Ну і що робити, якщо мізки заклинило на депресії (далекопісляпологовій), серце спокою не знає, життя не миле, дитина страждає від того всього, а скаржитися нікому не хочеться, бо потім від того знову буде кака на душі? Часу на "відволікаючі процедури" - типу знайти собі якесь цікаве заняття, хоббі і т.д. - просто немає. Напевне примушувати себе шукати підтримки? Адже ж треба рятувати дитину - вона в тому всьому не винна. Зрештою, можна виписатися – може полегшає. Да?
Люди, я іноді просто плачу в голос, прошу когось невідомого «допоможіть»/«допоможи», запитую «що мені робити???!!!», але ця вся розмова наодинці (чи при малій дитині) вже схожа на випадок, що потребує госпіталізації. Ну плюс ще плач уголос, скиглення, крики на дитину до дертя в горлі… Мені просто не вистачає терпіння до власної дитини. Я боюся покалічити її. То смикну, то влуплю, то вкушу… Материнство моє мені здається важким хрестом. Я боюся його. Страшно подумати, якою я виховаю власну дитину з цими скандалами, а іноді таким ступорним байдужим ставленням до її ниття і всілякого вимагання уваги.
[mod]До речі, практичні поради, як заспокоїтися і не зриватися на дитині, можна прочитати у нас на форумі ось тут[/mod]
