А ви любитель попсіхувати?

Якщо я на щось очікувала, щось сподівалася, то зазвичай псіхую, хоч біля мого чоловіка собі не варто цього дозволяти. Навіть якщо не в усіх випадках я можу виявити своє невдоволення, то це не означає, що всередині не "киплю". Останнім часом зробила висновки, що треба надіятися тільки на себе, ні від кого нічого не хотіти, тоді менше розчарувань і приводів псіхувати

і я то діло вмію. Тепер певно навіть трохи більше, бо трохи більше замучуюсь з малим, недосипаю, от і зриваюсь. Богу дякувати, таки на дитину не дозволяю собі нічого виплескувати, що б не було на душі, до малого з усмішкою, а от чоловік деколи получає Знаю, що то себе треба стримувати, але не завжди так можу зробити... деколи думаю, що мені тре заспокійливе пити, але ми на ГВ, так що практично на всі медикаменти в мене табу.

Так, коли ти сам собі господарь, то менше на когось надієшься, всі проблеми вирішуєш сама. Мені здається, що так менше затрачуєшь нервів.

Так, коли ти сам собі господарь, то менше на когось надієшься, всі проблеми вирішуєш сама. Мені здається, що так менше затрачуєшь нервів.

+100! Коли мужа нема по 3-6міс., роблю спокійно все сама, автоматом спрацьовує принцип "хто як не я". Але коли є, розраховую і на його участь, і біда, коли її не дочекаюсь "Как говорила моя бабушка, хорошо всё уметь, но не дай Бог всё самой делать"

І я з цим погоджусь на всі 100!!!
Ситуація дуже подібна. І коли сама - то іноді дивуюсь скільки всього можна встигнути