Ваші роздуми...

[Радмила]

Я дякую Богу, за те. що він подарував мені моїх дітей, за те, що моя старша донька така особлива і вона змінила мене і мій світ. мабуть назавжди. Я дякую Богу за те, що моя дитина дає мені надхнення робити те, що я роблю. Що очі мої розкрились, так як ніколи не розкрились, мабуть не будь цієї дитини. Я дякую. за те, що мої діти такі не схожі і я можу тішитись кожним їх досягненням. І кожне з них воно цінне по-своєму.

[Melisa]

Ллє дощ, а я маю час подумати над своїм життям і подякувати Богу за те, що в мене є дах над головою і мені не приходиться ходити бозна де, щоб сховатись від зливи. Що є що їсти, і здоров"я є. Спасибі тобі Боже, за все, що у мене є, і особливо за те, чого нема.

[мешканка]

Сьогодні хочу подякувати Богу за те, що маємо розум, що маємо волю і тихе-мирне життя. За те, що хочемо любити і хочемо вчитись дарувати любов.

[Melisa]

Ми знайомі вже дуже давно. Із самого початку Він проявляв до мене свою Любов, але я настільки була захоплена іншими, що не помічала Її. Він говорив мені про Любов, а я не чула, Він торкався до мене з Любов"ю, а я цього не відчувала, Він показував мені Любов, а я була надто сліпа, щоб Її побачити. Я ж бо приходила до Нього лиш тоді, коли мені було сумно, коли мене треба було пожаліти, коли мені хотілось ридати і кричати від болю. Саме тоді я усвідомлювала, що ніхто, окрім Нього мені не зможе допомогти. І ось, настав день, коли я захотіла змін. Мені набридла ота одноманітність, набридло скиглення і постійна невдоволеність. Я вирішила стати зовсім на інший шлях. І тоді, за стільки років, я ВПЕРШЕ призналась Йому, що ЛЮБЛЮ. Господи, я люблю Тебе. Спасибі за Твоє милосердя. Спасибі за Твоє терпіння. Спасибі, що даєш мені шанс змінити своє життя. Спасибі, що дав мені дар ЛЮБИТИ. Відтепер все буде по-іншому! Відколи я зрозуміла, що таке любов, я змінилась. Змінився світ навколо мене. Тепер я почуваюсь найщасливішою людиною в світі!
Я щаслива, бо зі мною Він - Мій Цар, Мій Господь, Моя Любов.
БОЖЕ, Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ!

[Zaya]

Мені подобається практика Грузії. Сирітських будинків у них не існує - турботу за дітей беруть на себе родичі (близькі чи далекі). Живе цей народ нелегко, але повага до батьків і дітей у них на вищому рівні. Нам би так! Дивись і сиріт було б менше. (друзі подорожували по Грузії і дізналися ще багато цікавих фактів).

[Melisa]

Прокинулась о шостій. Поки мої спали я зробила собі кави і пішла на балкон. Як гарно! Давно не бачила такого чудового ранку. Як добре, що я маю можливість за цим всім спостерігати! А вид з 10 поверху класний! Праворуч - поле, видно як встає сонечко, погляну ліворуч - бачу, як люди йдуть до церкви. Як добре, що над нами таке чисте небо! Машин практично нема. Тиша. Чую, як ластівка співає і намагається залетіти в гніздо, але враховуючи те, що я стою на балконі, вона так і кружляє. Боїться. Заходжу знову в кімнату з усмішкою. Йду в спальню. А мої янголята ще сплять зрідка солодко посапуючи.
Яка ж я все-таки щаслива!

[Melisa]

Сьогодні вкотре переконалась, на скільки ми не цінуємо те, що маємо.
Жінка прийшла до лікаря-психотерапевта, бо так сказав Чоловік. Бо Вона "неадекватно себе поводить". Він піднімає на Неї руку, кричить, грошей навіть на засоби гігієни не дає. Усе необхідне купує Його мама. За дитиною глядить теж Його мама. Вона"психічнохвора" і Він має наміри забрати дитину. Хоча на думку лікаря, цій жінці нічого не бракує (на відміну від Її чоловіка). Вона ще зовсім молода, проте вигляд такий, ніби їй поза сорок.
Чим це все закінчиться невідомо, проте так би хотілось вірити, що ця історія матиме щасливий кінець... :emphaty:

[гра з вогнем]

але у нас дощисько почався! світу білого не видно!
а думаю тільки про одне, щоб чоловікові в дорозі такий дощ не почався...

[ЗІрка]

ой, дівчата,
щось невеселі мене думки одолівають. все здається щось я зробила не так, недодивилася, недовибирала...
моя радість і тривога, мій синочок заснув, а мені сльози на очі навертаються. якби не дитина, я б хотіла повернути час назад,
дещо в своєму житті переглянула б, певних кроків би не зробила...
але може завтрашній ранок принесе нові сили. вночі ж бо всі предмети мають страшні і великі тіні...

[mari]

Сьогодні вкотре переконалась, на скільки ми не цінуємо те, що маємо.
Жінка прийшла до лікаря-психотерапевта, бо так сказав Чоловік. Бо Вона "неадекватно себе поводить". Він піднімає на Неї руку, кричить, грошей навіть на засоби гігієни не дає. Усе необхідне купує Його мама. За дитиною глядить теж Його мама. Вона"психічнохвора" і Він має наміри забрати дитину. Хоча на думку лікаря, цій жінці нічого не бракує (на відміну від Її чоловіка). Вона ще зовсім молода, проте вигляд такий, ніби їй поза сорок.
Чим це все закінчиться невідомо, проте так би хотілось вірити, що ця історія матиме щасливий кінець... :emphaty:

Дивно одне: Чому до сих пір жінка не звернулась до лікаря чи в соц.службу сама? Невже її влаштовує таке пасивне життя? Невже в такій сім"ї виросте здорова дитина і чому саме це, якщо не вдношення до неї, не стимулюю її до роботи і захисту? Що трапилось з нею і чому страх для неї більший за єдине її життя????