Провина і дитина
Додано: 12 травня 2012, 11:39Провина або як успішні жінки спілкуються зі своїми дітьми.
Було висловлено припущення, що професійно успішним матерям складно зберігати зі своїми дітьми позицію турботливої мами, тому що вони намагаються втекти від почуття провини. Адже існує думка, що успішні батьки не відчувають почуття провини.
Взагалі, в Північній Америці почуття провини, поряд з іншими почуттями, що витягають вразливість, дуже не в пошані. У популярній психології для батьків існує практично напрям під назвою «батьківство, вільне від почуття провини» (вина без виховання). Але почуття провини психологічно заморожує, не дає розслабитися, вважається чимось ганебним, тим від чого вільні «правильні батьки».
... «Скажіть, як мені бути впевненою, що я все роблю правильно?"
... «Я народила другу дитину і мені соромно перед старшим, що я забрала в нього маму».
... «Я не можу переносити дитячі сльози. Я злюся на дитину, тому що я йому - все, а він все одно плаче »
... «У мене були складні пологи, кесарево, я не змогла годувати грудьми. Зараз дитина чутлива, у нього алергії, а я відчуваю себе нікчемною матір'ю ».
Почуття провини, народжується з емоції фрустрації, з відчуття, що щось йде не так, і як, якщо почуття провини дуже сильно заважає жити, його треба відслідковувати назад до емоції фрустрації і працювати з фрустрацією, а не з провиною.
Але зараз я просто хочу сказати батькам, матерям, вчителям, вихователям, усім, хто має відношення до дітей:
Дорогі мої, відчувати почуття провини - це нормально. Це, як каже Ньюфелд, входить в контракт.
Як тільки ви берете на себе відповідальність, ви починаєте відчувати почуття провини. Ми ж не боги, ми звичайні, недосконалі люди. З своїми слабкостями, різними думками і не дуже гарними вчинками.
Але коли ми розуміємо і приймаємо, що ось цей малюк (або вже не малюк, а цілком собі підліток), що тільки з нами він відчуває себе спокійно і у безпеці, що ми - його єдина надія і опора, коли ми стаємо по відношенню до нього турботливою альфою - ми піднімаємося над самими собою, ми виявляємо в собі такі якості та здібності, про які ми ніколи не здогадувалися. І ми неминуче починаємо мучитися відчуттям провини. Від власної недосконалості, від того, що ми бачимо не тільки те, що ми зробили, але і те, що ми могли б зробити, але не зробили (полінувалися, захворіли, не надали значення). І втеча від почуття провини буде тільки заважати вам на шляху до турботливої альфи.
Так що дайте своєму почуттю провини право на життя, прийміть його з розпростертими обіймами і перестаньте звинувачувати себе за те, що ви його відчуваєте.
P.S.: Я не говорю про те, що всі, хто переживають почуття провини, є дбайливими мамами, але всі дбайливі мами переживають почуття провини.
(стаття не має автора, нік з нету)
Було висловлено припущення, що професійно успішним матерям складно зберігати зі своїми дітьми позицію турботливої мами, тому що вони намагаються втекти від почуття провини. Адже існує думка, що успішні батьки не відчувають почуття провини.
Взагалі, в Північній Америці почуття провини, поряд з іншими почуттями, що витягають вразливість, дуже не в пошані. У популярній психології для батьків існує практично напрям під назвою «батьківство, вільне від почуття провини» (вина без виховання). Але почуття провини психологічно заморожує, не дає розслабитися, вважається чимось ганебним, тим від чого вільні «правильні батьки».
... «Скажіть, як мені бути впевненою, що я все роблю правильно?"
... «Я народила другу дитину і мені соромно перед старшим, що я забрала в нього маму».
... «Я не можу переносити дитячі сльози. Я злюся на дитину, тому що я йому - все, а він все одно плаче »
... «У мене були складні пологи, кесарево, я не змогла годувати грудьми. Зараз дитина чутлива, у нього алергії, а я відчуваю себе нікчемною матір'ю ».
Почуття провини, народжується з емоції фрустрації, з відчуття, що щось йде не так, і як, якщо почуття провини дуже сильно заважає жити, його треба відслідковувати назад до емоції фрустрації і працювати з фрустрацією, а не з провиною.
Але зараз я просто хочу сказати батькам, матерям, вчителям, вихователям, усім, хто має відношення до дітей:
Дорогі мої, відчувати почуття провини - це нормально. Це, як каже Ньюфелд, входить в контракт.
Як тільки ви берете на себе відповідальність, ви починаєте відчувати почуття провини. Ми ж не боги, ми звичайні, недосконалі люди. З своїми слабкостями, різними думками і не дуже гарними вчинками.
Але коли ми розуміємо і приймаємо, що ось цей малюк (або вже не малюк, а цілком собі підліток), що тільки з нами він відчуває себе спокійно і у безпеці, що ми - його єдина надія і опора, коли ми стаємо по відношенню до нього турботливою альфою - ми піднімаємося над самими собою, ми виявляємо в собі такі якості та здібності, про які ми ніколи не здогадувалися. І ми неминуче починаємо мучитися відчуттям провини. Від власної недосконалості, від того, що ми бачимо не тільки те, що ми зробили, але і те, що ми могли б зробити, але не зробили (полінувалися, захворіли, не надали значення). І втеча від почуття провини буде тільки заважати вам на шляху до турботливої альфи.
Так що дайте своєму почуттю провини право на життя, прийміть його з розпростертими обіймами і перестаньте звинувачувати себе за те, що ви його відчуваєте.
P.S.: Я не говорю про те, що всі, хто переживають почуття провини, є дбайливими мамами, але всі дбайливі мами переживають почуття провини.
(стаття не має автора, нік з нету)
