ледь сі стримую від роздратування, коли:
- приходячи до нас смикають за дверну клямку, коли я з середини дзвеню ключами, шукаючи потрібний ключ відкрити двері, або й вже колупаюся ним в замку. в нас, по-перше, двері ЗАВЖДИ зачинені на замок, а по-друге - я не можу відкрити ключами двері в ту ж секунду, коли подзвонили в дзвінок;
- чайною ложкою набирається цукор, потім її вмакується в чай, а потім знову набирається цукор - МОКРОЮ ЛОЖКОЮ! і так кілька разів під ряд;
- коли моїй дитині цілують руки швидше за все не ідеально сухими губами, а залишаючи на дитині свою слину.
і то всьо одна людина в один день.
