Сторінка 1 з 14

Як не "зриватись" на дитині?

ПовідомленняДодано: 30 травня 2011, 15:23
Гість
Ну і що робити, якщо мізки заклинило на депресії (далекопісляпологовій), серце спокою не знає, життя не миле, дитина страждає від того всього, а скаржитися нікому не хочеться, бо потім від того знову буде кака на душі? Часу на "відволікаючі процедури" - типу знайти собі якесь цікаве заняття, хоббі і т.д. - просто немає. Напевне примушувати себе шукати підтримки? Адже ж треба рятувати дитину - вона в тому всьому не винна. Зрештою, можна виписатися – може полегшає. Да?
Люди, я іноді просто плачу в голос, прошу когось невідомого «допоможіть»/«допоможи», запитую «що мені робити???!!!», але ця вся розмова наодинці (чи при малій дитині) вже схожа на випадок, що потребує госпіталізації. Ну плюс ще плач уголос, скиглення, крики на дитину до дертя в горлі… Мені просто не вистачає терпіння до власної дитини. Я боюся покалічити її. То смикну, то влуплю, то вкушу… Материнство моє мені здається важким хрестом. Я боюся його. Страшно подумати, якою я виховаю власну дитину з цими скандалами, а іноді таким ступорним байдужим ставленням до її ниття і всілякого вимагання уваги.

[mod]До речі, практичні поради, як заспокоїтися і не зриватися на дитині, можна прочитати у нас на форумі ось тут[/mod]

Re: Жаліємось :( 2

ПовідомленняДодано: 30 травня 2011, 15:49
гра з вогнем
Гістьнапиши мені в приват, давай поговоримо.
і найголовніше, такий стан переживають багато матерів, дійсно щоб подолати його потрібна велика підтримка і розуміння!
може попробуй до дівчаток на різні форумівки піти? просто зібратися силами і піти. один раз, два рази. побачиш, тобі допоможе!

Re: Жаліємось :( 2

ПовідомленняДодано: 30 травня 2011, 21:40
Shalimar
Гість написав:Мені просто не вистачає терпіння до власної дитини. Я боюся покалічити її. То смикну, то влуплю, то вкушу… Материнство моє мені здається важким хрестом. Я боюся його. Страшно подумати, якою я виховаю власну дитину з цими скандалами, а іноді таким ступорним байдужим ставленням до її ниття і всілякого вимагання уваги.

..... Не думали отдать ребенка в приют?
Чего Вы вообще хотите?
есть семья, родственники, друзья?..

Re: Жаліємось :( 2

ПовідомленняДодано: 30 травня 2011, 21:50
Гість
гра з вогнем
Дякую тобі. Обов"язково напишу, якщо не забуду, бо дуже все забуваю. Ти колись вже мені це пропонувала, але я з перебоями долала свою кризу і сподівалася, що якось все обійдеться, а іноді просто забувала тобі написати. Нехай лише зареєструюся.

Дуже прикро, що такий дурнуватий стан є закономірним. Таке враження, що це чи не єдина несправедливість матінки Природи.

На кілька зустрічей з мамусями я ходила. Це справді допомагає розвантажити мізки.

Чесно скажу - дуже не хотіла знову скаржитися. Але залишки здорового глузду кажуть мені, що треба дитині допомогти, щоб в неї була щаслива мама, бо ясно, що від мами у житті дитини багато залежить.

Сьогодні я мала трохи кращий день, аніж вчора (в емоційному плані), але знову кілька разів трусонула дитиною, коли вона капризувала. І гаркала на неї.

Shalimar
В серйоз я про таке не думала, не планувала. Є в мене чудовий чоловік (не ідеальний, та все ж найкращий із всіх, з ким я в минулому мала хоч більш-менш близькі стосунки). Загалом близька родина в мене дуже невелика. Щодня займаюся дитиною сама, немає на кого залишити.

Re: Жаліємось :( 2

ПовідомленняДодано: 30 травня 2011, 22:21
mavpusya
Гість, як я тебе розумію, словами передати не можу. У мене завжди до всього було океан терпіння, а до дитини, особливо, коли кричить, нема. Точніше в мене ніби якась кнопка спрацьовує і я взриваюсь. Найголовніше, що це у нас в родині не перший випадок, тому я дуже себе контролюю. Моя мама завжди так взривалась, на наші ниття, чи плач. Потім сестра розказувала, що має точно такий глюк, як в мами. І тепер настала моя черга. Я один раз шарпнула малу, коли їй було місяці 3, і мене як холодним душем обдало, що я роблю? Я така ж сама, як мама? І моя дитина може мати душевну травму, як і я! Якось одного разу вистачило, надіюсь...
Ясно, що через неспокій дитини наростає депресія. Але потрібно боротись, потрібно говорити, виписатись. Я для себе давно веду онлайн-щоденник. Якщо немає змоги поговорити, я виписуюсь і стає легше. І гра добре радить прийти на форумівку. Дівчата у нас такі хороші, всю тугу розженуть і допоможуть по-новому глянути на речі. :beer:

