся, яка самотужки виховує восьмеро діток. У 33-річної Віри Буцер – п’ятеро дівчаток і троє хлопчиків. А ще три рази поспіль вона народжувала двійнят. Журналіст «НАШОГО ДНЯ» завітала в гості до незвичайного сімейства та на власні очі побачила восьмикратне материнське щастя.
0687
Віру з двома парами двійнят зустрічаю на вулиці. Іринка, Валерія, Юліан та Степанко повертаються із садочка. Коли заходять у квартиру швиденько перевдягаються і біжать на кухню. Старша сестричка Аня готує їм чай. А Віра знайомить нас із наймолодшими двійнятками ­– тримісячними Валентиною та Любою. Дівчатка чемно лежать в колисці і усміхаються. Поки жінки не було старші діти 15-річна Анна та 10-річний Алекс їх доглядали.
Віра та її восьмеро діток живуть у квартирі мами. Також тут мешкає сестра з двома дітками і мама, а ще собака Арчі. Ця чудова сім`я мріє про окреме житло: квартиру чи приватний будинок. Віра знає, в майбутньому усе це в неї буде. Звичайно, було б добре, якби допомогла міська влада. Адже таких унікальних сімей в Тернополі не так багато. Якщо ні, то справляться самі. Головне, щоб діти буди здорові і в державі порядок був, адже від цього залежить багато.
– Люди часто дивуються, як я наважилася народити аж восьмеро діток, – зізнається жінка. – Я ж про це ніколи не шкодую. На все є свій час, своя причина. Зате буде кому піднімати нашу Україну. Спочатку ми у них вкладемо, а потім вони нам віддячать. Я в це вірю.
0605
За чотири роки – шестеро дітей
Віра не сподівалася, що у неї народяться двійнята.
– У мами були двійнята – двоє хлопчиків. Але я не з них, тому й не очікувала на такий сюрприз. Коли ж дівчатка з`явилися на світ, радості не було меж, – розповідає щаслива матуся. – Іринка та Валерія народилися 7 березня, тож зробили мені чудовий подарунок до жіночого свята.
Через кілька місяців жінка вирішила перевірити своє здоров`я. Переживала, що у неї пухлина. Коли зробила УЗД, дізналася, що знову вагітна і знову двійнею. Спершу думала лікар жартує. Коли побачила на власні очі, переконалася. Відтак 25 лютого 2012 року на світ з`явилися Юліан і Степанко.
– До останнього сподівалася, що буде хлопчик і дівчинка. Однак народилися два хлопчики і Юля стала Юліаном, – з усмішкою згадує Віра. – Я ж не хвилювалася, знала, що все буде добре. Їла все, чого хотілося. Мама мені пояснила, що всі мої бажання – це те, чого хочуть мої діти, тому я ні в чому собі не відмовляла. Знала, що для діток головне – спокійна, любляча, задоволена життям мама.
А у 2013 році Віра здивувала тернопільських медиків, народивши третю двійню – дівчаток , яких назвала на честь бабусь – Валентина та Люба.
– Лікарі застерігали, що ми не справимося, адже між народженням двоєнь був зовсім невеликий проміжок, – зізнається жінка. – Однак я у все це не вірила. Все у наших руках – як себе відчуваєш, так воно і буде. Тож мої наймолодші дівчатка народилися здорові.
Народження трьох двієнь за чотири роки – випадок унікальний. Сама Віра про схожих жінок не чула. Каже, в більшості двійні народжуються при штучному заплідненні.
– У мене ж все «натурпродукт», – піджартовує вона. – Я дуже не люблю медикаментів. Тому стараюся їх не вживати і дітей бережу від всякої хімії.
Імена для дітей жінка обирала не випадкові. Називала, на честь рідних та близьких. А ще у їх родині склалася дуже цікава магія чисел. До прикладу, син Алекс народився 19 березня. Сама Віра 19 січня, а її чоловік 19 липня. Хлопці Юліан і Степанко з`явилися на день народження бабусі Люби. Донька Аня народилася 7 грудня, а дівчатка Іринка та Валерія 7 березня. Що це означає, жінка не знає. Але, думає, з часом зрозуміє.
0694
«Про те, що стала багатодітною мамою, не пошкодувала ні на мить»
Віру Буцер часто запитують, як вона дає раду вісьмом дітям.
– Нічого особливого у цьому немає, — з усмішкою відповідає вона. – Діти мені дуже допомагають, бавлять одне одного. Якщо хтось надумав малювати – малюють усі. Хтось вирішив складати конструктор — через кілька хвилин до нього приєднуються інші. Я доволі строга мама, тож мої діти знають, що таке дисципліна та відповідальність. Аня з Алексом дуже допомагають мені з малечею. Вранці старша донька допомагає зібрати в садочок братиків та сестричок. Залишається з дітьми після школи, якщо мені потрібно вирішити якісь справи. Я – сильна жінка, і впевнена, що усіх їх поставлю на ноги, лиш би здоров’я було.
Віра дуже любить вишивати бісером. Привчила до цього матір і доньку. Стіни у квартирі прикрашені чудовими картинами та іконами. Вишивання заспокоює і розслабляє, зізнається жінка.
– Ніколи не думала, що матиму стільки дітей. Але ні на мить не пошкодувала про те, що стала багатодітною мамою – зізнається Віра Буцер. –Я дуже люблю своїх дітей, мені цікаво, якими вони виростуть, що робитимуть, ким стануть.
В оселі Буцерів гамірно і весело. Вони щасливі разом і не уявляють собі життя одне без одного. Усі дев’ятеро мешкають у невеличкій кімнатці, але мріють жити у чудовому будинку. Хочеться вірити, що дуже швидко їх бажання стане реальністю. Адже ця чудова сім’я заслуговує на це.
Юля ТОМЧИШИН.

Без двох рук – з двома діточками
Заїхати у село Залісці Тернопільської області непросто. Прямого рейсу нема, доводиться добиратися, як кажуть, на перекладних – аж трьома маршрутками. У цьому віддаленому від цивілізації селі живе неймовірна жінка Віра Фещук-Омельчук, якій Бозя не дала рук, зате наділила великим серцем і щирою душею. Коли подивишся на цю мужню жінку, усі проблеми і негаразди, що випадають на нашу долю, видаються такими дріб’язковими, що аж соромно стає. Віра не скиглить і не нарікає на долю. Вважає себе щасливою, бо у неї підростає донечка Евелінка, щебетушка, помічниця і порадниця. Евелінка – мамині руки. Їй – два рочки і сім місяців. А місяць тому Віра народила Арсена. На нього – уся надія. Бо як обійтися вдома без сильного, міцного чоловічого плеча?