Свої бажання чи чужі?

[krapk@]

для мене дуже актуальна проблема. Може того що я остаточно не знаю чого хочу?? Чи того що моя мама дуже має вплив на мене??? Не хотіла я на фіз-мат, а на юридичний чи журналістику, але де там - нема грошей щоб запхати туда, а на математику сама поступила, хоч мріяла провалити екзамен. Далі заміж-не хотіла виходити, але як ж так жити без шлюбу-вийшла і як результат все одно не жили. Тепер аспірантура-знову вчуся для мами. Коли вже я для себе жити почну? Чому не хватає сміливості суперечити мамі (добре хоч хватило розуму з чоловіком розійтися)?? Чого вона зразу за серце ловилася, коли я щось робила не по її??? Маніпуляції маніпуляції. Невже я така слабка???? З іншими людьми, навпаки все-я задавлювала своєю ініціативою. От зараз думала почати невеличкий бізнес-чи духи до свят-завжди беруть, чи вечірні плаття-теж актуально-скоро випускні. Але вона страху нагнала, що мол ти що-всюди по місті оренда оренда а ти хоч останні гроші на захист вкласти в плаття. Ех, отакі діла. Боротися? Чи пока я від неї залежу (сиджу на шиї) мовчати в тряпочку?? Перечекати? А життя ж минає.

[Melisa]

Як на мене, в нашому житті нічого не трапляється просто так. І треба дякувати за те, що ти мала і маєш. Все це-уроки. Які теж мають позитивні моменти, і певно не один. Якщо ти зараз усвідомила, що виконувала не свої бажання, а мамині, ну що ж, значить пора тоді братись за голову і думати про щось СВОЄ, і СВОЄ ОРГАНІЗОВУВАТИ. МАМА В ЛЮБОМУ ВИПАДКУ ЗРОЗУМІЄ, РАНО ЧИ ПІЗНО. Бо вона-мама. Але я б також не радила у всьому звинувачувати її. Мабуть не все ти робила за її бажанням, щось з того всього таки тобі подобалось. Чогось я так думаю. Хоча, може я і помиляюсь.
Вобшем, шо хотіла сказати. Я б все-таки спробувала здійснити свою мрію чи задум, чи що ти там намислила. Дєрзай. Життя минеться, а потім шкодуватимеш, що не зробила. Звісно ж все треба робити з розумом, продумати все.
Короче, Крапочка, успіхів тобі у організації власної справи!

[Vika]

В силу певних обставин , життя склалося так , що після 16 років в мене наступила 100 % самостійність .ББагато було і поганого і хорошого . Часом настільки важко було , що зараз згадую і не вірю , що то я пережила . Але якби не було такого минулого ,то навряд чи я мала зараз те , що в мене є . Моя мама теж спочатку говорила , роби так а не так , ти мала , що ти розумієш лалала і бла бла бла . Але я з самого початку робила тільки так , як вважала за потрібне . Правда коли були проколи , то такого вислуховувала , а я тобі казала а ти дурна не слухала от і маєш . Навіть коли я вперше збиралася закордон в 19 років ,мама такі версії придумувала , що мол в неї знайомий десь там в посольстві і казав що припинили візи відкривати кому 25 нема . або що я ненормальна куда зібрілася , якраз мене і чекають там ітд .але в результаті я все ж таки поїхала .І маю те що маю. А мама і слова тепер не скаже .До чого я веду.Крапочка багато людей мають великий потенціал , але бояться зробити перший крок . Завжди всі починають з чогось . Не получилося одне , аналізують і починають інше . А єтакі які почали щось , не пішло ну і всьо кидають. Що було в минулому то вже минуле , а тобі треба дивитися в майбутнє і робити так як ти вважаєш за потрібне .і не опускати руки в разі невдачі , а іти далі . Побачиш , якщо все получиться то мама полюбому тебе підтримає . :emphaty:

[krapk@]

та в тому і справа, що боюся цієї поразки, бо тоді здається точно втрачу себе. Мама скаже я ж казала!!!! І де потім гроші на захист брати, а це велика сума, кажуть в районі 20 тисяч грн. Але надоїло ті копійки рахувати. А де ви берете гроші коли вам не вистачає на щось?

[гра з вогнем]

крапочка прийде час захисту, гроші знайдуться.
але, якщо ти почнеш займатися магазинчиком - чи лишеться час на дисертацію? ти про це подумай.
мені здається, можливо я помиляюся, що ти шукаєш шляхи уникнення дисертації. от магазинчик, він тебе закрутить і прощай писанина, бібліотеки, конференції, поїздки...
якщо у тебе є зараз час писати, сядь і пиши, якщо батьки згідні поглядіти дитину і якщо ти цього хочеш, бо з магазинчиком і малюком - не знаю чи лишеться час на науку.

але це якщо ти хочеш тієї науки. ти вже скільки часу пишеш? скільки ше лишилося зробити і написати?
я воопше то до того, що не тре лишати задум при перших, других чи навіть третіх труднощах

[krapk@]

в тому то і справа, що мама ладна бути з Юрчиком весь свій вільний час, якщо я пишу дисер чи навіть їду на конференцію, а в питанні бізнесу 0 підтримки. Виходить мушу написати, захиститися, щоб вже бути вільною, та і дійно як ти кажеш, хоч важко нести та жалко кинути. Вже немало грошей в конференції вбухала, та й часу пішло-більше року на це все.

[гра з вогнем]

а ти сама хоч трішки хочеш тієї науки, чи зовсім нє?

[mavpusya]

Важко щось радити. Я для себе вирішила, що це точно не моє і воно не вартує мого здоров"я, нервів і грошей на написання потрачених. :)
Хоча для жінки викладацька робота непогана. Вільний графік. Напряг тільки спочатку, потім наробки будуть працювати на тебе...
І я ніколи не роблю того, що від мене очікують. :) Я у мами - найбільше розчарування... З мене приклад брати не варто. Але я - щаслива! І мама бачу вже прийняла мою життєву позицію, майже не ображається, зрідка проскакує...
Вибір тільки за тобою... Будь щасливою у будь-якому разі!

[krapk@]

ой, mavpusya ти в мене щось вселила!!! Дякую за такі слова.
гра з вогнем розумієш дійсно кандидат наук це яка-не яка впевненість в майбутньому, і мені подобається бути викоалачем, я люблю цю роботу впринципі (а може просто не вмію робити нічого іншого). Того і пішла в науку, бо по-іншому на жаль було неможливо. В майбутньому би хотілося займати якусь організаційно-керівну посаду (завкаф, декан, щось таке). Тільки грошей там ой як мало. А я тепер мушу ставити сама на ноги сина.

[eney]

наші батьки часто як діти малі, не розуміють що чадо їхнє має зробити як власні успіхи, так і поразки, неможливо ж життя прожити без невдач.
я наприклад не витримала тиску батьків, носа мами в стосунках зі своїм чоловіком, візитів тата посеред ночі в нашу кімнату, зібрала манатки і втекла, наслухалась по повній, шо зі спадку викинуть, шо забудуть що я їх дочка, ну і нехай, зате не чую сварок і підколок.