Re: Жаліємось :( 2

ПовідомленняДодано: 30 травня 2011, 22:37
ЗІрка
виписатись. полегшає...
колись мені було дуже боляче - я писала вірші... вела щоденник всіляких божевільних думок

Re: Жаліємось :( 2

ПовідомленняДодано: 30 травня 2011, 22:42
Ira
В такій ситуації дійсно найкраще виглворитись комусь або виписатись! Бо якщо мовчати і тримати все в собі, то гнів буде лише наростати і ситуація може погіршитись!!!! Я думаю, у всіх матерів бувають періоди злості. Вам просто необхідно відпочивати від дитини хоч ненадовго!!! Можливо, чоловік або інші родичі можуть взяти частково на себе якісь прогулянки з дитиною кілька разів на тиждень?

Re: Жаліємось :( 2

ПовідомленняДодано: 30 травня 2011, 22:55
ЗІрка
Ira написав:В такій ситуації дійсно найкраще виглворитись комусь або виписатись! Бо якщо мовчати і тримати все в собі, то гнів буде лише наростати і ситуація може погіршитись!!!! Я думаю, у всіх матерів бувають періоди злості. Вам просто необхідно відпочивати від дитини хоч ненадовго!!! Можливо, чоловік або інші родичі можуть взяти частково на себе якісь прогулянки з дитиною кілька разів на тиждень?


найчастіше таке трапляється якраз у випадку, коли допомоги немає звідки чекати... хоча мені й допомагали ( і чоловікова мама з сестрою і мої батьки і сестричка), але я теж іноді ловила себе на думці, що хочу малого чимось стукнути, аби тільки закрив рота. то розпач втомленої жінки, життя якої після родів круто міняється... я завжди вважала себе незалежної ані від батьків, ні від чоловіка... завжди знала, що себе одягну і прогодую, а тут ні заробляти не маю часу, і витрати більші... і привязана до дитини. і ше купа всього навалилося.
але після дня поганого, завжди настає день, коли розумієш, що це - твоє найбільше щастя, що без дитини, без цього взаємного досвіду ти рано чи пізно втратила б смак до життя...
а час на хоббі чи просто на відпочинок ще зявиться, може просто трішки зачекати... скільки тих пару років, садочок і школа... а виросте й не зоглянешся коли. захочеш пригорнути, а воно (як я колись у дитинстві) - фу, телячі ніжності...

Re: Жаліємось :( 2

ПовідомленняДодано: 30 травня 2011, 23:07
Ira
Згідна, що батьків поряд може і не бути, але, чоловік, думаю є. І необхідно попросити допомоги у нього! Нехай хоч у вихідні забере дитину погуляти, а Гість зможе трохи відпочити і приділити час собі.

Re: Жаліємось :( 2

ПовідомленняДодано: 31 травня 2011, 13:54
Гість
mavpusya написав:...Дівчата у нас такі хороші, всю тугу розженуть і допоможуть по-новому глянути на речі. :beer:

Погоджуюся. Та не вдається ходити на здбанки частіше, аніж хочеться.

Ira написав:...Вам просто необхідно відпочивати від дитини хоч ненадовго!!! Можливо, чоловік або інші родичі можуть взяти частково на себе якісь прогулянки з дитиною кілька разів на тиждень?

Я знаю, що це потрібно, давно знаю і давно хочу цього, але такої можливості немає покищо. Колись бувало, та й то зрідка - ходив на вулицю з дитиною тільки чоловік, більше нема кому. Найближча тернопільська родина не переймається моїми проблемами, хоча дехто з них не працює, але дуже любить, щоб навколо неї бігали (подивлюся, що бде, коли у неї з"явиться своя дитина - заскиглить, ще й як! :( ).

Я дякую усім, хто відповіли мені.

Відчуваю себе по дурному, коли депресія вже скоро мене доїсть, потім приходить якийсь просвіток, котрого
на довго не вистачає, і потім знову мене клинить. Треба періодично волати по допомогу до громадськості, ага. Просто тупо.

ПОСТСКРИПТУМ. Дитина засрала (в прямому розумінні) сьогодні кухню - дурнуватий коврик на підлозі, важко відчистити - то ж маю додаткову побтову проблему зі смородом. Вдала ілюстрація до того, що маю на душІ.